Аналітичний інструментарій, застосований при дослідженні практики розмежування основних податків, може бути використаний при ретроспективному аналізі бюджетного процесу й інших макроекономічних явищ.
Крім цього, узагальнення, теоретичні висновки і практичні рекомендації, надані у дисертації, використовуються при викладанні навчальних дисциплін "Фінанси", "Бюджетний менеджмент", на курсах підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, організацій і установ.
Особистий внесок здобувача полягає в наступному: наукові результати, що виносяться на захист, отримані автором самостійно і знайшли відображення в роботах, більшість з яких опубліковано без співавторів. У роботі [1] автором досліджена динаміка республіканського бюджету АРК, наведена узагальнена структура доходів і витрат бюджету, розраховані коефіцієнти кореляції між загальними надходженнями доходів та витрат і їх структурними складовими. Загальний обсяг роботи - 0,3 д. а., з яких особисто ангору належить 0,15 д. а.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати виконаного наукового дослідження буди оприлюднені та отримали схвальну оцінку на конференціях і семінарах. Серед них Міжнародна науково-практична конференція "Фінанси України" (Дніпропетровськ, 2000, 2006); Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України" (Суми, 2006); Науково-практична конференція "Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми і перспективи реформування)" (Ірпінь, 2006); Всеукраїнська науково-практична конференція "Актуальні проблеми та перспективи розвитку економіки України" (Алушта, 2007); Кримська регіональна науково-практична конференція (Севастополь, 2005); Міжвузівська науково-практична конференція "Сучасні аспекти фінансового управління економічними процесами" (Севастополь, 2006); Відкрита науково-практична конференція молодих вчених (Сімферополь, 2000).
Крім того, результати дослідження доповідалися автором на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.
Наукові публікації. Результати досліджень знайшли своє відображення в 12 наукових працях, 10 з яких опубліковано у фахових виданнях обсягом 4,15 д. а., з них особисто автору належить 4 д. а.
Структура і зміст роботи. Робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.
Повний обсяг роботи - 187 сторінок, у т. ч. на 26 сторінках розміщені 23 таблиці і 22 ілюстрації, 3 додатки і список використаних джерел з 196 найменувань.
У першому розділі дисертації "Теоретичні основи організації міжбюджетних відносин" висвітлено різні точки зору на поняття сутності міжбюджетних відносин, визначено основні принципи їх організації, досліджено взаємозв'язок між ступенем децентралізації бюджетної системи та економічним зростанням.
Дослідивши роль міжбюджетних відносин у сучасному економічному розвитку держави, можна стверджувати, що у загальному вигляді вони являють собою:
розподіл витрат між державним і місцевим бюджетами, що припускає поділ і правове закріплення повноважень і відповідальності;
обгрунтування та розподіл бюджетних доходів, адекватних закріпленим за кожним рівнем бюджетної системи витратам;
форми підтримки регіонів, втілені в перерозподілі бюджетних коштів за допомогою здійснення міжбюджетних трансфертів.
При організації міжбюджетних відносин необхідно одночасно дотримуватися принципів економічної справедливості, вирівнювання, рівності прав усіх регіонів.
У дисертації зазначено, що на сторінках провідних українських економічних видань постійно ведеться неявна та ретельно завуальована суперечка між економістами, що досліджують проблему міжбюджетних відносин. Автори намагаються лобіювати інтереси своїх регіонів. Так, представники регіонів-реципієнтів наполягають на дотриманні принципу вирівнювання в структурі міжбюджетних відносин та доводять економічну ефективність таких заходів; представники регіонів-донорів пропонують рекомендації, в основі яких лежить принцип економічної справедливості.
На наш погляд, ефективну політику бюджетного вирівнювання не варто проводити, спираючись лише на один зі згаданих вище принципів, а необхідно знайти їхнє оптимальне сполучення, враховуючи сьогоденний економіко-суспільний стан України. Держава завжди стояла й буде стояти перед дилемою, що характерна не тільки для бюджетної, але і для загальноекономічної політики, - лібералізм чи вирівнювання. І в оптимальному вирішені даної дилеми й полягають розподільна та соціальна функції держави.
Застосування принципів бюджетного федералізму при побудові системи міжбюджетних відносин в Україні здатне підвищити її ефективність. Більш того, такий досвід уже є: горизонтальне та вертикальне бюджетне вирівнювання є однією з центральних проблем бюджетного федералізму.
Останнім часом багато країн у процесі організації міжбюджетних відносин використовують принципи бюджетного федералізму, що припускають єдність загальнодержавних інтересів та інтересів населення, високу самостійність і активність регіонів у галузі бюджетної політики в сполученні з високим ступенем відповідальності органів місцевого самоврядування, одночасне дотримування принципів централізму та децентралізму.
