рівень відсоткових ставок у країні;
довіра до валюти на світовому ринку.
Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дуже відчутні для національної економіки.
Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.
Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.
Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.
Неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.
Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства.
Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови:
Наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги.
Юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні.
Стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей.
Наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.
Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки України до системи світового господарства, а це справа не одного року.
Класифікація валют здійснюється за певними ознаками, а саме:
а) за статусом валюти: — національна та іноземна валюти;
б) за сферою застосування:
1) національна;
2) міжнародна;
3) регіональна:
3.1) СПЗ (спеціальні права запозичення);
3.2)євро.
СПЗ — міжнародний резервний актив, який заснований Міжнародним валютним фондом у 1969 р. для підтримання Бреттон-Вудської валютної системи фіксованих валютних курсів з метою забезпечення системи існуючих офіційних резервів країн-учасниць. СПЗ — не валюта і не вимога МВФ, а штучний кошик валют, який використовується Міжнародним валютним фондом для цілей міжнародного обліку та деякими країнами для прив’язування курсів їхніх валют.
Вартість СПЗ була визначена як еквівалент 0,888671 грама золота, що дорівнювало одному долару США. Але вже в 1973 р. вартість була визначена за новим принципом, а саме: як кошик валют, до якого входили такі валюти: японська єна, англійський фунт стерлінгів, долар США та екю.
Таким чином, СПЗ — сума специфічних вартостей чотирьох валют (курси яких визначаються до долара США) на підставі валютного курсу, що котирується в даний час на Лондонському ринку. Склад кошика переглядається кожні п’ять років, з тим щоб він точніше відображав відносну важливість валют, які входять до цього кошика, в міжнародних торгівлі і фінансовій системі. З жовтня 2000 р. метод вибору валют було переглянуто у зв’язку з уведенням євро як загальної валюти країн — членів ЄС та зростанням її ролі на міжнародних фінансових ринках. Ці зміни стали чинними з 1 січня 2001 р.
Сьогодні застосування СПЗ як резервного активу обмежене, в основному вони служать одиницею обліку за операціями МВФ.
СПЗ, екю та євро є міжнародними розрахунковими грошовими одиницями.
Міжнародна розрахункова грошова одиниця — це валютна одиниця, яка використовується як умовний масштаб для вимірювання міжнародних вимог і зобов’язань, установлення валютного паритету та курсу.
Екю — європейська валютна одиниця, яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася за методом валютного кошика.
З вересня 1989 р. вартість екю визначалася так:
1 екю = 0,6242 німецької марки + 1,332 французького франка + 0,2198 голландського гульдена + 0,13 люксембурзького франка + 0,1976 датської крони + 0,008552 ірландського фунта + 0,08784 фунта стерлінгів + 151,8 італійської ліри + 3,301 бельгійського франка + 1,44 грецької драхми + 1,393 португальського ескудо + 6,885 іспанської песети.
Вага кожної валюти відображала відносну частку різних держав-членів у валовому національному продукті різних держав — членів ЄС та в торгівлі в межах ЄС, а також їх внесок у механізм короткострокової валютної підтримки.
Вартість в екю кожної європейської валюти щодня змінювалася, оскільки вона залежала від двох величин — ваги стабільної валюти в кошику та курсу валюти в інших європейських валютах, який також щодня змінювався на валютних ринках.
Екю виконувала чотири головні функції:
перша — загальна одиниця в механізмі обмінних валютних курсів: діяла як індикатор, тобто визначала відхилення курсу однієї валюти від інших;
друга функція — одиниця розрахунків за кредитними угодами;
третя функція — одиниця для взаєморозрахунків за боргами між національними валютними інституціями;
четверта функція — одиниця розрахунків у бюджеті Європейського Співтовариства. Тобто всі зовнішні мита, податки, платежі й інші внутрішні розрахунки Співтовариства виражалися та сплачувалися в екю.
Євро — це єдина валюта багатьох країн, які входять до Європейського Союзу. До 1 січня 2002 р. євро теж була кошикового типу. Так, з 1 січня 1999 р. було встановлено «незмінний» обмінний курс національних валют відносно євро. Готівкові євро з’явилися в обігу в 2002 р., курс євро до екю був визначений 1:1.
2. Оподаткування в системі міжнародних відносин: елементи оподаткування; ввізне та вивізне мито, ПДВ, акцизний збір
Будь-який податок може бути розкладений на складові — елементи оподаткування. Серед них виділяють: платника податку, об'єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерело сплати податку, податкову ставку та квоту.
Платником податку є фізична чи юридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам. Об'єкт оподаткування — це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню. Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Податкова база — вартість об'єкта оподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податкові ставки. Джерело сплати податків — це дохід, з якого платник податку сплачує податок. Податкова ставка — це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника податку.
До непрямих податків у системі міжнародних економічних відносин належать ввізне, вивізне мито та мито за транзит товару, податок на додану вартість, акцизи.
Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути зв'язане з увезенням, вивезенням або перевезенням транзитом товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну і регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника (мито на імпорт), заохочення або обмеження експорту (мито на експорт). Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.
Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на його фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.
На фінансову діяльність імпортерів — суб'єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об'єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита.