Сутність та види інвестицій. Поняття левериджа і його види (стр. 3 из 7)

Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів). Такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці є частка у 10 % об'єкта інвестування. Однак прямою може вважатися й інвестиція з меншою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень об'єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить понад 10%, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. За міжнародною статистикою, інвестору в більшості випадків достатньо володіти 10-25 % акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення були зареєстровані як пряма інвестиція.

Дещо інші підходи характерні для трактування прямих і портфельних інвестицій в українській економічній літературі, коли, наприклад, перші пов'язуються з реалізацією реальних інвестицій (з безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів), а другі - з непрямими інвестиціями через посередників. Звуженими, на наш погляд, є відповідні тлумачення у чинному українському законодавстві, коли на прямі і портфельні поділяються лише фінансові інвестиції. Пряма інвестиція визначається як господарська операція, що передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Під портфельною інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). Таким чином, фіксується якісна і кількісна межа поділу, однак, як було сказано, лише стосовно фінансових інвестицій. Якщо виходити зі світо-господарських критеріїв, то прямою за умов контролю над об'єктом інвестування, може бути і реальна інвестиція, що реалізується без використання механізму цінних паперів.

Прямі та портфельні інвестиції домінують у структурі міжнародного руху капіталу. І якщо протягом останніх десятиліть переважали прямі інвестиції, то у 90-ті роки спостерігається різке зростання обсягів портфельних інвестицій.

Поряд з прямими і портфельними інвестиціями важливою складовою міжнародної інвестиційної взаємодії є державна іноземна допомога. Іноземна допомога, за визначенням, не носить комерційного характеру і надається на пільгових умовах. Структурно її формують гранти, позики і технічна допомога, ідо мають як дво-, так і багатосторонню основу.

У країн-донорів (як правило, промислово розвинутих) при наданні допомоги тій чи іншій країні превалюють політичні і стратегічні пріоритети. Однак, як свідчить практика, майже в усіх випадках має місце економічне обґрунтування грантів, позик, технічної допомоги. Типовим прикладом, зокрема, є «прив'язка» іноземної допомоги до експорту країни-донора. Очевидною також є тенденція подорожчання іноземної допомоги, превалювання позик над грантами тощо.

Мотивація країн-реципієнтів (майже виключно країни, що розвиваються, та країни з перехідними економіками) випливає із необхідності залучення ними додаткових ресурсів для власного економічного розвитку за умов недостатності внутрішніх накопичень для валюти та інвестування.

Масштаби іноземної допомоги у 90-ті роки оцінюються більше ніж у 30-40 млрд дол. США щорічно (порівняймо: у 60-ті роки вони були на рівні 5 млрд дол. США), хоча питома вага іноземної допомоги у ВВП країн-донорів постійно знижується (приблизно з 0,5 % у 60-ті роки до 0,1 % у 90-ті).

У цілому міжнародні інвестиції як об'єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною природою (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі і портфельні), певними видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги), формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), джерелами (первинні і реінвестиції), величиною і термінами інвестування.

Поняття левериджа і його види

Леверидж у додатку до фінансової сфери трактується як визначений фактор, невелика зміна якого може привести до істотної зміні результуючих показників. У фінансовому менеджменті розрізняють наступні види левериджу: - фінансовий - виробничий (операційний) - виробничо-фінансовий. Усяке підприємство є джерелом ризику. При цьому ризик виникає на основі факторів виробничого і фінансового характеру. Ці фактори формують витрати підприємства. Витрати виробничого і фінансового характеру не є взаємозамінними, однак, величиною і структурою витрат виробничого і фінансового характеру можна керувати. Це керування відбувається в умовах волі вибору джерел фінансування і джерел формування витрат виробничого характеру. У результаті використання різних джерел фінансування складається визначене співвідношення між власними і позиковим капіталом, а, тому що позиковий капітал є платним, і по ньому утворяться фінансові витрати, виникає необхідність виміру впливу цих витрат на кінцевий результат діяльності підприємства. Тому фінансовий леверидж характеризує вплив структури капіталу на величину прибутку підприємства, а різні способи включення кредитних витрат у собівартість впливають на рівень чистого прибутку і чисту рентабельність власного капіталу. Отже, фінансовий леверидж характеризує взаємозв'язок між зміною чистого прибутку і зміною прибутку до виплати % і податків. Виробничий леверидж залежить від структури витрат виробництва і, зокрема, від співвідношення умовно-постійних і умовно-перемінних витрат у структурі собівартості. Тому виробничий леверидж характеризує взаємозв'язок структури собівартості, обсягу випуску і продажів і прибутку. Виробничий леверидж показує зміна прибутку в залежності від зміни обсягів продажів. Виробничо-фінансовий леверидж оцінює сукупний вплив виробничого і фінансового левериджа. Тут відбувається мультиплікація ризиків підприємства.

