Теоретичнi аспекти управлiння кредитними ризиками (стр. 3 из 6)

Існує наступна послідовність управління кредитним ризиком:

1. Ідентифікація кредитного ризику. Визначення наявності кредитного ризику в різних операціях. Створення портфелів ризику.

2. Якісна і кількісна оцінка ризику. Створення методик розрахунку рівня ризику на основі виявлення причин неможливості або небажання повертати позикові засоби і визначенні методів зниження ризиків.

3. Планування ризику як складової частини стратегії банку.

4. Лімітування ризику.

5. Створення системи процедур, спрямованих на підтримку

3 Характеристика економіко-математичних методів і моделей управління кредитними ризиками

Кредитування є найбільш прибутковою й одночасно найбільш ризикованою частиною банківських операцій. Непогашення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а в силу його положення в економіці, до цілого ряду банкрутств, зв'язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому управління кредитним ризиком є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого банку. Кредитування завжди було і залишається пріоритетною економічною функцією банків.

У сучасних умовах кредит придбав специфічні риси. Це забезпечує раціональне використання грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий обіг грошей на безготівковий.

У світовій практиці існує ряд напрямків кредитування фізичних осіб. Приведемо короткий опис проблем, зв'язаних з їх реалізацією в Україні.

Безсумнівно, самим перспективним є ринок кредитування. У більшості банків уже є свої власні наробітки в даній області, виражені у виді програм кредитування. Але прибутковість тут невелика, оскільки кредитування не має масового характеру. Діяльність у даній області зв'язана з великою кількістю ризиків, що стосуються в основному тривалості періоду кредитування. Тому вартість кредитної послуги дуже велика. Для залучення клієнтів необхідно, у першу чергу, зниження процентної ставки за рахунок виключення з неї ризику неплатежу. Для цього банки повинні відітнути “поганих” позичальників і попередити випадки не повернення і, відповідно, додаткові витрати зв'язані з цим.

На сьогоднішній день дані умови не забезпечені, тому банки змушені завищувати вартість кредиту. Таким чином, банкам для зниження ризиків і тут необхідна достовірна система класифікації позичальників.

На сьогоднішній день перед банками знаходяться наступні проблеми в області кредитування фізичних осіб:

· відсутність спеціального законодавства, що регулює відношення в області споживчого кредитування. Відносини в даній сфері регулюються законом “Про банки і банківську діяльність” і законом “Про захист прав споживачів”;

· відсутність кредитної історії. Це дає масу можливостей несумлінним позичальникам, що можуть одержати кілька кредитів у різних банках, без перевірки їхніх попередніх кредитних відносин з іншими банками;

· використовувані зарплатні схеми підприємств. Роботодавці найчастіше віддають перевагу “сірим” схемам виплати винагороди своїм працівникам. Позичальник не може офіційно підтвердити рівень доходів, а банк позбавляється платоспроможного клієнта;

· проблеми класифікації. Необхідна достовірна оцінка потенційного позичальника, відсікання “поганих” позичальників. Невірна класифікація породжує проблему забезпечення повернення засобів позичальником у примусовому порядку;

· проблема застави. Механізм реалізації застави – незручне і дороге заняття. Відсутність реєстрації застави рухомого майна дозволяє продати або повторно закласти несумлінним позичальником закладене майно;

· проблема оцінки реальних можливостей поручителів. Не секрет, що більшість банків вирішують питання зниження своїх кредитних ризиків шляхом простого переносу їх на поручителів позичальника. При цьому нерідко поручителями, особливо при великих розмірах кредиту, є різні юридичні особи (як великі, так і середні і малі підприємства). У контексті майбутніх пластикових кредитів така практика буде застосовуватися повсюдно, оскільки зручно видати позичальникові пластикову картку, а у випадку яких не будь ускладнень з поверненням кредиту затребувати його з поручителя – підприємства, на якому він працює. На перший погляд це повинно вирішити проблему, але якщо більш широко розглянути питання, то дана кредитна політика не гарантує успіху в том ступені, на якій покладаються банки.

Таким чином, на даний момент банки знаходяться в невигідному положенні. З одного боку, необхідно освоювати ринок споживчого кредитування, а з іншої сторони з цим процесом зв'язані занадто високі ризики, що найчастіше перекладаються на позичальників, що явно не сприяє стимулюванню попиту на кредити.

Для ефективного управління кредитними ризиками важливо правильно підібрати метод оцінки кредитоспроможності позичальника. Існують різні підходи до визначення кредитного ризику приватного позичальника, починаючи із суб'єктивних оцінок фахівців банку, заснованих на особистому досвіді і на враженні про конкретного клієнта, і закінчуючи автоматизованими системами оцінки ризику, створеними з використанням математичних моделей. Кожна кредитна організація, звичайно, сама визначає, якими методами користуватися, але світовий досвід показує, що засновані на математичних моделях системи є більш діючими і надійними. Існують наступні моделі оцінки кредитних ризиків: скорингова модель, CreditVar, KMV, коефіцієнтна модель, модель оцінки ризиків НБУ, методика Базельського комітету й інші.

