Коефіцієнт фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань і визначається як відношення довгострокових зобов’язань до власного капіталу. Зменшення цього показника свідчить про зменшення фінансового ризику.
Коефіцієнт страхування власного капіталу показує скільки коштів зарезервувало підприємство на 1грн вартості власного капіталу.
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами відображає частку оборотних активів, які сформовані за рахунок власних коштів. В 2005р. значення цього коефіцієнта в ТОВ "Україна" становило 0,961, що свідчить про наявність у достатньому обсязі власних оборотних коштів для того, щоб самостійно фінансувати свою поточну діяльність.
Коефіцієнт забезпеченості запасів власними коштами характеризує рівень достатності власних оборотних коштів для формування запасів підприємства.
В цілому динаміка показників таблиці 3.1 свідчить про зростання рівня фінансової стійкості підприємства.
У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.
У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов’язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.
Однією з найважливіших сторін діяльності фінансової служби підприємства є така організація взаємовідносин з податковою службою, іншими контролюючими органами, яка б виключала порушення чинного податкового законодавства і сплату різного роду штрафних санкцій, що веде до зменшення чистого прибутку й погіршення фінансового стану.
На підприємстві відповідні посадові особи повинні насамперед досконало знати всі положення про податки й неподаткові платежі, що діють у той чи інший період, перешкоджати намірам будь-кого з персоналу підприємства приховувати об’єкти оподаткування (наприклад штучно занижувати у звітах і податковому обліку доходи, "ховати" витрати на оплату праці та ін.), своєчасно подавати до податкової адміністрації всі необхідні звітні матеріали, декларації і розрахунки до них.
За неподання або затримку подання податковим органам декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків та інших обов’язкових платежів до бюджету і позабюджетних фондів, підприємства несуть матеріальну відповідальність: за кожний випадок такого неподання або затримки сплачується штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо податковий орган, не одержавши декларацію, самостійно визначає суму податкового зобов’язання, платник податку, крім того, сплачує штраф у розмірі десяти відсотків за кожний місяць затримки податкової декларації (але не більше 50 відсотків нарахованого податкового зобов’язання).
Усі підприємства мають рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з комерційними банками. Взаємовідносини між ними мають добровільний характер, починаючи з законодавчо закріпленого права підприємства вибирати собі обслуговуючий комерційний банк, а банку – приймати чи не приймати на обслуговування те чи інше підприємство.
Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати поточний рахунок в одному або кількох комерційних банках за власним вибором. Поточний рахунок використовується для проведення всіх розрахунково-касових операцій. Що ж до інших банківських операцій, у тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання й погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, у яких відкриті його поточні рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою, для боротьби за клієнтуру, що сприяє впровадженню ринкових відносин і поліпшенню банківської справи в країні.
Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Підприємство і банк самостійно виробляють форми своїх договірних відносин, тому кредитні договори можуть складатися або один раз на рік, або на кожний випадок одержання кредиту підприємством, а кредити можуть надаватися одноразово або відповідно до відкритої кредитної лінії.
Форма кредитного договору вільна. Будь-яких спеціальних інструкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним банком і підприємством Національний банк не видає.
Для об’єктивної оцінки поточних і майбутніх поточних і майбутніх фінансових потреб на підприємстві складається фінансовий план, тобто план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.
Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. При перевищенні доходів над витратами сума перевищення спрямовується до резервного фонду. Якщо витрати перевищують доходи, визначається сума дефіциту фінансових ресурсів, яку можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.
На даному етапі підприємства самостійно визначають, які розділи і показники фінансового плану їм необхідно розробити та в якій формі його скласти. Однак наказом Фонду державного майна України затверджено форму річного фінансового плану господарського товариства, у статутному фонді якого понад 50 відсотків акцій належать державі, та Методичні рекомендації щодо порядку його складання і погодження (затвердження).
Затверджено також Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного), згідно з яким фінансовий план складається з таких розділів:
- джерела формування та надходження коштів;
- приріст активів підприємства;
- повернення залучених коштів;
- витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів;
- покриття збитків минулих періодів.
Розробка фінансового плану починається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної частини.
Фінансовий план служить необхідною умовою для раціональної організації роботи на всіх ділянках фінансово-господарської діяльності підприємства.
Фінансове планування – це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їхнього надходження.
Принципи фінансового планування:
- наукова обґрунтованість
яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик з урахуванням найкращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальніших з них;
- єдність фінансових планів
полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу фінансових ресурсів, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;
- безперервність
яка означає взаємозв’язок довгострокових (перспективних), поточних і оперативних фінансових планів;
- стабільність
тобто незмінність показників фінансових планів.
Основні завдання фінансового планування:
1) забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
2) визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
3) виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
У процесі розробки довгострокового та поточного фінансових планів виконуються такі роботи:
- аналізується фінансово-господарська діяльність підприємства за минулі періоди;
- розраховуються основні показники господарської діяльності у поточному році та на перспективу: визначаються обсяги реалізації продукції або послуг, витрати на їхнє виробництво або надання, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяльності підприємства, розраховуються амортизаційні відрахування та ін.;
- визначаються напрямки вкладання інвестицій і джерела їхнього фінансування;
- розробляється оперативний план.
При складанні фінансового плану повинен бути розроблений баланс доходів і видатків підприємства на всі види діяльності: операційну, інвестиційну та фінансову.
У процесі фінансового планування здійснюється ув’язка кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування.
Важливе значення для виробничо-господарської діяльності має оперативне фінансове планування, до якого входить розроблення та виконання таких оперативних планів:
1) оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);
2) платіжного календаря;
3) кредитного плану;
4) касового плану.
При оперативному фінансовому плануванні проводиться порівняння майбутніх грошових надходжень у кожному місяці з сумами, призначеними до сплати і, таким чином, виявляється надлишок надходжень або їхній дефіцит, а також контролюється виконання поточного фінансового плану.