Таким чином, ретроспективний аналіз зарубіжного досвіду фінансового менеджменту дає підстави для висновку, що з його розвитком все більше уваги приділяється:
- пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів;
- обґрунтуванню напрямків інвестування коштів в активи з найвищим доходом за мінімального рівня ризику;
- виявлення альтернативних можливостей формування і розподілу фінансових ресурсів та оцінку їх впливу на загальну вартість капіталу;
- збалансування джерел фінансування бізнесу за допомогою позик та продажу цінних паперів;
- вибір оптимальних схем нарахування дивідендів.
В міру ускладнення системи зовнішніх і внутрішніх фінансових відносин суб'єктів господарювання, посилення конкуренції на фінансових і товарних ринках, глобалізації бізнесу та використання сучасних комп'ютерних технологій об'єктивною стає потреба у довгостроковому фінансовому плануванні та прогнозуванні, використанні нових фінансових інструментів та важелів, розумінні механізму міжнародних фінансів, розробці спеціальних інформаційних систем підтримки фінансових рішень.
Відповідно, в усьому світі розширюється предмет та ускладнюється інструментарій сучасного фінансового менеджменту з урахуванням вимог нового етапу економічного розвитку. На зміну функціональному підходу, за якого увага окремих фінансових менеджерів концентрувалась на удосконаленні процесу виконання окремих управлінських функцій (планування, організація, мотивація і контроль) відповідно до прийнятої на фірмі спеціалізації та організаційної структури управління, приходить системний підхід, за якого ситуація оцінюється комплексно і всебічно аналізується вплив альтернативних фінансових рішень на стан фінансової рівноваги економічного суб'єкта в короткостроковому і довгостроковому періодах.
Якісна зміна предмету дослідження і підходів до реалізації фінансового менеджменту в світовому масштабі не могла не вплинути на процес його формування в Україні та інших країнах СНД. При цьому об'єктивна необхідність застосування методів і принципів фінансового менеджменту у вітчизняній господарській практиці глибоко пов'язана з ходом розбудови ринкової економіки і розширенням самостійності суб'єктів господарювання на мікрорівні.
Залежно від співвідношення в процесі управління фірмою світового досвіду та національної специфіки в економічній літературі виділяють три основні концепції, а саме:
- концепцію копіювання західної теорії менеджменту,
- концепцію адаптації західної теорії менеджменту,
- концепцію створення вітчизняної теорії менеджменту.
Враховуючи основний зміст цих концепцій, слід зазначити, що жодна з них не є універсальною. Так, незважаючи на значну ефективність західних моделей управління фінансами їх не можна повністю копіювати, враховуючи специфіку формування вітчизняного ринку, нестабільне законодавство, особливості оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.
З цих позицій більш логічно під час управління фінансами застосовувати в комплексі концепції адаптації західної теорії і створення вітчизняної теорії менеджменту і при цьому використовувати західний досвід фінансового менеджменту лише в тій частині, яка може виявитися корисною в специфічних умовах української економіки.
Аналіз розвитку вітчизняного фінансового менеджменту дає змогу зробити висновок, що на початковому етапі його становлення головною особою в організації фінансів більшості підприємств, особливо малих і середніх, є головний бухгалтер, до функцій якого належать збір та обробка первинної фінансової інформації, облік витрат, обґрунтування цін на продукцію, прийняття рішень щодо доцільності кредитування, організація взаємовідносин з кредиторами та дебіторами, органами фінансового та податкового контролю.
На великих корпоратизованих підприємствах в міру ускладнення управлінських завдань відбувається поступальний розвиток фінансового менеджменту в напрямку виділення його окремих функцій (планування, організація, мотивація і контроль) і створення спеціалізованих фінансових служб. Тобто мова вже йде про функціональний підхід до управління фінансами з використанням загальних стандартизованих фінансових методів, процедур і технологій. Відповідно, на цій стадії підвищується роль фінансового директора як координатора діяльності окремих фінансових підрозділів підприємства.
Враховуючи нестабільність розвитку вітчизняної економіки, основний акцент під час розробки теорії та практики управління фінансами робиться на особливостях антикризового менеджменту, методах підтримки фінансової стійкості, обґрунтуванні фінансових рішень в умовах інфляції.
Водночас, з розвитком вітчизняного фінансового менеджменту все більше уваги приділяється пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів, обґрунтуванню напрямків інвестування коштів в активи з найвищим доходом за мінімального рівня ризику, виявленню альтернативних можливостей формування і розподілу фінансових ресурсів, збалансуванню джерел фінансування бізнесу відповідно до обраних пріоритетів діяльності, вибору оптимальних схем розподілу прибутку.