У даній роботі необхідно на підставі анкетних даних і кредитної історії минулих років класифікувати позичальника, віднести його до одного з декількох класів. Основною вимогою до моделей оцінки ризиків є те, що модель повинна бути високоточною, тому що від цього залежить адекватність, правильність і точність результатів.

Існує безліч моделей для оцінки кредитних ризиків, що мають свої достоїнства і недоліки.

Розглянемо деякі моделі оцінки кредитних ризиків.

Перша модель – це коефіцієнтна модель оцінки кредитних ризиків і кредитоспроможності позичальника.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника використовується три основних показники:

- коефіцієнт ліквідності;

- коефіцієнт покриття балансу;

- показник забезпеченості власними засобами.

Коефіцієнт ліквідності призначений для оцінки здатності позичальника оперативно визволити з господарського обороту грошові кошти і погасити боргові зобов'язання:

(1)

Оптимальне значення цього показника 0.2-0.

Коефіцієнт покриття використовується для оцінки межі кредитування даного клієнта. Якщо Кп менш 1, варто припинити видачу позичок або зажадати гарантію.

(2)

Оптимальне значення цього показника 0-3.0.

Показник забезпеченості власними засобами (Псс) включений у число основних показників кредитоспроможності в зв'язку з історично сформованою проблемою заниження нормативів власних оборотних коштів. Хоча нормативи скасовані, проблема з позиції гарантії повернення позичок залишається. Чим більше розмір власних засобів, тим вище здатність клієнта в термін розрахуватися по своїх боргових зобов'язаннях:

(3)

Таким чином, за результатами проведеного аналізу можна зробити висновок про фінансовий стан позичальника і рекомендувати надати йому запитуваний кредит. Для більш повного представлення про здатність позичальника погасити позичку необхідно скласти прогноз грошового потоку, як основного джерела погашення позички. Отже, даний математичний метод дуже простий, однак він дає не завжди точні результати, тому що не враховує багатьох факторів і не класифікує позичальників.

Друга модель – це модель оцінки ризику НБУ. Метод Національного Банку України (НБУ) – аналітичний, тобто оцінка можливих утрат банку здійснюється відповідно до нормативних документів НБУ.

Методика оцінки ризику банку відповідно до Положення Національного банку України “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях” передбачає визначення заборгованості по кредитних операціях, оцінку рівня ризику по кожній кредитній операції з урахуванням фінансового стану позичальника, обслуговування їм кредитної заборгованості і рівня її забезпечення, після чого, виробляється класифікація кредитного портфеля банку по ступені ризику.

Оцінка фінансового стану позичальника виробляється за критеріями, установленим кожним банком самостійно його внутрішнім становищем про кредитування. При цьому банки повинні визначати мінімально необхідні показники, що рекомендує визначати Національний банк України по основних видах позичальників.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про проведення кредитної операції, а надалі - не рідше одного разу в три місяці, для банків-позичальників – не рідше одного разу на місяць. За результатами такої оцінки позичальник відноситься до одному з п'яти класів.

При оцінці ризику, варто враховувати якісні характеристики обслуговування боргу. Це обумовлено тим, що ризик по кредитних операціях банку залежить від стану погашення позичальником основного боргу і відсотків по ньому.

Таблиця 1 - Класифікація позичальників банку

Класпозичальника	Вид позичальника
	Фізична особа
Клас “А”	Сукупний чистий доход позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій з нього, висока імовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення по кредиту, що видається на термін більше одного року, достатній або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує безперечну довіру; немає ні одних свідчень про можливості затримки повернення кредиту і відсотків/комісій з нього відповідно умовам кредитної угоди.
Клас “Б”	Основні характеристики аналогічні або близькі до класу ”А”, однак імовірність їхнього підтримування на такому самому рівні низька або мається тенденція (або інформація) щодо можливості їхнього зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення по кредиту, що видається на термін більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій з нього.
Клас “В”	Сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної границі забезпечення погашення боргу, зміна місця роботи (з погіршенням умов), збільшення обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення імовірності несвоєчасного і/або в неповному розмірі погашення кредиту і відсотків/комісій з нього. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення по кредиту, що видається на термін більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій з нього.
Клас “Г”	Фінансовий стан позичальника нестабільний. Є присутнім тенденція і періодично виникають проблеми зі своєчасною сплатою боргу по кредитах і відсотками/комісіями з нього через нестабільність доходів позичальника або збільшення витрат і/або зобов'язань. Сукупний чистий доход позичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу по кредиту. Є проблеми щодо забезпечення кредиту (низький рівень його ліквідності або його обсяг недостатній і т.п.).
Клас “Д”	Фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу по кредиту і відсотках/комісій з нього. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немає можливості сплатити борг по кредиту і відсотки/комісії з нього, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.

На основі критеріїв оцінки фінансового стану позичальника і якісних характеристик боргу, що обслуговується, варто класифікувати кредитні операції в такий спосіб: