У сучасному економічному аналізі використовується вищеописаний розподіл витрат (витрат) на постійні і перемінні, причому прямі і частина непрямих витрат відносяться до перемінних, а частина непрямих витрат, що залишилася, (не залежних від обсягу виробництва) - до постійних. Нерідко перша з вищевказаних частин непрямих витрат виділяється в окрему групу - частково перемінні витрати, оскільки ці витрати змінюються по своїй величині не в прямо пропорційній залежності від зміни обсягу виробленої продукції. Розподіл витрат на прямі і перемінні дозволяє одержати показник - додану вартість, обумовлену вирахуванням із загального доходу (виторгу) підприємства перемінних витрат. Додана вартість складається, таким чином, з постійних витрат і чистого прибутку. Цей показник дозволяє оцінити загальну ефективність производста і реалізації поза залежністю від прямо залежних від величини обсягу виробництва перемінних витрат [45].
Керування витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію по місцях і центрам відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування (робоче місце, ділянка,цех). Під центром відповідальності – розуміють організаційна єдність місць витрат з центром відповідальності за їхній рівень [41].
По центрах відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції(послуг). При цьому важливе значення має розподіл витрат щодо кожного центра відповідальності на прямі і непрямі , перемінні і постійні. Перший розподіл має важливе значення для визначення собівартості окремих виробів(калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносяться на продукцію центрів відповідальності(місць витрат), а непрямі – формуються в цих центрах , а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на перемінні і постійні щодо центрів відповідальності( місць витрат) важливий для розрахунку так званих гнучких кошторисів і оцінки діяльності.
Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, що виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива й інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).
Розрізняють три види собівартості продукції. Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції. Загальнозаводська (загальфабрична) собівартість показує усі витрати підприємства на виробництво продукції. Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, але і на реалізацію продукції. Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтям витрат.
Угруповання по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, у якому визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Це угруповання використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплану, для планування оборотних коштів і контролю за їхнім використанням. У промисловості прийняте наступне угруповання витрат по їхніх економічних елементах:
- сировина й основні матеріали,
- допоміжні матеріали,
- паливо (з боку),
- енергія (з боку),
- амортизація основних фондів,
- заробітна плата,
- відрахування на соціальне страхування,
- інші витрати, не розподілені по елементах.
Співвідношення окремих економічних елементів у загальних витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі.
Угруповання витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські нестатки. По економічних елементах не можна,як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з угрупованням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).
Угруповання витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцеві і призначенню, знати, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.
У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей [45]:
1) сировина і матеріали
2) паливо й енергія на технологічні нестатки
3) основна заробітна плата виробничих робітників
4) витрати на утримання і експлуатацію устаткування
5) цехові витрати
6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати
7) втрати від браку
8) невиробничі витрати.
Перші сім статей витрат створюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.
3 Грошові розрахунки на підприємстві ТОВ “Сніговик-Плюс”
Згідно „Положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” [16] визначається наступний порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою:
- готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна;
- касові документи - документи (касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку;
- касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку;
- ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час;
- небанківська фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до Державного реєстру фінансових установ в установленому законодавством України порядку. До небанківських фінансових установ належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг;
- оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій;
- переказ готівки - унесення певної суми готівки підприємством (підприємцем) або фізичною особою з метою її зарахування на рахунки відповідного підприємства (підприємця) чи фізичної особи або видачі одержувачу в готівковій формі;
Вимоги до організації готівкових розрахунків:
1. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.
2. Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
3. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.