Формування політики антикризового фінансового управління підприємством (стр. 3 из 17)

Уразливість підприємства – це показник, що характеризує ступінь його схильності зовнішнім і внутрішнім небезпекам, тобто ступінь його незахищеності. У більш загальному виді: «Уразливість – властивість будь-якого матеріального об’єкта природи, техніки або соціуму втрачати здатність до виконання природних або заданих функцій у результаті негативних впливів небезпек визначеного походження й інтенсивності» [3, с.76].

Керованість підприємства – це комплексна характеристика його здатності реагувати на цілеспрямований вплив.

Промислове підприємство являє собою важливий об’єкт економічного життя регіону, на території якого воно розташовано, і держави в цілому. Національне багатство й у натуральної, і в грошовій формі створюється в реальному секторі економіки – виробництві товарів і послуг.

Підприємства являють собою відкриту систему, що функціонує в нестабільному ворожому навколишнім середовищі.

У безпечному стійкому функціонуванні промислових підприємств зацікавлені і суспільство, і держава, і, у першу чергу, самі підприємства (мається на увазі персонал підприємства).

Безпека промислового підприємства може по-різному трактуватися представниками державного апарата управління, громадськості й адміністрації підприємства.

У процесі розгляду проблеми забезпечення безпеки промислового підприємства спираються на наступні припущення. По-перше, генеральною метою промислового підприємства є одержання максимального прибутку в процесі виробництва і реалізації продукції, надання послуг, по-друге, підприємство прагне робити тільки ті витрати, що дозволяють одержати доход, або зменшити можливі витрати в майбутньому. Наприклад, витрати на дослідження ринку, витрати на рекламу, витрати на закупівлю нового обладнання традиційно вважаються продуктивними, тобто здатними принести прибуток; а витрати на сплату штрафів, ліквідацію аварій і катастроф – непродуктивними, котрих варто уникати [27, с.88].

Тоді, якщо додатково припустити, що витрати на забезпечення безпеки є продуктивними, тобто вони створюють додатковий доход у сьогоденні або майбутньому, то адміністрація промислового підприємства буде прагнути підвищити рівень безпеки.

При розгляді підходів щодо підвищення рівня фінансової безпеки підприємства ставляться наступні задачі:

- провести аналітичний огляд представлень ряду дослідників про проблему забезпечення безпеки, опублікованих у сучасній літературі;

- оцінити ефективність деяких моделей прийняття рішень в області забезпечення фінансової безпеки;

- виявити стимули підвищення рівня фінансової безпеки.

При рішенні питань підвищення рівня фінансової безпеки підприємства необхідно розглядати:

1) як підприємства в даний час використовують ресурси задля підвищення рівня фінансової безпеки;

2) як варто використовувати ресурси для досягнення достатнього рівня фінансової безпеки при мінімумі витрат, тобто знайти модель оптимального використання ресурсів.

Розробка і реалізація превентивних заходів дозволяє знизити частоту настання негативних подій і вага наслідків і скоротити загальні витрати на забезпечення фінансової безпеки [47, с.523].

Прихильники даного підходу вважають, що фірма, що мінімізує витрати, повинна прагнути до того, щоб маржинальні витрати превентивних заходів були рівні маржинальним витратам ліквідації наслідків негативних подій, що наступили, (аварій, катастроф, нещасних випадків, збоїв у процесі виробництва і реалізації продукції підприємства). Іншими словами, на розробку і реалізацію превентивних заходів варто направляти ресурси доти, поки сумарні/загальні витрати на забезпечення фінансової безпеки не виявляться мінімальними.

На рис. 1 наведені криві превентивних (передвитрат) – B, ліквідаційних (поствитрат) – С и загальних витрат – А.

Превентивні міри покликані підвищити рівень фінансової безпеки. Співвідношення витрат, зроблених до моменту настання негативної події і різного роду втрат підприємства, і витрат на ліквідацію наслідків небезпеки і відновлення майна і ресурсів дорівнює 1/15. Очевидна необхідність проведення превентивних заходів, але якою повинна бути ємність цих заходів з матеріальної, трудової, фінансової точки зору оцінити складно. Проблема полягає в наступному: превентивні витрати відносяться до поточного періоду і легко піддаються оцінці; ліквідаційні витрати – це витрати майбутніх періодів, що носять вірогідний характер і залежать від частоти виникнення і реалізації негативних подій, а також масштабу понесених збитків. Таким чином, ці два види витрат важко зіставити. Негативні події рідкі і непередбачені, тому побудувати криву ліквідаційних витрат підприємства на практиці досить складно. З упевненістю можна лише сказати, що знизити до «0» число негативних подій неможливо [29, с.53-54].

Рис. 1. Принцип мінімізації загальних витрат на забезпечення фінансової безпеки.

