Фінансова діяльність акціонерних товариств (стр. 6 из 8)
Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті – негативному; вони зацікавлені в ослабленні позицій конкурентів на ринку.
Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс – підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства та джерел їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року).
Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності. Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.
Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою базою є звіт про фінансові результати діяльності (форма2) та баланс (форма1).
Передусім відокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:
(3.1)де
– загальний (чистий) прибуток підприємства за рік; 
– середня сума активів за річним балансом.Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток при цьому використовується.
Показник рентабельності загальних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).
Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:
, (3.2)де
– чистий прибуток підприємства; 
– власний капітал підприємства.Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або його звіту про власний капітал на певну дату.
Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:
, (3.3)де
– чистий прибуток підприємства; 
– статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).Цей показник можна обчислювати також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку Пч віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу – номінальну вартість цих акцій.
Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою:
, (3.4)де
– прибуток від реалізації продукції за певний період; 
– повна собівартість реалізованої продукції.Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.
Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які прийнято називати коефіцієнтами. Найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.
Коефіцієнт автономії (kа) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:
, (3.5)де
– власний капітал підприємства; 
– підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).Якщо kа< 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.
Коефіцієнт забезпечення боргів (kзб) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
, (3.6)де
– боргові зобов’язання підприємства (залучений капітал).Нормальною вважають ситуацію, коли kзб³ 1.
На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.
За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.
Якщо плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення
) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності – загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності (kлз) – це відношення оборотних активів (розділ ІІ активу балансу) до поточних зобов’язань (розділ ІV пасиву):
, (3.7)де
– оборотні активи підприємства; 
– поточні зобов’язання підприємства.Якщо kлз£ 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (kлз³ 3–4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину kлз помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов’язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості (kлі£ 2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.