Фінансові ресурси підприємства (стр. 5 из 7)

Рентабельність активів на початок звітного періоду становить 0,16 та на кінець звітного періоду – 0,15, а це значить, що підприємство з кожної вкладеної гривні в активи одержує 0,16 грн. на початок звітного періоду та 0,15 грн. на кінець звітного періоду. Також можна зробити висновок, що активи підприємства використовувались не ефективно.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність необоротного капіталу.

Рентабельність необоротних активів на початок звітного періоду становить 0,23 та на кінець звітного періоду – 0,22, а це значить, що підприємство з кожної вкладеної гривні в необоротні активи одержує 0,23 грн. на початок звітного періоду та 0,22 грн. на кінець звітного періоду. Також можна зробити висновок, що необоротні активи підприємства використовувались не ефективно.

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

Показник рентабельності власного капіталу на початок звітного періоду становить 0,45, а на кінець – 0,41. А це значить, що з кожної гривні вкладеного власного капіталу підприємство отримує 0,45 грн. на початок звітного періоду, а на кінець звітного періоду – 0,41 грн.

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції -(рентабельність продажів) розраховується по формулі:

На початок періоду з кожної гривні реалізованої продукції підприємство отримує 0,35 грн. прибутку, а на кінець – 0,26 грн. Скорочення попиту на продукцію підприємства призвело до зниження рентабельності, як це видно з розрахунку коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції.

Також зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції було викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію.

Розділ 3. Удосконалення процесу управління власним капіталом на підприємстві

3.1. Шляхи удосконалення управління структурою капіталу

Поняття "структура капіталу" в найбільш загальному виді характеризується всіма закордонними та вітчизняними економістами як співвідношення всіх форм власних та позичених фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів. Існує дві основні схеми: змішане фінансування передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях; повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства лише за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства.

Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок – прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.

Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Мета управління структурою капіталу – мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використання – коефіцієнт фінансової незалежності; заборгованості, співвідношення між довго- і короткостроковими зобов’язаннями; оборотність і рентабельність активів і власного капіталу).

2. Оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості; кон’юнктура товарного і фінансового ринків; рівень прибутковості поточної діяльності підприємства; рівень податків, які сплачує підприємство; ступінь концентрації акціонерного капіталу).

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу.

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

Управління капіталом (пасивами балансу) здійснюється за допомогою оцінки його вартості.

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу (cost
capital) – це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процента ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталу використовується як:

- вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства;

- базовий критерій ефективності фінансових інвестицій;

- механізм управління структурою капіталу;

- критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно);

- вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна підприємства – це величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства, і навпаки. (Цей взаємозв’язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімається – знижується), то змінюється і вартість капіталу товариства).

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК - WACC).

Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

;

де К_ВК – очікувана ставка вартості власного капіталу; К_ПК – очікувана ставка вартості позикового капіталу; ВК – сума власного капіталу; ПК – сума позикового капіталу; S – коефіцієнт ставки податку на прибуток

Обчислимо середньозважена вартість капіталу для ЗАТ «Вант»:

для 2005 р.

для 2006 р.

Структура капіталу на даному підприємстві складає 36% власних коштів та 64% залучених.

Завдання фінансового менеджера – слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівереджу.

Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%. Таким чином для даного підприємства є можливість додатково залучити кошти. Це дозволить зменшити середньозважену вартість капіталу.

3.2 Удосконалення управління нерозподіленим прибутком

Аналіз, проведений в ІІ розділі показав, що власний капітал підприємства формується переважно за рахунок нерозподіленого прибутку. В зв’язку з цим, доцільно розглянути схему розподілу та використання прибутку на ЗАТ «Вант», яку наведено на рис. 4, з метою вдосконалення системи управління нерозподіленим прибутком.

Рис.4. Схема розподілу і використання прибутку ЗАТ «Вант»

Порядок і напрями розподілу й використання прибутку визначаються підприємством самостійно й фіксуються у його фінансовій політиці. Сьогодні, створення фондів не є обов’язковим, тобто процес розподілу не пов’язаний із фондоутворенням.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знати оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Чистий прибуток умовно поділяється на дві частини. Перша збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження. При цьому не обов’язково весь прибуток, що спрямовується на нагромадження, використовується повністю. Залишок прибутку, невикористаний на поповнення активів підприємства, має важливе резервне значення й може бути використаний у наступні роки для покриття можливих збитків, фінансування різноманітних витрат. Такий прибуток носить назву нерозподіленого.