Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є : назва, купюрність та характер емісії національної валюти, ступінь конвертованості національної валюти,режим курсу національної валюти, режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті, режим формування і використання державних золотовалютних резервів, режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні, регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів, регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин, визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, ДПА, Державний митний комітет, Міністерство зв'язку України.
Розвиток валютної системи в України можна умовно поділити на три етапи:
1) Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже законом України " Про банки і банківську діяльність", ухваленому в 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни.
2) Цей етап тривав до вересня 1996р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів та ін.
3) Цей етап розпочався після випуску в обіг постійної національної валюти гривні ( з вересня 1996 р.), на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні, введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень, певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах, подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями, приєднання України (у травні 1997 р.) до 7 статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.
Щоб не допустити обвального паління гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998 р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку: відновлено обвязковий продаж 50% валютних надходжень резидентів, розширено валютний коридор, посилено контроль за обгрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку, посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо.
57.Валютна політика і валютне регулювання, їх особливості в Україні.
Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно- правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевими ціляти валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі- зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.
Крім загальномонетарних цілей валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це ,зокрема:
1) лібералізація валютних відносин в Україні,
2) забезпечення збалансованою ті платіжного балансу та стабільних джерел іноземної валюти на національний ринок,
3) забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти,
4) захист іноземних та національних інвестицій у країні,
5) забезпечення стабільного курсу національної валюти.
Валютне регулювання- це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на :
1) процес курсоутворення,
2) виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни,
3) діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку,
4) здійснення міжнародних платежів на поточними операціями платіжного балансу,
5) здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни,
6) ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон,
7) кредитні відносини резидентів з нерезидентами,
8) формування та використання золотовалютних резервів.
Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду , були: введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті ( на 100% чи на 50%); заборона ( чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам; заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни; заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму; жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це зокрема:
1)курсова політика,
2) облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики,
3) валютна інтервенція (девізна політика),
4)регулювання сальдо платіжного балансу,
5) формування та використання золотовалютних резервів.
58. Платіжний баланс: сутність, структура та роль в механізмі валютного регулювання.
Платіжний баланс- це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних між країни ( нерезидентів) за певний період часу ( рік, квартал, місяць).
Структура платіжного балансу:
Розділ 1. Стаття "Баланс товарів": відображаються всі переміщення товарів через економічні межі країни з переходом права власності: експорт відбивається у графі "Надходження", імпорт- у графі" Платежі".Співвідношення обсягів надходження і платежів по цій статті називається торговим балансом. По статті " Баланс послуг" враховується рух коштів у взязку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, туристичними і ін. По статті " Доходи" враховується рух коштів, пов'язаний з доходами фізичних осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном, доходами від портфельних інвестицій, доходами від інших інвестицій. По статті " Поточні трансферти" враховується рух коштів на без еквівалентних засадах- гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фізичним особам.
Розділ 2 "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій". Стаття "Капітальні трансферти": враховуються всі операції, пов'язані з передачею права власності на основний капітал або анулювання боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі.
У розділі" Фінансовий рахунок" показуються операції з купівлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Усі фінансові операції класифікуються в три групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції.
Протягом року технологічно неможливо адекватно відкоригувати обсяги портфельних та інших інвестицій. Тому в процесі беруть участь статті розділу 3" Резервні активи", на яких відображається централізований золотовалютний запас країни.
Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних відносин країни він дає грунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення конюктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу.
59.Золотовалютні резерви: сутність, призначення та роль в механізмі валютного регулювання.
Золотовалютні резерви-це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.
Призначення золотовалютних резервів (цілі накопичення золотовалютних резервів):
1) трансакційне призначення- забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим , щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями,
2) інтервенційне призначення-забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку грошей, з тим , щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти.