Інвестор має право також укласти договір з однією чи кількома фірмами-ріелтерами на закупівлю об’єкта, що його цікавить.
Підрядником можуть бути будівельно-монтажні і проектно-будівельні промислові підприємства та організації або їх об’єднання, а також окремі фізичні особи, які отримали у встановленому порядку право на участь у здійсненні підприємницької діяльності в цілому та в будівництві зокрема. Це можуть бути також фірми-посередники, які беруть на себе функції з координації робіт і мають право на таку діяльність (ліцензію або сертифікат).
Підрядник може залучати для виконання комплексу, виду або частин робіт інші організації та фірми (субпідрядників). Договори, які при цьому укладаються, мають назву субпідрядних. Ці договори не звільняють підрядника від відповідальності перед замовником за виконання робіт з необхідною якістю і в терміни, передбачені договором підряду. У даному разі підрядник стосовно субпідрядників стає замовником, а стосовно інвестора (замовника) – генеральним підрядником. При наскрізному підряді функції генерального підрядника виконує підрядна рада, що створена з представників усіх підрядників, які мають право підпису, й закріплена в договорі [4, с. 327].
Основні обмежувальні умови, які обумовлюються в договорах для підрядника, – це необхідність точно додержуватися проектного завдання замовника. При цьому роботи можуть виконуватись як під контролем замовника, так і без нього. В останньому випадку при проведенні робіт суттєво збільшується ступінь ризику.
При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняють такі найбільш відомі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, “під ключ”, прямі (окремі). Генеральний договір укладається на виконання будівельних та інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території (іноді й пуско-налагоджувальних робіт). Підрядник виконує основну масу загальнобудівельних робіт (кам’яних, бетонних і теслярських, монтаж залізобетонних і металевих конструкцій), здійснює значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов’язання здійснити частину поставок і робіт як самостійно, так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймає на себе координацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, що укладені ним особисто. В окремих випадках при тривалих термінах будівництва, крім генерального договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуються та уточнюються обов’язки сторін [9, с. 147].
Різновидом генерального договору є договір «під ключ», відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов’язання виконати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спорудження об’єкта й замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частина робіт і поставок може залишатися за замовником, але відповідальність за здачу “під ключ” несе підрядник, який повинен здати об’єкт повністю підготовленим до експлуатації відповідно до умов договору й гарантійних зобов’язань.
В окремих випадках договір «під ключ» може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладається угода про створення консорціуму. Відповідно до цієї угоди підрядник зобов’язується перед інвестором не тільки здати об’єкт до експлуатації, але й забезпечити випуск і реалізацію готової продукції. При створенні консорціуму розрахунки між юридичними сторонами здійснюються не тільки за рахунок інвестицій за кошторисом вартості робіт, але також і за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації готової продукції. Такі договори звичайно укладають інжинірингові фірми, які є авторами проектів.
Прямі (окремі) договори оформлюються на виконання фіксованих обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажних робіт (шеф-монтаж устаткування заводом-виготовлювачем). Прямі договори звичайно укладаються замовником (інвестором) у випадку, коли він є автором (власником) технології виробництва, передбаченого в інвестиційному проекті. За умовами прямого договору (одного чи кількох), крім тих, що укладені з підрядником, останній несе відповідальність тільки за додержання свого договору (свої роботи і послуги). Відповідальність за координацію всіх робіт та їх завершення по об’єкту в цілому залишається за замовником. Для генерального підрядника з точки зору правової організації взаємовідносин учасників різниці між прямим (окремим) і субпідрядним договором немає.
В останні роки в зв’язку зі спадом виробництва інвестор для реалізації проектів дедалі частіше використовує господарський спосіб. За умов командно-адміністративної системи господарювання цей спосіб приносив непогані результати, особливо при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт, реконструкції і технічному переозброєнні діючих підприємств. За сучасних умов інвестор у ряді випадків змушений самостійно виконувати будівельні й монтажні роботи через необґрунтовано високі монопольні ціни, які диктують будівельні фірми на підрядному ринку. Таким чином, господарський спосіб – це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залучення підрядника. При цьому функції інвестора, замовника і підрядника поєднуються однією юридичною особою, яка зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, оперативним керуючим та виконавцем будівельно-монтажних робіт [8, с. 226].
Для реалізації проекту у складі апарату забудовника створюється управління або відділ капітального будівництва та власна будівельна організація (дільниця), які забезпечують будівництво необхідною проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними і трудовими ресурсами. Оплата робіт, що виконані такою організацією, здійснюється з розрахункового рахунку забудовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягів робіт будівельна організація (дільниця) може бути перетворена на мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку.
Змішаний спосіб є комбінацією підрядного і господарського способів. Звичайно підрядником виконуються складні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад монтаж каркасу будівлі зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовником – трудомісткий, наприклад оздоблювальні роботи.
Вибір того чи іншого способу реалізації проектів обґрунтовується інвестором в його бізнес-плані.
1.Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-XII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – №47. – С. 646.
2.Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 № 93/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – №19. – С. 80.
3.Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. –К.: ИТЕМ, 1995. –448 с.
4.Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования. – М.: Дело, 1999. – 992 с.
5.Гончаров А.Б. Інвестування. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 336 с.
6.Инвестиционное проектирование: Практ. руководство по экономическому обоснованию инвестиционных проектов / Под ред. С.И.Шумилина. – М.: Финстатинформ, 1995. – 240с.
7.Кириченко О.А., Єрохін С.А. Інвестування: Підручник. – К.: Знання, 2009. – 573 с.
8.Пересада А.А. Інвестування: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О. Ляхова. – К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.
9.Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996. – 344 с.
10. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. – 392 с.
11. Савчук В.П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов: Учеб. пособие.– К.: Абсолют-В, Эльга, 1999.– 304 с.
12. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К.: МАУП, 2000. – 408 с.
13. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. – К.: Алерта, 2008. – 448 с.
14. Федоренко В.Г. Страховий і інвестиційний менеджмент. – К.: МАУП, 2002. – 344 с.