- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і іноземних суб’єктів господарювання на її території згідно законам України;
- здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами згідно нормам міжнародного права;
- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами тільки у відповідності з законами України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і нормами міжнародного права;
6) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезені та вивезені товарів [4].
Головне місце у зовнішньоекономічних зв’язках займає здійснення операційної діяльності, пов’язаної насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.
Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ до експортних операцій належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням чи без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт означає продаж іноземним суб’єктам господарювання і вивезення за межи України товарів, які були раніше імпортовані на територію України [4].
Імпорт товарів – купівля у іноземних суб’єктів господарювання товарів з ввезенням чи без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами і організаціями України, розташованими за її межами.
Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація [20].
Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.
Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.
До операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, належать операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. При цьому до моменту передачі товарів третій особі їх власником залишається консигнант.
До основних завдань суб’єктів господарювання в процесі здійснення зовнішньоекономічних операції належать:
1) вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;
2) здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;
3) оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійснені зовнішньоекономічних операцій;
4) фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;
5) визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
6) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;
7) оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;
8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.
Особлива увага при здійснені зовнішньоекономічної діяльності повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:
1) транспортні та складські ризики (ризик втрат чи ушкодження товару під час його транспортування);
2) ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);
3) платіжні ризики;
4) політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).
До основних інструментів нейтралізації зазначених ризиків належать: страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження [20].
1.2 Складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності
Україна тримає курс на подальшу інтеграцію у світове господарство. Тому регулювання торгівлі й фінансових потоків у зовнішньоекономічної діяльності набуває дедалі більшого значення. У цьому контексті особливу увагу необхідно приділяти валютно-фінансовому механізму як основі регулювання валютно-фінансових потоків держави.
Слід зазначити, що в економічної літературі немає єдиного підходу до визначення структури валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності. Це, у свою чергу, стає перешкодою для створення дійового механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати як сукупність валютних, фінансових та кредитних методів, інструментів і важелів впливу на зовнішньоекономічну діяльність держави.
Потоки валютно-фінансових та кредитних ресурсів у зовнішньоекономічної діяльності тісно взаємопов’язані й практично нерозривні, що зумовлює правомірність розгляду валютних, фінансових та кредитних методів у рамках єдиного валютно-фінансового механізму.
Основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності будь-якої держави є набір економічних та неекономічних (адміністративних) методів впливу на систему зовнішньоекономічних відносин. Принципова відмінність між економічними й адміністративними методами полягає в засобі впливу на зовнішньоекономічну діяльність через ринкові відносини чи адміністративні заходи.
Поряд із розподілом методів зовнішньоекономічного регулювання на економічні та адміністративні існує також інша класифікація – тарифні й нетарифні методи. Така класифікація має широке практичне застосування, що відображено в різноманітних правових документах. До тарифних методів відносять мито, зафіксоване у вигляді митного тарифу, до нетарифних – усі інші методи, які дуже різноманітні. У свою чергу, нетарифні методи можуть бути розподілені на валютно-кредитні та фінансові методи.
Валютно-кредитні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою сукупність елементів валютно-кредитного ринку та валютного регулювання.
До основних валютно-кредитних методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність належать установлення режиму валютного курсу, конвертованість валюти, девальвація, ревальвація, корекція облікової ставки, страхування валютних та кредитних ризиків, валютні обмеження.
До основних фінансових методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність відносять оподаткування, квотування, методи ціноутворення, інвестування. Інструментарієм фінансових методів впливу є експортні субсидії, експортні премії, інвестиції, податкові пільги, акцизи та інші збори, ціни, дотації.
Розглянуті методи та інструменти складають підсистему валютно-фінансового регулювання.
Не менш важливим складником валютно-фінансового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, до якої входять такі основні елементи, як державне фінансування, кредитування, самофінансування.
Валютно-фінансові інструменти приводяться в дію за допомогою відповідних важелів. Український вчений В.М.Опарін важелями фінансового та фінансово-кредитного механізму називає: стимули і санкції, норми й нормативи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи кредитування тощо.
Між методами, інструментами та важелями, які використовуються в рамках єдиного валютно-фінансового механізму, існує тісний взаємозв’язок, що виявляється в їхньому взаємо переході. Так, валютні обмеження можуть одночасно виступати і як метод, і як інструмент валютно-фінансового механізму, субсидії водночас є інструментом як валютного регулювання, так і фінансового забезпечення.
Використання тих чи інших методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму насамперед залежить від конкретної економічної ситуації та напрямів і мети зовнішньоекономічної політики. Однак досягти бажаного результату можна тільки в тому разі, коли був використаний відповідний інструментарій. Тому концептуальний підхід до визначення методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності має дуже важливе значення і дає змогу найефективніше регулювати її [22].
1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно до принципів, які зазначені в статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.