· оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;
· визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;
· узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;
· вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;
· оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.
20. ТЕОРІЇ В ГАЛУЗІ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ
Теза щодо «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек вважають, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв’язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також потенціалом його зростання. Найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Правило використання прибутку відповідно до цієї концепції формулюється таким чином: спрямовувати на виплату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати.
Теза про пріоритетність дивідендів. Факт виплати дивідендів усе ж таки впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвесторів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку. На цьому припущенні ґрунтується американська модель оптимізації дивідендної політики -синиці в руках(Дж. Лінтнер та М. Гордон). Згідно з цим підходом, актуальний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій.
Концепція мінімізації податкових платежів. Є група інвесторів, які при прийнятті своїх рішень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів.
Теорія сигнальних дивідендів. За цією теорією при визначенні ринкової ціни акцій основним показником вистуває розмір виплачуваних дивіденді, якщо компанія виплачує високі дивіденди, то це сигналізує про те, що вона очікує зростання доходів в майбутньому, а це відразу відображається на зростанні ринкової ціни акцій;
Теорія клієнтури. Передбачає що ДП повинна відповідати очікуванню більшості акціонерів. Якщо на загальних зборах більшість голосів за поточні дивіденди, то прибуток направляється на споживання, а якщо віддають перевагу розвитку компанії, то прибуток направляється на капіталізацію.
21. ФАКТОРИ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ
До основних факторів належать:
1. Стадія життєвого циклу підприємства (для нещодавно створених підприємств доцільним є максимальне реінвестування прибутку).
2. Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів. Якщо в підприємства відсутні обґрунтовані плани щодо прибуткового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде максимальний розподіл прибутку (виплата дивідендів).
3. Альтернативні джерела капіталу. Цей чинник пов’язаний з доступністю і вартістю залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі, що залежить від:
· кредитоспроможності підприємства та наявності в нього кредитного забезпечення;
· вартості залучення позичкового капіталу;
· інвестиційної привабливості та можливостей залучення додаткового акціонерного чи пайового капіталу (шанси розміщення нової емісії);
· накладних витрат, пов’язаних із залученням власного капіталу із зовнішніх джерел.
4. Обмеження. Обмеження можуть застосовуватися, як правило, в таких випадках:
· у разі заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу;
· за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо порушення справи про банкрутство підприємства чи виникнення таких підстав у результаті виплати дивідендів;
· власний капітал підприємства є меншим за обсяг його статутного та резервного капіталу;
· повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за привілейованими акціями;
· відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів;
· наявність договірних обмежень, наприклад з банком-кредитором.
5. Преференції найважливіших груп власників: більшість з них орієнтовані на споживання (дивіденди) чи заощадження (тезаврація та збільшення вартості підприємства).
6. Податкові наслідки застосування того чи іншого типу дивідендної політики: для власників та для самого підприємства.
7. Рівень процентних ставок на ринку капіталів, а також ставки дивідендів у конкурентів та в інших підприємств, які належать до тієї самої чи суміжних галузей виробництва.
22. ПОРЯДОК НАРАХУВАННЯ ДИВІДЕНДІВ
Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства. Як правило, підприємства дають відповідне оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації. В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація:
· назва підприємства;
· дата прийняття загальними зборами власників рішення про виплату дивідендів;
· період, за який виплачуються дивіденди;
· величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолютному виразі) в розрізі окремих їх категорій;
· строки та місце виплати;
· особливості оподаткування дивідендів.
Величина дивідендів залежить від трьох показників:
· величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати);
· встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком;
· частки учасника (власника) в статутному капіталі.
Сума коштів, яка рішенням зборів власників спрямовується на виплату дивідендів, називається масою дивіденду. Дивіденди можуть виплачуватися в таких формах:
· грошова;
· негрошова;
· змішана форма;
· приховані дивіденди.
23. МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ ДИВІДЕНДІВ
Тип дивідендної політики визначає порядок формування фонду дивідендних виплат при цьому виділяють різні підходи: консервативний; помірний; агресивний.
Кожному з них відповідають такі типи ДП:
Консервативний:
1) політика залишкових дивідендів;
2) політика мінім., стабільного розміру дивідендів.
Помірний:
3) політика «екстра-дивіденду»
Агресивний:
4) політика стабільного рівня дивідендних виплат;
5) політика зростання розміру дивідендів.
Методи нарахування та виплати дивідендів:
· залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;
· метод стабільних дивідендів;
· метод гнучкої дивідендної політики;
· метод стійкого приросту дивідендів;
· метод стабільної та бонусної частини.
Загальний огляд методів нарахування дивідендів, їх переваги та недоліки наведено у табл. 5.2.
Залишковий метод. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій.
Метод стабільних дивідендів. Не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період.
Метод гнучкої дивідендної політики. Цей метод ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди.
Метод стійкого приросту дивідендів. Метод ґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки.
Метод стабільної та бонусної частин. Використовуючи цей метод, підприємство регулярно виплачує стабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високих прибутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо.
24.ОПОДАТКУВАННЯ ДИВІДЕНДІВ
Згідно із законодавством України підприємство, нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі 30 % нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат, незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток.
Емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. Якщо сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов’язань підприємства-емітента за податком на прибуток звітного періоду, різниця переноситься на зменшення зобов’язань за податком на прибуток такого підприємства у майбутніх податкових періодах.
За прийняття рішення про спрямування чистого прибутку на збільшення статутного капіталу та виплату дивідендів у формі корпоративних прав (акцій, часток, паїв), податок на дивіденди не застосовується за умови, що така виплата жодним чином не змінює пропорцій участі власників у статутному капіталі підприємства-емітента.
Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа, то цей вид доходів не включається до складу валового доходу такого підприємства для цілей оподаткування за умови, що з дивідендів утримано податок на рівні емітента корпоративних прав. Для фізичних осіб: до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами, не включаються суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати.
Дивіденди, що виплачуються в грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), не оподатковуються також податком на додану вартість.
На суми виплачених дивідендів не нараховуються збори на: обов’язкове пенсійне страхування; обов’язкове соціальне страхування (в т. ч. на випадок безробіття) тощо, оскільки дивіденди не є платежем у рамках оплати праці.