Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з урахуванням наступних цілей:
1) забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;
2) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
3) створення найприйнятніших умов для залучення економіки України до системи світового розподілу праці і її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється органами державної влади, недержавними органами управління економікою, самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється за допомогою:
1) законів України;
2) передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їхньої компетенції;
3) економічних заходів оперативного регулювання у межах законів України;
4) рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх уставними документами у межах законів України;
5) угод, які існують між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України [4].
Україна самостійно формує систему і структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.
Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, якщо таке втручання здійснюється згідно з законодавством України.
Вищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. Також до органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки України, Державна митна служба, Антимонопольний комітет та Міжвідомча комісія по міжнародній торгівлі.
Основним нормативним документом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність України є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.
Цій нормативний документ визначає:
1) основні принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
2) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
3) види зовнішньоекономічної діяльності;
4) право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
5) порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
6) органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
7) принципи оподаткування при здійснені зовнішньоекономічної діяльності;
8) принципи митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
9) порядок страхування, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операції;
10) заборону окремих видів експорту та імпорту;
11) антимонопольні заходи, державне замовлення та інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності;
12) спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності (спеціальні економічні зони);
13) економічні відносини України з іншими державами і міжнародними міжурядовими організаціями;
14) захист прав і законних інтересів держави та інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і господарської діяльності України;
15) відповідальність та порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічної діяльності [4].
Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ передбачено, що Україна як держава і усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб’єкти господарювання несуть відповідальність при порушені зазначеного закону чи зв’язаних з ним законів України та/чи своїх зобов’язань, які визначаються угодою (контрактом), тільки на умовах і у порядку, зазначеному законами України.
В сфері зовнішньоекономічної діяльності можуть застосовуватись таки види відповідальності, як майнова та кримінальна відповідальність.
Майнова відповідальність приймається у формі матеріального відшкодування прямих, непрямих збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування морального збитку, а також майнові санкції.
Кримінальна відповідальність в зовнішньоекономічної діяльності вводиться тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.
Порядок залучення до відповідальності, здійснення та звільнення від відповідальності визначається процесуальним законодавством України.
Порядок залучення до цивільно-правової відповідальності, здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може визначатись зовнішньоекономічними угодами (контрактами), якщо це не заперечує чинному законодавству України [4].
Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. № 351-ХІV встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операції в сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм і визначає вповноваження і функції державних органів при здійснені контролю за проведенням таких операцій [6].
Законом України «Про застосування спеціальних заходів по імпорту в Україні» від 22.12.1998р. № 332-ХІV з метою введення механізмів захисту інтересів національного товаровиробника регулюються принципи і порядок порушення і проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну з інших країн, митних союзів чи економічних угрупувань, що спричиняє значних збитків чи загрожує спричиненням значних збитків національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи. Цей закон застосовується до імпорту в Україну будь-якого товару, який належить іншим країнам, митних союзів чи економічних угрупувань [3].
2 Аналіз сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності в україні
2.1 Особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв’язків
Протягом періоду незалежного розвитку України сформовано економічні, матеріальні, правові та інституціональні передумови для органічної інтеграції її економіки у світові цивілізаційні процеси. Здійснено поступовий перехід від повністю ліберального режиму зовнішньої торгівлі (1992-1995 рр.) до підвищення конкурентоспроможності виробництва, захисту вітчизняного товаровиробника, диверсифікації зовнішньоторговельних зв’язків відповідно до геополітичних, регіональних і національних пріоритетів, а також гармонізації законодавства з вимогами і нормами ГАТТ/СОТ.
Протягом 2005 – на початку 2006 рр. істотні зміни відбулися в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Трансформаційні процеси цього періоду спрямовані, насамперед, на адаптацію даної сфери до вимог СОТ і стосуються зовнішньоекономічної політики, а не практики здійснення зовнішньоекономічних зв’язків. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2006 р. «Про прийняття за основу проекту Постанови Верховної Ради України «Про інформацію Кабінету Міністрів України про хід виконання заходів щодо вступу України до СОТ», на початок 2006 р. погоджено 95% тарифних позицій у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори щодо доступу до ринку послуг. Україною підписано 35 з 46 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, а також з Європейським Союзом. Після тривалих і суперечливих переговорів стосовно встановлення тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю 19 травня 2006 р. підписано двосторонній протокол з Австралією.
Із запропонованих Кабінетом Міністрів України 14 законопроектів, які необхідно прийняти у зв’язку з вступом України до СОТ, Верховна Рада прийняла лише 4 – це законопроекти щодо інтелектуальної власності, аудиторської діяльності, ввезення транспортних засобів та розвитку автомобільної промисловості. Робочою групою СОТ завершено понад 70% проекту звіту (як основної рекомендації щодо вступу України). Основні питання, які необхідно вирішити, такі:
1) встановлення тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю;
2) скасування (або зниження) експортного мита (17%) на насіння соняшнику;
3) внесення змін до ряду законів України у сфері санітарного та фітосанітарного контролю;
4) перегляд деяких положень законодавства України з питань оподаткування сільськогосподарських підприємств, тощо.
Труднощі у переговорному процесі стосуються, насамперед США. Зокрема, США наполягають на скороченні сукупного виміру підтримки (СВП), тобто щорічного обсягу всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов’язання із скорочення.
У січні 2006 р. Кабінет Міністрів України видав розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо нейтралізації можливих негативних наслідків у зв’язку з вступом України до СОТ та забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки». У цьому документі передбачено заходи державної підтримки окремих галузей економіки щодо поліпшення доступу на зовнішній ринок (моніторинг результатів діяльності, надання субсидії, користування кредитами, диференціація ввізного мита, тощо). Проте ці заходи є лише теоретичними (точніше, гіпотетичними), оскільки Україна вступає в СОТ з серйозними вадами як у структурі зовнішньоекономічних зв’язків, так і в наявній практиці управління ними на всіх ієрархічних рівнях. Крім того, участь науковців, підприємців і громадськості в обговоренні питань адаптації до вимог СОТ є досить обмеженою. Незважаючи на пожвавлену дискусію навколо питання вступу України до СОТ, наявні економічні реалії залишаються статичними за своїм характером і суттю.
З огляду на досить високу експортну квоту у ВВП України, яка за 2000-2005 рр. зросла з 58 до 62,1%, стратегічною метою її зовнішньоекономічної політики мають бути реалізація порівняльних і конкурентних переваг та завоювання сталих ніш на світовому ринку.
Зазначене актуалізує проблеми управління зовнішньоекономічною діяльністю та вдосконалення організаційно-економічного механізму її реалізації. Вся система міжнародного бізнесу потребує зваженого, ретельного планування і програмування. Практична спрямованість менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в раціоналізації системи прийняття рішень у сфері міжнародного бізнесу, підвищенні ефективності інвестицій у цій сфері, перетворенні зовнішньоекономічних зв’язків у фактор економічного зростання і розвитку [14].