Крім цього принцип оптимальних загальних витрат на забезпечення фінансової безпеки має ряд недоліків.

По-перше, деякі витрати важко однозначно кваліфікувати як превентивні, або як ліквідаційні. Наприклад, витрати на розслідування й аналіз наслідків негативної події. З одного боку, момент добутку витрат настає відразу після реалізації негативної події і процес розслідування і його фінансування включений у програму ліквідації наслідків. З іншого боку, ціль розслідування складається в зборі даних про причини й умови виникнення негативної події; нагромадженні досвіду і недопущенні виникнення подібних подій у майбутньому. Таким чином, витрати на дослідження негативної події можна віднести як до превентивних, так і до ліквідаційного [10, с.315].

По-друге, даний принцип не бере до уваги вплив таких факторів підвищення фінансової безпеки підприємства як підвищення продуктивності на підприємстві, економію ресурсів, зниження відходності виробництва, підвищення якості продукції й інше, тобто факторів, які необхідно враховувати при розробці моделі забезпечення фінансової безпеки підприємства.

У цю групу включаються різні підходи, у рамках яких оцінюються поствитрати.

Теоретичною базою даних підходів є класична модель ринкової рівноваги, що припускає рівність умов функціонування підприємств у країні і стовідсоткове використання ресурсів у процесі виробництва і реалізації продукції. Дана модель розглядається у всіх підручниках по мікроекономіці й економіці підприємства.

«Поствитратні» підходи припускають, що простий підприємства в одиницю часу обертається для суспільства втратою частини внутрішнього національного продукту (ВНП), що могла б бути зроблена в цю одиницю часу.

Прихильники даних підходів поділяють поствитрати на прямі і непрямі. До прямих поствитрат відносяться фінансові і матеріальні витрати на ліквідацію наслідків негативної події. Непрямі витрати включають витрати часу на ліквідацію наслідків негативної події: вартість продукції, незробленої через простій устаткування, заробітна плата працівників підприємства, зайнятих у заходах щодо ліквідації наслідків негативної події. Отримана величина дозволяє наочно продемонструвати економію витрат у майбутньому.

Проблема застосування підходів, заснованих на оцінці вартості негативних подій, полягає в трудомісткості визначення непрямих витрат і, відповідно, співвідношення прямих і непрямих витрат, необхідного для ухвалення рішення в майбутньому [16, с.37-38].

Бухгалтерський підхід заснований на використанні інформації, що утримується в бухгалтерській звітності промислового підприємства. У рамках даного підходу передбачається порівняння прибутку і витрат підприємства до і після настання негативної події.

Нехай П – величина прибутку, отриманої підприємством за деякий період часу (наприклад, один день); У – виторг від продажу за той же період часу; З – витрати підприємства без заробітної плати працівників; З – заробітна плата працівників підприємства. При нормальних умовах функціонування підприємства:

П = У – З – З.

Припустимо, що негативною подією є несвоєчасне постачання сировини, результатом якого стала зупинка процесу виробництва на деяких ділянках підприємства. Нехай У₁, З₁ і З₁ – величини вищезгаданих показників (по підприємству в цілому) у результаті настання негативної події в деякий період часу, а П₁ – прибуток у цей же період часу. Причому, У₁ може бути менше або дорівнює В, З₁ – більше або дорівнює З, а З₁, у даному випадку, дорівнює З.

Тоді втрати підприємства, рівні різниці П і П₁, можна виразити в такий спосіб:

П – П₁ = (У – У₁) – (З – З₁) – (З – З₁).

Інша ситуація, коли негативною подією є тимчасова непрацездатність одного або декількох працівників. Припустимо, що в період реалізації даної негативної події підприємству вдається зберегти колишній рівень випуску і реалізації продукції. У цих умовах:

У₁ = У, З₁ = З, а З₁ = 0,

тоді:

П – П₁ = (З – З₁) = З.

Така ситуація можлива, якщо в період хвороби підприємство не виплачує заробітну плату працівникові і здатно за рахунок інтенсивності використання наявних ресурсів компенсувати простій [24, с.117-118].

З розглянутих прикладів видно, що даний підхід подвійно ілюструє ефект негативних подій. У деяких випадках негативна подія виявляється навіть «прибутковим» для підприємства, що саме по собі неприпустимо.

Методи стимулювання підвищення рівня фінансової безпеки підприємств, до цих методів відносяться:

1. Механізми економічної відповідальності підприємства: ця група механізмів включає систему стандартів (норм, нормативів, квот), відхилення від яких веде до визначених економічних санкцій для підприємства (від штрафів до заборони діяльності). Важливий клас складають механізми відшкодування збитку, у яких економічна відповідальність підприємства прямо зв’язана з величиною збитку від виникнення негативної події (надзвичайної ситуації), викликаного діяльністю промислового підприємства.