Факторингові операції в діяльності комерційних банків (стр. 1 из 6)

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФАКТОРИНГУ

1.1 Сутність факторингових операцій

1.2 Механізм проведення операцій факторингу

1.3 Оподаткування факторингових операцій

1.4 Переваги і недоліки факторингових операцій

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

2.1 Аналіз динаміки і структури факторингових операцій

2.2 Аналіз ризикованості факторингових операцій

2.3 Аналіз ефективності факторингових операцій

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОВЕДЕННЯ ФАКТОРИНГОВИХ ОПРЕАЦІЙ

3.1 Перспективи здійснення факторингових операцій в Україні

3.2 Проблеми розвитку факторингу в Україні

ВИСНОВОК

Література

ВСТУП

Факторинг є одним із найперспективніших видів банківських послуг. Це ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосована до сучасних процесів розвитку економіки. Проте, незважаючи на те, що факторингові операції є основним інструментом управління дебіторською заборгованістю, обмеженість його використання обумовлена їх високою ризикованістю. Зрозуміло, що це стримує банки використовувати цей перспективний напрямок отримання додаткових доходів. Тому розроблення методики аналізу факторингових операцій, яка всебічно допомагає зважити їх позитивні та негативні сторони, є, безумовно, актуальним і необхідним завданням.

Відповідно до норм ЦК України договір факторингу – це відступлення права грошової вимоги, де одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зобов’язання фінансового агента можуть включати ведення для клієнта бухгалтерського обліку, а також надання клієнту інших фінансових послуг, пов’язаних із грошовими вимогами, які є предметом уступки. Фінансовими агентами можуть виступати банки, а також інші кредитні організації, які мають ліцензію на здійснення такого виду діяльності.

Нині переважна більшість вітчизняних підприємств виявилася неспроможною ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди підприємству-кредитору — гроші втрачають свою купівельну спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство виплачує банку відсоток за кредит, пов'язаний із нестачею власних оборотних коштів. Як правило, українські підприємства мало використовують загальноприйняті у світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.

Огляд економічної літератури свідчить про необхідність приділити більшу увагу факторингу як найефективнішій формі рефінансування в управлінні дебіторською заборгованістю підприємств. Проблемі факторингу присвячено низку наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які займалися проблемою управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити таких авторів як Т. Е. Белялов, Ю. С. Скакальський, Ю. М. Лисенко. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоздєв, Л. В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку факторингу в Україні.

Не розроблено достатньою мірою інструмент факторингу в Україні через неоднозначність розуміння самої суті факторингу та відсутності єдиної законодавчої бази щодо регулювання факторингових операцій, які здійснюють українські банки та факторингові компанії.

Нині факторинг — поширена міжнародна посередницька послуга комерційних банків. У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово витісняти комерційний кредит на основі векселів. Особливо швидко факторинг розвивався у 80-х роках, коли за 10 років оборот за ним зріс в Італії в 74 рази, в Іспанії — в 14, Великобританії та Франції — в 7,5 рази. В Україні факторинг уперше був затверджений у новому Цивільному кодексі.

Право банків на цей вид діяльності (придбання права вимоги від третіх осіб виконувати зобов'язання в грошовій формі) зафіксовано в Законі «Про банки і банківську діяльність в Україні». Використання факторингу на практиці ще у 1988 р. розпочав Промбудбанк СРСР. Як експеримент він створив факторингові відділи і почав проводити операції. Згодом до нього приєднались інші комерційні банки.

Нині факторинг завойовує щоразу стійкі тривалі позиції на вітчизняному грошовому ринку. Але далеко не всі українські підприємства використовують в управлінні вже існуючою дебіторською заборгованістю факторинг. Це пов'язано насамперед із тим, що в Україні дуже поширена передоплата за товар і слабо розвинений комерційний кредит, як високо ризиковий. До того ж, факторинг у сучасному варіанті тільки-но починає з'являтися на вітчизняному ринку і можливості цього фінансового інструменту поки недостатньо оцінено.

РОЗДІЛ 1

1.1 Сутність факторингових операцій

Термін «факторинг» походить від англійського «посередник, агент». В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права вимоги боргу платника зобов’язань за продукцію. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, за допомогою якої посередник (факторинговий відділ банку) за певну плату одержує від підприємства право стягнути і зарахувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і бере на себе його кредитний і валютний ризики. Класичний факторинг передбачає наявність комерційного кредиту, що надається в товарному вигляді продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари, які оформляються відкритим рахунком.

В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор-банк — покупець вимоги, початковий кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Рис. 1.1. Схема факторингових операцій банку

Операція факторингу полягає в тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної оплати 70—90 % вартості відфактурованих поставок і сплати іншої частини за відрахуванням процента за кредит та комісійних платежів, у строго обумовлені терміни незалежно від надходження виторгу від дебіторів. 10—30 %, що лишились, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові. Утримані банком 10—30 % від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов’язків щодо поставки. Якщо боржник не оплачує в термін рахунку факторингу, то виплати замість цього здійснює факторинговий відділ.

Головною метою факторингових операцій є:

· забезпечити постачальникові своєчасну оплату відвантажених товарів;

· управління платіжною дисципліною позичальника;

· підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;

· ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.

Факторингові операції банків класифікуються як:

· внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій самій країні;

· міжнародні, якщо суб’єкти факторингової операції перебувають у різних країнах.

Відкритий факторинг (конвенційний) — це форма факторингової послуги, за якої боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунок-фактуру факторинговій компанії.

Закритий, або конфіденційний, факторинг служить прихованим джерелом засобів для кредитування продажу постачальником товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не інформований про переуступлення рахунків-фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, який після одержання платежу повинен перерахувати відповідну частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

Факторингз правом регресу, тобто правом оберненої вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, або без права регресу. Ці умови пов’язані з ризиками, що виникають у разі відмови платника від виконання своїх зобов’язань, тобто кредитними ризиками. Укладаючи угоду з правом регресу, постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик за борговими вимогами, проданими ним факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і за бажання продати постачальникові будь-яку неоплачену боргову вимогу у випадку відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається, якщо постачальники впевнені, що в них не можуть з’явитися сумнівні зобов’язання, або через те, що вони не враховують недостатню кредитоспроможність своїх клієнтів. І в першому, і в другому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги щодо страхування кредитного ризику, проте гарантований для постачальника і своєчасний приплив коштів може забезпечуватись тільки у разі укладення угоди без права регресу.

Виділяють також факторингові операції з умовою кредитування постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати або попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред’являє рахунок своєму покупцеві за посередництвом компанії, завдання якої — одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переданих боргових вимог (за мінусом витрат) перераховується постачальникові на певну дату або після закінчення визначеного часу.