- штрафів, які можуть встановлюватись місцевими Радами для фізичних і
юридичних осіб;
- доходів від реалізації безхазяйного і конфіскованого майна;
- плати за реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;
- районних платежів та штрафів за забруднення навколишнього середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, затверджених місцевими Радами;
- орендної плати за землю;
- коштів соціального розвитку підприємств, об’єднань, організацій і установ, що виділяються на соціальний розвиток тих житлових районів, де проживає відповідна кількість їхніх працівників;
- інших зборів, платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською і районними радами.
Кошти позабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають.
Органи місцевого самоврядування мають право формувати валютні фонди за рахунок таких коштів:
- відрахувань у розмірі 5% від валютної виручки підприємств, об’єднань, організацій і установ, що зареєстровані міською, районною адміністрацією;
- доходів від власної зовнішньоекономічної діяльності;
- добровільних внесків пожертвувань юридичних осіб і громадян;
- надходження від реалізації товарів, робіт, послуг іноземним юридичним особам і громадянам;
- доходів від здавання в оренду комунальної власності іноземним юридичним і фізичним особам;
- інших не заборонених законом джерел.
Тема 9.Державний кредит
1. Поняття і роль державного кредиту.
2. Державний та банківський кредит, їх відміна.
3. Форми держаного кредиту.
4. Державний борг.
5. Управління державним кредитом.
6. Державний борг України.
1. Поняття і роль державного кредиту.
Державний кредит – це сукупність економічних відношень, які виникають між державою, фізичними та юридичними особами, іноземним урядом в процесі формування та використання державного фонду грошових ресурсів.
Кредит як елемент системи розподілу і перерозподілу вартості відображає два взаємо зустрічних процеси руху грошових коштів. Одним з них є залучення грошових коштів, які є вільними у підприємств та населення, другий – спрямування цих коштів через механізм кредитування та державний бюджет на покриття економічних потреб народного господарства. За допомогою державного кредиту перерозподіляються лише тимчасово вільні грошові кошти.
Держава може виступати як позичальник, кредитор і гарант. Найчастіше держава виступає у ролі позичальника, займаючи кошти у фізичних, юридичних осіб та іноземних держав. Рідше держава виконує функцію кредитора. В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позики або виконання інших зобов’язань, вона є гарантом.
Перших два види кредитних відносин відразу ж впливають на величину фонду грошових ресурсів, останній – не завжди приводить до її зміни (якщо боржник розраховується вчасно, то гарант не несе ніяких витрат).
2. Державний та банківський кредит, їх відміна.
Виділяютьдві форми кредиту – банківський та державний. Відміна цих двох форм кредиту полягає в тому, що:
1) потреба підприємств та організацій в банківському кредиті виникає в зв’язку з нерівномірним рухом вартості у процесі виробництва та обміну, потреба в державному кредиті виникає через фінансові негаразди країни.
2) при банківському кредитуванні економічні інтереси кредитора та позичальника співпадають. Форма власності на грошові кошти, які позичаються, не змінюється. Банківські відсотки за кредит є інструментом впливу на діяльність позичальника. При державному кредиті економічні інтереси кредитора і позичальника відносно відокремлені. Держава забезпечує економічну зацікавленість підприємств, банків, громадян в добровільній передачі своїх грошових коштів в тимчасове користування позичальника (держави), для цього держава бере на себе гарантійне зобов’язання на тільки повернути позичені кошти, але й сплатити кредитору певну суму доходу, однією з форм якого є відсотки за позику. При державному кредиті відсотки за позику виконують роль економічного стимулу для передачі грошових коштів в розпорядження держави.
3) банківський кредит має цільове призначення. Він застосовується в основному для забезпечення своєчасного грошового обігу. Державний кредит не має цільового призначення. За його рахунок забезпечуються різноманітні платежі товарного та нетоварного характеру, які передбачені державним бюджетом.
