Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з’ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого — про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.
Які ж інституціональні та функціональні особливості санаційного аудиту?
Загалом аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, мета якої — перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства.
Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших аспектів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами. До основних принципів аудиту належать:
· цілісність та повнота;
· об’єктивність;
· незалежність;
· конфіденційність;
· компетентність;
· документальне оформлення.
Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю стосуються й санаційного аудиту.
Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об’єктів і цілей проведення. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета — оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.
Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб’єкта господарювання та реальність санаційної концепції.
Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:
· нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);
· андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії);
· позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);
· саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство);
· потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);
· державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки).
Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що:
1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;
2) план санації є реалістичним;
3) вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.
Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладання коштів в об’єкт санації. Висновок спеціаліста потрібний і тому, що користувачі не мають доступу до відповідних джерел інформації та спеціальних знань для її оцінювання.
Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства.
Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовникааудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).
Загалом санаційний аудит складається з таких етапів:
1) ідентифікація даних;
2) експертиза;
3) висновки;
4) вироблення рекомендацій.
Ідентифікація даних — це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства. Під експертизою розуміється всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об’єктивних висновків про поточний і перспективний стан об’єкта аудиту. Дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підґрунтя для висновків про санаційну спроможність підприємства та рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції.
Розробка санаційної концепції не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже зазначалося, готують санаційну концепцію або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією т. ін., хоча іноді аудитори беруть активну участь у розробці плану санації.
Зауважимо, що санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Незважаючи на те, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому — про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.
2.2 Санаційна спроможність підприємства
Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас кінцевою метою фінансової санації суб’єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.
Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;
б) конкурентних переваг;
в) виробничого та кадрового потенціалу;
г) реальної та дієвої санаційної концепції.
Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Ці кількісні та якісні характеристики тісно взаємозв’язані. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, тоді як орієнтація виключно на забезпечення ліквідності дає змогу підтримати життєздатність підприємства лише в короткостроковому періоді.
Санаційно-спроможним підприємство буде тоді, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) перевищуватиме вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.
З правового погляду санаційно-спроможним підприємство буде в тому разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто якщо є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності, аби кредитори не мали підстав звернутися із заявою до арбітражного суду, порушуючи справу про банкрутство.
З метою визначення санаційної спроможності підприємства під час санаційного аудиту вирішуються такі завдання:
· аналізується фінансово-господарська діяльність підприємства;
· визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;
· виконується порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;
· здійснюється економіко-правова експертиза наявної в нього санаційної концепції;
· оцінюються ризики, пов’язані з реалізацією санаційної концепції;
· робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб’єкта господарювання.
2.3 Методи та програма санаційного аудиту