І, як свідчить досвід роботи вітчизняних підприємств, ті суб'єкти господарювання, які активно використовують нові фінансові інструменти та важелі у довгостроковому фінансовому плануванні й активно впроваджують спеціальні інформаційні системи підтримки фінансових рішень, змогли вчасно переорієнтуватися на стратегію і тактику виживання, адекватну принципово новим умовам роботи в ринковому середовищі.
В умовах посилення ринкової конкуренції, постійної зміни зовнішніх та внутрішніх чинників на вітчизняних підприємствах у найближчому майбутньому утвердиться системний підхід до управління фінансами. Зазначений підхід полягає у врахуванні взаємодії окремих структурно-функціональних елементів фінансової системи, всіх її рівнів і підсистем з метою отримання загального (системного) ефекту від управлінських рішень.
Як показує практичний досвід, покращити кінцевий результат фінансово-господарської діяльності підприємств вдасться завдяки формуванню комплексу взаємопов'язаних управлінських завдань, використанню системи фінансових методів і важелів, цілеспрямованому і комплексному впливу на систему різноманітних фінансових відносин.
Якнайшвидше впровадження системного підходу в практику управління фінансами вітчизняних підприємств дасть змогу більш гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища і досягти синергійного ефекту від управлінських дій.
ВИСНОВОК
Фінансовий менеджмент підприємницької структури можна визначити як систему управління процесами формування й використання фінансових ресурсів для фінансового забезпечення господарської діяльності. Фінансовий менеджмент - це специфічна сфера діяльності, яка може здійснюватися лише за таких умов:
- наявності законодавства, яке визначає поведінку підприємства в умовах ринку;
- існування різних форм власності;
- фінансового ринку, конкурентного середовища;
- створення стабільного економічного становища в державі, призупинення темпів інфляції та знецінення національної грошової одиниці.
Фінансовий менеджмент підприємства як система управління має свій об'єкт і суб'єкт.
Об'єктом є кругообіг грошових засобів, тобто фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності.
Суб'єктом - фінансові служби підприємств, які за допомогою різних форм і методів впливають на ефективність функціонування об'єкта управління.
Основною метою фінансового менеджменту на підприємстві є створення необхідних передумов стабільної його роботи та розвитку в умовах конкурентної боротьби й обмеженості фінансових ресурсів і капіталів. Конкретно це повинно знаходити своє вираження в таких загальноекономічних і фінансових характеристиках, як: забезпечення зростання виробництва і реалізації продукції; зниження валових витрат; мінімізація фінансових ризиків; зростання обсягів прибутку й рівня рентабельності.
Для досягнення означених цілей фінансовий менеджмент повинен задіяти фінансовий механізм, який включає різні інструменти, в тому числі фінансове планування і прогнозування, кредитування, самофінансування, страхування, інвестування, систему розрахунків. Застосування зазначених інструментів повинно здійснюватися з урахуванням галузі економіки, характеру й технічного рівня підприємства, технологічного циклу виробництва.
Насамкінець, успіх фінансового менеджменту повинен бути спрямований на досягнення високих рівнів платоспроможності, ліквідності, рентабельності. А це, в свою чергу, потребує розробки сучасної, відповідної ринковим відносинам системи планування, контролю й управління рухом фінансових ресурсів, проведення постійної комплексної оцінки фінансового становища підприємства, деталізованого аналізу спрямування й витрат коштів, визначення джерела їх мобілізації для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства.
Практична реалізація функції управління фінансами зумовлює необхідність активного впровадження механізму корпоративного менеджменту на основі використання сучасних інформаційних технологій, методів прогнозування й оптимізації, стратегічної діагностики, всебічного застосування в цих цілях елементів функціонально-вартісного аналізу.
При цьому важливо зазначити, що завдання удосконалення фінансового менеджменту повинні розв'язуватися в органічній єдності та взаємозв'язку з проблемами підвищення якості й конкурентоспроможності продукції, що випускається. Настійна потреба такого підходу ґрунтується на двох головних передумовах.
Першою є потреба повного усвідомлення того, що для забезпечення конкурентоспроможності на світовому і внутрішньому ринках потрібно постійно підтримувати на належному рівні науково-технічний потенціал підприємства, постійно його нарощувати, здійснюючи активну інвестиційну політику.