Крім того, бюджетний федералізм безпосередньо пов'язаний з поняттям бюджетної децентралізації, що є однією з основних його складових. А політика бюджетної децентралізації в останні десятиліття характерна для багатьох країн, чи то федеративних, чи унітарних, чи індустріальне розвинених, чи таких, що розвиваються, бідних чи багатих.
Основною метою політики бюджетної децентралізації є зміна співвідношення ступеня впливу центральних і місцевих органів державної влади на макроекономічну ситуацію в країні. Довгий час в абсолютній більшості країн фактично існувала монополія центрального уряду на виробництво суспільних благ. І порівняння ступеня фіскальної децентралізації у високорозвинених країнах, серед яких присутні як унітарні, так і федеративні держави, із країнами з низьким рівнем розвитку приводить економістів до думки, що децентралізація й економічне зростання є високо корельованими категоріями, причому їхній взаємозв'язок повинен характеризуватися позитивним коефіцієнтом. Деякі з економістів навіть беруть на себе сміливість стверджувати, що фіскальна децентралізація є одним із головних супутників на шляху до самопідтримуючого економічного зростання.
Децентралізація доходів і витрат державного бюджету здається правильним кроком на шляху до підвищення ефективності державного сектора, скорочення бюджетного дефіциту та до економічного зростання. Основою для даної аргументації є той факт, що органи місцевого самоврядування мають більш повну інформацію про локальні переваги й недоліки, і таким чином, здатні виробляти й розподіляти суспільні блага з більшою економічною ефективністю, що, у кінцевому рахунку, приведе до регіонального і, як наслідок, національного економічного зростання.
На наш погляд, взаємозв'язок між ступенем бюджетної децентралізації та економічним зростанням настільки складний, що однозначно дати відповідь на питання, що з них первинне, а що вторинне, що є причиною, а що наслідком, - на сучасному етапі розвитку економічної науки неможливо. Однак виявити ступінь їхнього взаємозв'язку допоможе застосування економетричних моделей, у які, крім суто економічних, повинні бути включені показники соціального та політичного розвитку держави.
Проводячи політику фіскальної децентралізації або централізації, варто брати до уваги численні фактори економічного розвитку, серед яких не останню роль повинні зіграти особливості державної політичної системи й історично сформованих взаємин між її різними ланками. Потенціал бюджетної децентралізації з метою поліпшення економічного й політичного стану держави багато в чому залежить від специфіки її розвитку та багатьох економічних, соціальних і політичних факторів.
У другому розділі "Ретроспективний аналіз організації міжбюджетних відносин в Україні" досліджено генезис вітчизняної системи міжбюджетних відносин, її основні структурні складові, організація взаємин між державним бюджетом та місцевими бюджетами у 1992-2007 рр.
Протягом 10 років існування України як самостійної держави практично щороку застосовувалася різна схема міжбюджетних відносин. Спроби переходу до збалансованої й стабільної системи, здійснені в 1994 і 2003-2004 рр., поєднувалися із застосуванням у 1992-1993 і 1995-2002 рр. схем, що характеризувалися високим ступенем міжрегіональної диференціації, відсутністю чітких механізмів розподілу і "непрозорістю" міжбюджетних відносин.
Проведене дослідження дозволило виділити два основних етапи становлення та розвитку вітчизняної системи міжбюджетних відносин у 1992-2006 рр. На першому етапі (1992-2002 рр) ще чітко виявляються риси радянської бюджетної системи: податки надходять до кожного регіону в різних пропорціях; високий ступінь міжрегіональної диференціації; велика кількість застосовуваних ставок; у системі міжбюджетних трансфертів беруть участь лише кілька регіонів та обсяги використання даного механізму незначні. Особливо така ситуація характерна для 1992-1993 рр. У 1994 р. була зроблена перша спроба строгої організації міжбюджетних відносин, однак у наступні два роки відбулося повернення до старих механізмів, хоча й у трохи зміненому варіанті.
На другому етапі (2003-2006 рр.) виявляється тенденція розмежування податків та їх повного закріплення за конкретним рівнем бюджетної системи. Так, податок на додану вартість (ПДВ) повністю зараховується в державний бюджет; податок на прибуток підприємств (ППП) або цілком залишається в розпорядженні регіонів (2003-2004 рр), або цілком надходить до державного бюджету (2005-2006 рр.); акцизний збір (АКЦ) або цілком надходить до центру, або поділяється в пропорції "50/50"; прибутковий податок із громадян (ППГ), здебільшого, повністю залишається у розпорядженні регіонів. Також для цього періоду характерні: відсутність міжрегіональної варіації норм відрахувань, суттєва роль міжбюджетних трансфертів, значне посилення центру в якості розпорядника бюджетних коштів.