4) при банківському кредиті строки повернення кредиту суворо регламентуються. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції ( підвищуються відсоткові ставки, достроково стягується заборгованість за позиками, припиняється видача нових кредитів тощо). При державному кредиті взаємовідношення між кредитором та позичальником укладаються добровільно. У відношенні позичальника не передбачаються і не застосовуються ніякі економічні санкції.
3. Форми державного кредиту.
Існує дві форми державного кредиту: товарна і грошова. Різновидами грошової форми є державні позики, використання державного кредитного фонду та ін.
Товарна форма кредиту передбачає позичання державою у населення та підприємств сільськогосподарської продукції, майна тощо. Товарна форма кредиту в більшій мірі використовується при розладнанні грошової системи.
Найпоширенішою грошовою формою державного кредиту є позики у вигляді цінних паперів. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій виплачуються проценти. Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами і розповсюджуватися серед населення або юридичних осіб.
Залежно від способу виплати доходу облігаційні позики поділяються на:
- відсоткові – власники таких облігацій одержують твердий дохід у формі відсотків від номінальної вартості облігацій;
- виграшні – власники цих облігацій весь дохід одержують у формі виграшу, при цьому дохід одержують власники лише тих облігацій на які випав виграш;
- безпрограшні – облігації випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації;
- безпроцентні – такі позики не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку, при цьому вартість випущеної облігації дорівнює ціні товару.
Місцеві органи влади можуть одержувати позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону.
За строком погашення позики поділяють на коротко (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років).
За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються купуються банківськими установами.
Державні позики можуть бути облігаційними та безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформлюються підписними зобов’язаннями.
Однією з форм державного кредиту є використання державою коштів позичкового фонду. При цьому держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Проте така форма державного кредиту економічно не виправдана і може зумовлювати інфляційні процеси.
4. Державний борг.
Державний борг – це сума заборгованості за позиками, які випущені і непогашені, а також сума фінансових зобов’язань країни до іноземних кредиторів на певну дату.
Державний борг поділяється на внутрішній та зовнішній.
Внутрішній борг в свою чергу поділяється на капітальний та поточний.
Капітальний державний борг охоплює всю суму заборгованості за позиками, які були здійснені раніше.
Поточний борг складається з витрат держави, які пов’язані з виплатою виграшів, відсотків по поточним тиражам та позикам, виграшів по проведеним тиражам, які не були затребувані раніше.
Оскільки держава систематично залучає і повертає грошові кошти населення, підприємств та організацій через вільний продаж і купівлю облігацій державних внутрішніх позик, позичає та повертає кошти позичкового фонду, то сума державного боргу змінюється з року в рік.
Зовнішній державний борг – це сума заборгованості по фінансовим зобов’язанням держави іншим країнам. На відміну від внутрішнього боргу, який виникає як правило через бюджетний дефіцит, зовнішній борг виникає в зв’язку з залученням зовнішніх позик на закупку в інших країнах технологічного обладнання, транспортних засобів, сировини, оплату послуг, передбачених міжурядовими угодами тощо.
Зовнішній борг класифікується:
- за видами кредиту (банківський, іменний);
- за формами надання кредиту (валютний, товарний);
- в залежності від цільового використання (інвестиційний, не інвестиційний);
- за умовами надання (пільговий, з виплатою високих відсотків, компенсаційний);
- за строками повернення заборгованості (коротко, середньо та довгостроковий);
- за умовами повернення боргу (одноразово, рівними або не рівними частками).
5. Управління державним кредитом.
Управління державним кредитом– це один із напрямів фінансової політики держави, який пов’язаний з його діяльністю як позичальника, кредитора та гаранта. Управління кредитом здійснюють органи влади та управління держави, які визначають загальний обсяг бюджетного дефіциту, обсяг необхідних позик, обсяг впливу державного кредиту на грошовий обіг.
Управління державним кредитом – це сукупність дій, які пов’язані з підготовкою до випуску і розміщенню боргових зобов’язань держави, регулювання ринку державних цінних паперів, обслуговуванню і погашенню державного боргу, надання кредитів та гарантів.