Смекни!
smekni.com

Теоретичні засади визначення поняття "вексель" (стр. 2 из 5)

Після видання в Німеччині Вексельного Статуту 1847 року в Росії було офіційно піднято питання про перегляд вексельного законодавства. Було складено кілька вексельних проектів, підготовлених під впливом німецького права (1860,1880,1884,1890,1895 р.р.). В 1902 р. був прийнятий новий Статут, який вступив в дію з 01.01.1903р. законом від 05.10.1905 р. з селян була знята заборона зобов’язуватися векселем.

Після революції 1917 р. вексельний статут було відмінено, як і інші дореволюційні закони, проте потреба в векселях для забезпечення швидкого стягнення боргу все ж відчувалась, і тому в 1922 р. було прийнято «Положення про векселі». Але воно було відмінене внаслідок фінансово – кредитної реформи 1930-32 р.

1.3 Женевські конвенції

Вексельне право розвивалося протягом багатьох сторіч і відрізнялося великою різноманітністю часом, навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 р. в м. Женеві. Результатом її роботи була поява трьох вексельних конвенцій:

Конвенція № 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний і простий вексель;

Конвенція № 359, що вирішує деякі неузгодженості законів про переказні і прості векселі;

Конвенція № 360 про гербовий збір у відношенні перевідних і простих векселів.

Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй території Одноманітний закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ). До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і Радянський Союз, а Постановою ЦВК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на території СРСР введене в чинність Положення про переказний і простий вексель, яке за текстом майже дослівно співпадає з ОВЗ. Чинність конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 р. (закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» від тієї ж дати), а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було дано в середині 1992 р.

Більшість країн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють так звануженевську систему вексельного права.

Вексель як міжнародний фінансовий документ під час свого існування (від моменту видачі і до оплати, по протесту і пізніше - до моменту погашення) може переходити від однієї особи до іншої на територіях різноманітних держав. Звідси - виникнення цілого ряду зобов'язань продавця, які підлягають до виконання, охороні, а в випадку спору — судовому дозволу не тільки в різний час, але і на території чинності різноманітних вексельних законів. Це приводить до зіткнень - колізій вексельних законів навіть країн, вхідних в одну систему вексельного права. Таким чином, суд території одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність обговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі не свого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного закону, одночасно.

Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав, повинні дати відповіді на наступні головні питання:

1. Вексельна правоздатність,тобто, спроможність приймати участь в вексельних зобов'язаннях продавця як в якості кредитора, так і в якості боржника. Векселездатність визначається “законом громадянства” (або законом домиціля) - для фізичних осіб і “законом місця реєстрації” для юридичних осіб. Наприклад, український підприємець, що видавав вексель в Англії, не може в англійському суді посилатися на свою вексельну неспроможність за українським законом, бо така неспроможність невідома англійському закону.

2. Форма вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством місця написання (видачі) векселя - в відношенні дійсності векселя в цілому як документа; в інших випадках (при індосації, акцептації, авалюванні) - законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, тобто, законом тієї країни, під чинністю якого даною особою прийняті на себе вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, для векселя, що трасувався з Англії на Україну, зайва вказівка місця видачі, але для векселя, що трасувався з України на Англію, така вказівка обов'язкова. З іншого боку, вексель, що трасувався з Англії на Україну і, що акцептувався не на лицевій стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, тому що український закон передбачає акцепт на лицевій стороні векселя; але такий же акцепт по векселю, що трасувався з Україні на Англію, визнається дійсним.

3. Утримання вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, тобто законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано. Наприклад, вексель, терміном на три місяця від укладання, трасований з Англії в Україну з умовою сплати процентів; очевидно, що сплата в місці виконання (Україні) відсотків не підлягається.

4. Дії по охороні вексельних зобов'язань продавця. Визначаються законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, тобто законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано. Цей закон визначає необхідність і форму охоронних дій: як і коли повинно бути зроблене подання до акцепту і платежу, що і як повинно бути зроблене в випадку неотримання акцепту або платежу, потрібний або ні протест, потрібне або ні повідомлення, хто і в якій формі повинен зробити протест і/або повідомлення, що і як повинно бути зроблене в випадку втрати або викрадення векселя і т.ін. Наприклад, по векселю, що трасувався в Англії на Англію, що після цього був індосований в Україні, векселедержателю для збереження права вимоги проти всіх надписателей, в частині українського, провадження протесту не вимагається.

5. Вексельна давність. Визначається законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, тобто законом тієї країни, під чинністю якої даною особою прийняті на себе вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, по перевідному векселю, що трасувався з Англії на Росію, індосованому після цього в Україні і Германії, вексельна давність визначиться: для трасанта - по англійському закону, для першого індосанта - по українському, для другого - по німецькому і для акцептанта - по російському закону.

6. Вексельний процес. В питаннях підсудності, порядку процесуальних дій, виконання рішень і т.і. суд керується винятково своїм законом, тобто порядок і процедура вексельного процесу визначаються законодавством місця виконання чинності (платежу) по векселю

Розділ 2 Економічні та правові аспекти визначення векселя

2.1 Економічна сутність векселя

Закон визначає два види векселя : простий (соло – вексель) та переказний (тратта – вексель)

Простий вексель являє собою просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця сплатити власникові векселя певну суму грошей у зазначений термін.

Переказний вексель містить письмовий наказ векселедавця, адресований третій особі (трасату), здійснити платіж у зазначений термін власникові векселя (векселедержателю).

Векселі, як прості, так і переказні, називаються:

- місцевими, якщо підлягають сплаті в тому ж місці, де вони виписані;

- внутрішніми, якщо вони підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані;

- іноземними, якщо вони виписані в одній країні, а підлягають сплаті в іншій.

За економічним змістом виділяють:

- комерційний вексель, в основі якого лежить комерційний кредит;

- фінансовий вексель, в основі якого лежить отримання грошового займа. Типом фінасового векселя є банківський – це виданий або акцептований банком вексель з метою фінансування операцій позичальника.

- фіктивний – вексель, виданий без законної основи боргу, реальної економічної бази. Розрізняють дружній вексель – вексель, виданий або акцептований через прихильність дружнім юридичним особам, який надається один одному в безвідплатне та термінове користування; бронзовий вексель – виданий чи акцептований на користь неіснуючої особи; зустрічний вексель – дружній або бронзовий вексель, учасники якого поперемінно виступають векселедавцями і векселедержателями.

Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, поділяються на:

1) виставлені експортерами на своїх імпортерів – торгові тратти. Коли тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документальними;

2) виставлені підприємствами на банки – банківські акцепти;

3) виставлені банками на банки – фінансові тратти.

Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.

Первинними учасниками простого векселя виступають дві особи:

- векселедавець – особа, що виписує вексель, яка є платником за векселем;

- ремітент (векселедержатель) – перший отримувач за векселем, перед яким платник приймає зобов’язання про платіж.

У переказному векселі первинними учасниками є:

- трасант - особа, що виписує вексель;

- трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;