Фінансовий леверидж

Розуміння природи інвестиційного ризику й уміння оцінювати його величину важливо не тільки для інвестора, але і фінансового менеджера підприємства. Величина β-коефіцієнта конкретної компанії служить для інвестора орієнтиром при визначенні їм рівня бажаної прибутковості по цінних паперах цієї компанії. Для фінансового менеджера ставка виплачуваного доходу означає ціну залучення капіталу. Тому, плануючи джерела фінансування інвестицій, він зобов'язаний враховувати ринкову оцінку ризику своєї компанії. У противному випадку параметри прибутковості емітованих цінних паперів виявляться вище чи нижче тих, котрі могли бути схвалені ринком. А це буде означати чи непомірно високу ціну нового капіталу чи неможливість розмістити цінні папери через їхню низьку прибутковість. Ризик конкретного цінного папера цікавить інвестора тільки як фактор зміни загального ризику портфеля. При необхідності даний ризик може бути диверсифікований, якщо цього виявиться недостатньо, інвестор може просто позбутися від занадто ризикованого на його погляд папера. Фінансовий менеджер знаходиться в якісно іншій ситуації - весь його "портфель" складається з одного тільки підприємства, позбутися від якого він може лише утративши свою роботу. Він зобов'язаний чітко представляти причини, що обумовили ту чи іншу ринкову оцінку ризику, властивої даної компанії.

Поряд із зовнішніми факторами (валютний ризик, ризик процентної ставки й ін.), існують внутрішні передумови збільшення чи зниження ризику підприємства: підприємницький (діловий) і фінансовий ризики. Під підприємницьким розуміється ризик неотримання операційного прибутку (прибутку до сплати відсотків по кредитах і податку на прибуток). Фінансовий ризик сполучений з можливістю неотримання чистого прибутку до сплати податку на прибуток, але після виплати відсотків. Одним з вимірників ризику такого роду є фінансовий леверидж чи ефект фінансового важеля. Порівнявши між собою формули визначення операційного прибутку і чистого прибутку до оподатковування, можна зробити висновок, що додатковим фактором ризику у випадку фінансового левериджу виступає загальна сума відсотків за кредит:

(5.7.1)

, де (5.7.2)

Приб - операційний прибуток;

E-І - чистий прибуток до сплати податку на прибуток;

p - ціна 1 виробу;

v - перемінні витрати на 1 виріб;

q - обсяг продажів;

FО - фіксовані витрати, зв'язані тільки з операційною діяльністю (без відсотків за кредит);

І - сума відсотків за кредит.

Очевидно, що сума процентних платежів збільшується в міру росту питомої ваги позикового капіталу в загальній структурі джерел фінансування підприємства. Отже, фінансовий леверидж відбиває ступінь залежності підприємства від кредиторів, тобто величину ризику втрати платоспроможності. Чим вище фінансовий леверидж, тим вище ризик по-перше неотримання чистого прибутку, а по-друге - банкрутства підприємства. З іншого боку, фінансовий леверидж сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу: не вкладаючи в підприємство додатковий власний капітал (він заміщається позиковими засобами), власники одержують велику суму чистого прибутку, "зароблену" позиковим капіталом. Крім цього підприємство одержує можливість скористатися "податковим щитом", тому що на відміну від дивідендів по акціях сума відсотків за кредит віднімається з загальної величини прибутку, що підлягає оподатковуванню. Однак, щоб скористатися перевагами фінансового левериджа, підприємству необхідно виконати обов'язкова умова - заробити операційний прибуток, достатнього як мінімум для покриття процентних платежів по позикових засобах.