Смекни!
smekni.com

Фінансове право в Україні (стр. 4 из 5)

Таким чином, джерела фінансового права України — це пра­вові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого са­моврядування, в яких містяться норми фінансового права.

В будь-якій державіголовним джерелом фінансового права є Конституція. В Конституції України закріплені основи право­вої організації фінансової діяльності держави, її суб'єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу ува­гу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється роллю бюджету як центральної ланки фінан­сової системи. На відміну від інших галузей права, будь-якого зведеного джерела типу кодексу фінансове право не має. Цей факт, крім всього іншого, відображає також недостатній рівень розвитку науки фінансового права. Відсутні поки що в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права. Правда, уже розробляється і буде вноситись на розгляд Вер­ховної Ради України Податковий Кодекс України. В більш відда­леній перспективі ймовірна поява Основ фінансового законо­давства. В даний час існують законодавчі акти Верховної Ради України, в яких в систематизованому вигляді викладені пра­вові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяль­ності держави1

Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права — конституційного, адмініністративного, цивіль­ного, кримінального і т.д. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Складається тенденція в Україні до збільшення питомої ваги фінансових відносин, що регулюються нормами законодавчих актів. Між тим поки кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства фінансів, Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади — міністерств, відомств і інших, що регулю­ють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління.

4. Фінансове право і наука фінансового права

Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов'язане з наукою фінансового права. Це, по суті, сто­рони одного явища. Якщо фінансове право регулює суспільнівідносини в сфері управління державними фінансами, визна­чає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведін­ки суб'єктів фінансово-правових відносин, тонаука фінансово­го права вивчає фінансово-правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодав­ства шляхом вироблення рекомендацій. Якщо фінансове право як галузь права матеріалізується в фінансово-правових прин­ципах, нормах, методах, то наука фінансового права матеріалі­зується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підруч­никах з фінансового права. Як і кожна наука, наука фінансово­го права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, свій зміст. Вона — частина юридичної науки в цілому.

Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави. Ці знання за своїм елементним складом і структурою, за характером над­звичайно строкаті і різнорідні. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки пер­шим наближенням до власне наукового знання, і потребує ос­мислення, узагальнення. Воно швидше всього «схоплює» яви­ща у всій їх складності, багатоликості і суперечливості, але ще не відображає їх в поняттях і категоріях науки.

Наступним, якісно змістовнішим рівнем знань про фінан­сове право, фінансову діяльність держави є систематизовані і узагальнені у формі наукових досліджень простих елементар­них понять про фінансово-правові норми, відносини, інсти­тути.

Нарешті, наука фінансового права досліджує знання про фінансове право і фінансову діяльність держави у формі склад­них, найбільш узагальнених фінансово-правових понять і кате­горій. В них відбивається головне, суттєве, що характеризує фінансово-правову дійсність.

Отже, науку фінансового права можна визначити, як внутр­ішньо цілісну систему узагальнених специфічних знань про фінан­сове право і фінансову діяльність держави і закономірності роз­витку цих знань. Науці фінансового права властиві особливості, що відрізняють її від інших суспільних наук. Перш за все вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон'юнктурі, її предмет складають соціальні явища — фінансово-правові відно­сини і норми, що їх регулюють. Жодна інша наука ці явища не досліджує.

По-друге, наука фінансового права вивчає такі фінансово-правові явища, які за своєю юридичною природою відносяться до публічно-правових, що мають місце тільки в сфері держав­них (публічних) фінансів. В сфері приватних фінансів, де відно­сини відображають рівноправність їх суб'єктів, діють норми цивільного права.

По-третє, наука фінансового права є юридичною наукою, що вивчає такі фінансово-правові явища і поняття, багато з яких двоякі за своєю природою, зіткані з правової і економіч­ної «матерії». Наприклад, грошові кошти є одночасно і про­дуктом дії економічного закону вартості, і витвором державної влади. Наука фінансового права взагалі не може обходитись без використання понятійно-категоріального апарату фінансо­вої науки, який немов складає обов'язковий фундамент біль­шості фінансово-правових понять. На такий подвійний харак­тер фінансово-правових понять звернув увагу ще в кінці мину­лого століття визначний російський фахівець з фінансового права В. А. Лебедєв, а в радянський час цю рису фінансово-правових явиш незмінне підкреслював родоначальник фінан­сового права в колишньому СРСР Ю. А. Ровінський.

Ще одна з особливостей науки фінансового права полягає в тому, що вона покликана не тільки пояснювати фінансово-правові явища, але й сприяти вирішенню практичних завдань фінансовими органами, тобто виконувати відповідні, покладені на неї функції. Якщо говорити про функції, шо виконує наука фінансового права по відношенню до чинного фінансового права, то як на головні з поміж них слід вказати на аналітичну, критичну, конструктивну і прогнозуючу функції.

Аналітична функція науки фінансового права полягає в ус­відомленні «дослідного знання», класифікації фінансово-пра­вових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внут­рішньо цілісну органічну систему.

Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповід­ності правової норми вимогам суспільної практики.

Конструктивна функція сприяє утворенню нових фінансо­во-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Цяфункція завжди передує виданню нового закону чи іншого нор­мативно-правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

Прогнозуюча ж функція науки фінансового права, а іноді її ще називають «орієнтовною» функцією, полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці важ­ливі орієнтири в розвитку, вказує віхи, в напрямку яких ймо­вірно будуть рухатись фінансово-правові відносини. І чим ви­щий рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніші ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатись такі віхи. Система знань про фінансове право і управління дер­жавними фінансами тільки тоді сама по собі починає бути на­укою фінансового права, коли вона стає спроможною створити реальну концепцію розвитку фінансово-правових відносин, перетворити цю концепцію через дії публічної влади в ефек­тивні фінансово-правові норми.

У викладених вище сутності, особливостях і функціях на­уки фінансового права проявляється її зміст в цілому.

Система науки фінансового права в певній мірі відповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею. Так, наука фінансового права розробляє важ­ливі теоретичні положення, які за своїм характером не можуть знайти пряме відображення у фінансовому праві.

Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знай­ти визначення державних фінансів, класифікації фінансово-правових актів або фінансово-правових норм, цілісного закрі­плення будь-якої теоретичної концепції, що пояснює фінансо­во-правові явища і т.д. З другого боку, не всі фінансово-правові норми, що беруться із об'єктивної реальності і закріплюються в нормативно-правових актах, осмислені наукою фінансового права. Багато таких норм конструюються лише на базі «дослід­ного знання», яке ще не є власне науковим.

В найбільш концентрованому вигляді зміст науки фінансо­вого права проявляється в її термінах, перш за все поняттях і категоріях. Фінансово-правова наука оперує як простими по­няттями, що відображають однорідні явища фінансово-право­вої дійсності, так і поняттями складними, що відображають фінансово-правові явища на рівні цілих інститутів, розділів і навіть підгалузей права.Найбільш загальні фундаментальні по­няття, що відображають сутністні властивості фінансово-правової дійсності і складають її постійну частину, основу науки фінансового права, називаються фінансово-правовими категорія­ми. Характерними рисами категорій науки фінансового права є, по-перше, те, що вони стають такими лише після закріплен­ня їх в законі і, по-друге, що вони, на відміну від інших по­нять, утворюють постійну частину науки фінансового права. В категоріях наука фінансового права досягає своєї доверше­ності і зрілості.