Фінансове планування в сучасних умовах економіки України (стр. 3 из 14)

За методом "build-up" роблять навпаки. Наприклад, розрахунок показників реалізації починають окремі збутові підрозділи, а потім вже керівник відділу реалізації підприємства зводить ці показники у єдиний бюджет (план) реалізації, який у подальшому може ввійти складовою частиною в загальний бюджет (план) підприємства.

Методи "break-down" та "build-up" — це дві протилежні тенденції. На практиці доцільно використовувати тільки один з цих методів. Планування і складання бюджетів представляють собою процес, в якому необхідно постійно здійснювати координацію бюджетів різних підрозділів.

У фінансовому плануванні застосовується балансовий метод. Його зміст полягає у тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються такі способи [18]:

• нормативний;

• розрахунково-аналітичний;

• оптимізації планових рішень;

• економіко-математичне моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає у тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта господарювання у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

При використанні розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх змін в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору [5]:

• максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

• максимум збереження фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

• мінімум поточних витрат;

• мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

• максимум абсолютної суми отриманого прибутку.

Фінансове планування (крім уже згаданих способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичногомоделювання. Цей спосіб застосовується для кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, їх систем, таблиць, графіків тощо). Моделювання може відбуватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів, що базуються на різних умовах та шляхах розвитку підприємства, з наступним вибором оптимального варіанту фінансового плану.

1.2. Методика та процес планування на підприємстві

Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів підприємства, дотриманню режиму економії. Це виявляється у тому, що:

3) воно націлює на найефективніше використання виробничих потужностей, підвищення якості продукції;

4) виконання планів з прибутку й інших фінансових показників (наприклад, розміру амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів) можливе за умови дотримання планових норм затрат праці та матеріальних ресурсів;

5) обсяг фінансових ресурсів, визначений планом, не дає змоги підприємству створювати надмірні запаси матеріальних ресурсів, робити надпланові капітальні вкладення.

В процесі фінансового планування забезпечується необхідний попередній контроль за створенням і раціональним використанням фінансових ресурсів. Об'єктами планування по [21] є:

• доходи підприємства, включаючи накопичення (прибуток та ін.);

• взаємовідносини з держаним бюджетом і державними позабюджетними фондами;

• обсяг капіталовкладень, інші форми інвестування фінансових ресурсів (зокрема через операції на ринку цінних паперів);

• обсяг довгострокових кредитів банків на інвестиційні заходи;

• потреба підприємства у власних оборотних коштах і джерела її покриття.

Фінансові плани діляться на перспективні, поточні та оперативні.

Прикладом поєднання перспективного та поточного планування є бізнес-план, який прийнято розробляти в розвинутих країнах при створенні нових підприємств або обґрунтування виробництва нових видів продукції. Він складається на період від трьох до п'яти років, оскільки планові розробки на більш тривалий період можуть бути недостовірними.

Бізнес план не є тільки фінансовим планом. Він необхідний для розробки стратегії фінансування і залучення конкретного інвестора на певних умовах до участі в створенні нового підприємства чи фінансуванні нової виробничої програми [13,16].

Складання бізнес-плану, безперечно, сприяє внутрішньому управлінню підприємством, так як він розробляється на основі постановки мети, способів ЇЇ практичного досягнення із застосуванням певних фінансових, трудових та матеріальних ресурсів. Професійне складання бізнес-плану дозволяє зберегти засоби інвесторів та знижує ймовірність банкрутства.

Бізнес-план є основним засобом менеджменту. В ньому визначаються цілі діяльності підприємства і шляхи Їх досягнення. Основними складовими частинами мети розробки бізнес-плану являються:

• приватизація об'єктів державної і муніципальної форми власності;

• здійснення інвестиційних проектів;

• реалізація окремих комерційних операцій;

• емісія цінних паперів;

• визначення перспектив розвитку фірми;

• проведення реорганізаційних заходів щодо збанкрутілих підприємств;

• фінансове оздоровлення і вихід з тимчасової економічної кризи. Бізнес-план — це категорія ринкового господарювання, він являється перевіреним інструментом підвищення дохідності підприємств в умовах конкуренції і вільного підприємництва. Добре складений, науково-обґрунтований бізнес-план необхідний багатьом учасникам комерційної справи: засновникам, власникам, партнерам і суміжникам, інвесторам, банкам, адміністративним органам і іншим структурам.

Всім учасникам бізнес-план дає необхідну інформацію для аналізу та оцінки підприємництва з точки зору його доцільності, реалістичності, перспективності і результативності.

Бізнес-план включає в себе такі розділи [16]:

1) Загальний опис проекту, в якому роз'яснюється мета здійснення затрат, їх необхідність, характеристика інвестиційного проекту.

2) Характеристика товарів, послуг, патентів, ноу-хау, які можуть бути запропоновані ринку, або іншого результату, що досягається після завершення проекту і дає прибуток (наприклад, зниження собівартості продукції, збільшення її надійності, поліпшення інших якісних характеристик, які можуть збільшити рентабельність продукції).

3) Маркетингова програма, що розробляється з метою дослідження і прогнозування ринку (ринкова ситуація, реклама, покупці, конкуренти тощо).

4) Характеристика сировинної та експериментальної бази, кадрового забезпечення проекту.

5) Розрахунок економічної ефективності фінансових результатів проекту та строків окупності затрат.

В останньому розділі бізнес-плану розробляється прогноз обсягу реалізації продукції в грошовому виразі, баланс грошових затрат і надходжень від втілення проекту й прибутку в обчисленні за конкретний період.

Найчастіше бізнес-плани підприємства розробляють, якщо брак власних фінансових ресурсів на виконання того чи іншого проекту примушує їх звертатися до спів інвесторів або в комерційний банк за позичкою. Якість, обґрунтованість, переконливість матеріалів і розрахунків, що містяться у бізнес-плані, мають першорядне значення для вирішення питання про джерело фінансування.

Бізнес-план являється техніко-економічним обґрунтуванням комерційної справи. На рис. 1.1. подано схему бізнес-плану підприємства. Головним інструментом розробки бізнес-плану є кошторис планування [11, 14]. Кошторис — це форма планового розрахунку, який визначає докладнішу програму дій підприємства на майбутній період.

Крім того, наявність кошторису дозволяє підприємству більш точно проводити планування по періодам, в тому числі й поточне та оперативне.

Основні цілі складення кошторису заключаються:

• в пов'язуванні поточних і перспективних планів;

• в координації дій різних підрозділів підприємства;

• в деталізації загальних цілей виробництва і доведення їх до керівників різних центрів відповідальності;

• в управлінні і контролю за виробництвом;

• в стимулюванні ефективної праці керівників і персоналу підприємства;

• в визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;

• в періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом, виявленні відхилень і причин незадовільної роботи.

При складанні кошторису використовують різні методи:

• нормативний;

• розрахунково-аналітичний;

• балансовий;

• оптимізаційний;

• моделювання.

Рис. 1.1. Загальна структура та блок схема бізнес-плану підприємства

Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок об'ємів затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норм витрати ресурсів на запланований об'єм економічного показника (реалізація, випуск продукції, об'єм наданих послуг тощо).