Фінансова санація та банкрутство підприємства (стр. 7 из 11)
Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань.
Використовуючи моделі фінансової рівноваги з метою забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, що знаходиться в фінансовій кризі, слід спрямовувати на збільшення вхідних грошових потоків та зменшенням вихідних. Збільшення вхідних грошових потоків досягається за рахунок основних заходів:
- рефінансування дебіторської заборгованості;
- стимулювання збуту основної продукції;
- мобілізації внутрішніх резервів самофінансування;
- залучення додаткового акціонерного капіталу;
- одержання нових позик.
Вихідні грошові потоки зменшуються в результаті таких основних заходів:
- реструктуризації кредиторської заборгованості;
- заморожування інвестицій;
- перегляду дивідендної політики;
- зменшення поточних виплат у рамках операційної діяльності (зниження собівартості продукції).
Система санаційних заходів, що ґрунтується на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, формує тактичний механізм фінансової стабілізації.
Для недопущення фінансових втрат при формуванні структури капіталу підприємства використовуються правила для гарантування вкладень інвесторів та кредиторів, а також для аналізу фінансового стану підприємства та оцінювання його кредитоспроможності.
До основних правил фінансування підприємств належать:
- золоте правило фінансування (золоте банківське правило або правило узгодженості строків);
- золоте правило балансу;
- правило вертикальної структури капіталу.
Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу.
Золоте правило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Дотримуючись цього правила підприємство забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність.
Золоте правило балансу вимагає паралельності строків фінансування, інвестування та додержання певних співвідношень між окремими статтями активів та пасивів.
Правило вертикальної структури капіталу пов’язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу та вимагає дотримання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства.
Гранично допустима частка позичених коштів для підприємства визначається показником фінансового лівериджу.
Аналізуючи вертикальну структуру балансу, обчислюють два основні показники: коефіцієнт фінансової незалежності та коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості).
Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) Кавт визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу (див.4.1). Чим більше значення коефіцієнта, тим благополучніший фінансовий стан підприємства – менша залежність від зовнішніх фінансових джерел. Кавт ≥ 1, то частка власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується. Кавт ≥ 0, якщо існує тенденція до фінансування за рахунок позик.
У процесі аналізу структури капіталу має важливе значення показник фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості), що характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу:
Фл =  , | (5.1) |
де ПК – позичковий капітал;
ВК – джерела власних коштів.
Вважається, що зростання показника фінансового лівериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто про можливість втрати платоспроможності і навпаки, за вибраних напрямків інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позичкового капіталу в загальній сумі пасивів.
Аналізуючи структуру капіталу підприємств за окремими формами організації бізнесу, можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, у яких акції котируються на біржі, частка власного капіталу майже вдвічі більша, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу.
При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Але, якщо проценти за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.
Для визначення оптимальної структури капіталу (виявлення граничної межі використання позичкового капіталу для конкретного підприємства) розраховують ефект фінансового лівериджу (Ефл). Ефект доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства, що знаходиться у фінансовій кризі, для визначення відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінити ризики, що при цьому виникають, а також під час розроблення такої стратегії фінансування санації, яка дасть змогу оптимізувати джерела залучення фінансових ресурсів.
Приклад 1
Завдяки інвестиціям, обсягом 10 000 грн., підприємство одержало прибуток 1 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 %. Частина їх профінансована за рахунок кредиту, за користування яким слід сплачувати 7 % річних. Знайти рентабельність власного капіталу.
Розв’язання
1 Знайдемо прибуток від інвестування (П):
П = Ра (ВК + ПК),
де Ра – рентабельність активів,
ВК – власний капітал,
ПК – сума кредиту.
П = 0,1 (10 000 + 1 000) = 1 100 грн.
2 Обчислимо рентабельність власного капіталу:
Рв = Ра + (Ра * ПК – Пс * ПК) / ВК,
де Рв – рентабельність власного капіталу;
Пс – ставка процента за кредит.
Рв = 0,1 + (0,1*1000 – 0,07*1000) / 10000 = 0,103
Дане рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталів, а від відносних показників (рентабельність активів, проценти за кредит, коефіцієнт фінансового лівериджу). Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня заборгованості і залишається стабільною (див.приклад), то між коефіцієнтом фінансового лівериджу та рентабельністю власного капіталу є лінійна залежність (чим більша заборгованість, тим більша рентабельність).
Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового лівериджу, або ефектом фінансового важеля.
Ефект фінансового лівериджу характеризує залежність рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх активів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості. Він вимірює ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.
Внутрішні механізми фінансової стабілізації
Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передусим на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. До вхідних грошових потоків підприємства належать:
- виручка від реалізації основної продукції;
- надходження у вигляді інших операційних доходів;
- доходи від інвестиційної діяльності;
- засоби, привернуті в корпоративних правах;
- засоби, привернуті на умовах позики;
- державні дотації і субсидії.
Збільшення виручки від реалізації
Першим симптомом фінансової кризи на більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції.
У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення певного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи поліпшення фінансового стану підприємства втрачають значення, якщо через дефіцит у сфері збуту продукції підприємство через певний час знову стане фінансово неспроможним.
Щоб збільшити обсяги реалізації слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна як надаючи знижки покупцям, так і помірним збільшенням цін; як використовуванням масової реклами, так і її припиненням. Взагалі не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації.
Всі заходи щодо збільшення виручки повинні базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін і відповідних їм обсягів реалізації.
До основних санаційних заходів у сфері збуту належать:
- аналіз ринків збуту готової продукції;
- перевірка порядку ціноутворення;
- проведення акцій за спеціальними розпродажами;
- підвищення якості обслуговування клієнтів;
- аналіз сервісних послуг;
- застосування гнучкої системи преміювання для продавців;
- упровадження гнучкої системи знижок;
- аналіз шляхів збуту;
- здійснення рекламних акцій;
- підвищення ефективності роботи з громадськістю;
- використовування системи знижок за прискорену оплату продукції.
Реструктуризація активів
Ця група санаційних заходів пов'язана із зміною структури і складу активу балансу (що може супроводжуватися і зміною пасиву балансу). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:
1 Мобілізація прихованих резервів.
Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, яка не відображена в його балансі. Наприклад, різниця між балансовою вартістю окремих об'єктів та їх реальною вартістю. Приховані резерви мобілізуються:
реалізацією окремих об'єктів основних і оборотних коштів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва і реалізації продукції;