Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, що поширюються тільки на добровільних засадах серед населення, вони свідчать про вкладення коштів власником у бюджет і надають право на одержання фінансового доходу.
Бувають такі види казначейських зобов'язань:
· довгострокові від 5 до 10 років;
· середньострокові — від 1 до 5 років;
· короткострокові — до одного року.
Казначейські зобов'язання випускаються за рішенням Міністерства фінансів України (короткострокові казначейські зобов'язання) або Кабінетом Міністрів України (довгострокові і середньострокові казначейські зобов'язання). Такий цінний папір свідчить про те, що її власник вніс у бюджет країни певну суму коштів і має праведна одержання фінансового доходу. Вона випускається з метою усунення дефіциту бюджету.
Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань установлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу купівлі. Гроші від реалізації казначейських зобов'язань йдуть на покриття поточних витрат державного бюджету.
Ощадний сертифікат — письмове свідчення банку про депонування коштів, що свідчить про право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків по ньому.
Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «ощадний сертифікат», назва банку, що випустив сертифікат, і його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, термін вилучення внеску (для термінового сертифіката), назва або ім'я власника сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатка банку.
Ощадні сертифікати бувають іменні і на пред'явника, під певний відсоток на термін, і до запитання. Доходи від ощадних сертифікатів виплачуються при їх пред'явленню в банк, що їх випустив.
У випадку, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих засобів за терміновим сертифікатом раніше обумовленого в ньому терміну, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.
Вексель — цінний папір, що свідчить безумовне грошове зобов'язання векселедавця виплатити після настання терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). У країнах з розвинутою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, сумлінно і надійно виконує функції кредиту, засобу платежу і є об'єктом різних угод. Існують такі види векселів:
· простий — це нічим не обумовлена обіцянка боржника сплатити зазначену суму з зазначенням терміну і місця оплати, виписується і підписується боржником;
· перекладний (тратта) — передбачає сплату визначеної суми грошей третій особі, якій векселедавець дає вказівку оплати цієї суми векселедержателеві;
· банківський — його виставляє банк країни іноземним банкам;
· комерційний — видається під заставу товарів при здійсненні торговельної угоди;
· ціннісний — його випускає держава для покриття своїх витрат;
· депонований — видається на забезпечення кредиту;
· дружній — вексель з гарантійним підписом третьої особи.
Порядок випуску і обертання векселів визначається Кабінетом Міністрів України.
Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини державного майна державних підприємств, державного житлового і земельного фондів. Приватизаційні папери можуть бути тільки іменними, не підлягають продажу, вільному обертанню, дивіденди на них не нараховуються.
Інвестиційний сертифікат — це частка в спеціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципами — може включати тільки акції великих компаній або тільки облігації. Основною метою формування такого фонду є мінімізація курсових дивідендів і відповідних процентних ризиків на основі широкої диференціації внесків і виплат власникам інвестиційних сертифікатів максимальних доходів.
У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'являється ряд нових цінних паперів, причиною чого в основному є необхідність удосконалення організаційної структури фондових ринків. До цих нових цінних паперів відносяться конвертовані акції й облігації, ф'ючерси, опціони.
Ф'ючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем (емітентом) і покупцем на здійснення купівлі-продажу відповідного цінного паперу за заздалегідь зафіксованою ціною.
Опціони — відрізняються від ф'ючерсів тим, що вони передбачають право, а не зобов'язання проведення тієї або іншої операції, якою керує покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного руху ринкових показників сумою, сплаченою за контракт.
Одним з різновидів опціонів с варранти, що надають право їх власникові на придбання відповідних фондових цінностей. їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив.
В останні роки варранти все частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, власник фактично видає кредит, який повинен принести прибуток, достатній для сплати відсотків і дивідендів.
Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варрантами тим, що їх власник не може продати право одержання акції за фіксованою ціною на ринку окремо від облігацій.
Висновок
Створення біржових інститутів виступає необхідною умовою функціонування ринкового механізму. Організаційно відродження бірж було частково підготовлене системою аукціонної торгівлі виробничими ресурсами, яка набула розвитку у 1989—1990 роках. Криза планового матеріально-технічного постачання призвела до появи натурального обміну. Тому в умовах економічного хаосу перші біржі орієнтувалися на організацію бартерних обмінів.
Радянська економіка протягом багатьох десятиліть була економікою дефіциту, тобто грошовий попит постійно перевищував товарну пропозицію як засобів виробництва, так і предметів споживання. Надлишок грошових доходів через фінансово-кредитну систему перетворювався в нагромадження великих фінансових засобів у формі не використовуваних фондів розвитку виробництва. Підприємства, одержавши свободу у використанні цих засобів, шукали можливість їх застосування. Поява біржових структур обумовлена можливістю вкладення надлишкових ресурсів. Виникли великі біржові структури, сформувалися регіональні, обласні, міські, районні біржові комплекси.
Скоротилося число біржових угод, зменшилася кількість товарних бірж. Біржа перестала бути єдиним і неповторним символом ринку, вона поступово відмовляється від невластивих для неї угод з наявним товаром. Відбувається становлення ф'ючерсного ринку, біржі стали продавати суто біржові товари. Створення єдиних біржових просторів на основі угод, що укладаються між біржами про спільні торги, стало важливим внеском у ринкову економіку країни.
Відмітною рисою великих українських бірж завжди була їх універсальність. Кількість бірж, аукціонний принцип торгівлі, біржовий бартер, продаж одиничних або дрібносерійних партій товарів і послуг — основні риси, властиві тільки біржовій системі України, пов'язані з незвичайною економічною ситуацією в країні, що склалася на сьогоднішній день.
Зараз в Україні біржі вже пройшли ряд етапів: відродження, швидкий ріст, спад біржової активності, реорганізація бірж (цей етап передбачає виживання в ринкових умовах).
Відродження біржової діяльності відбувалося за відсутності відповідної законодавчої бази, і лише 10 грудня 1991 року був прийнятий Закон України «Про товарну біржу», що передбачає контроль державних органів за діяльністю бірж. Прийняття Господарського кодексу України (ст. 278—282) доповнило рядом положень про функціонування товарно-біржової діяльності.
Регулювання біржової діяльності — певне упорядкування роботи біржі, укладання біржових угод на основі встановлених правил і вимог.
Основною тенденцією розвитку біржі є рух від реального товару до ф'ючерсної форми торгівлі. У зв'язку з тим, що ф'ючерсні біржі — це своєрідні фінансові інститути, що обслуговують торгівлю, однією з визначальних умов їх розвитку є стан валютно-фінансової системи, а також наявність достатніх фінансових ресурсів. Як правило, ф'ючерсні біржі створюються в провідних фінансових центрах, де є широкі можливості для фінансування торгівлі і спекуляції біржовими товарами, які при активній ф'ючерсній торгівлі є зручними об'єктами заставних операцій.
Незважаючи на багато проблем, з якими зіткнувся нині український фондовий ринок, слід зазначити, що це молодий, динамічний і перспективний ринок. Він розвивається на основі позитивних процесів, що відбуваються в нашій економіці: масового випуску цінних паперів у зв'язку з приватизацією державних підприємств, швидкого створення нових комерційних утворень і холдингових структур, що залучають засоби на акціонерній основі тощо. Крім того, ринок цінних паперів відіграє важливу роль у системі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а також він необхідний для нормального функціонування ринкової економіки. Тому відновлення і регулювання розвитку фондового ринку є одним з першочергових завдань, що стоять перед урядом, для вирішення яких необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондового ринку і строгий контроль за її виконанням.
Список використаної літератури:
1. Конституція України - К.,1996 р.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.