Кафедра фінансів і кредиту
Дипломна робота
Формування політики антикризового фінансового управління підприємством
Київ – 2008
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи формування політики антикризового фінансового управління підприємством
1.1 Сутність фінансової безпеки підприємства
1.2 Підходи до управління фінансовою безпекою підприємства
1.3 Методологічні основи і соціально-економічні передумови удосконалення фінансового механізму управління підприємством
1.4 Діагностика в антикризовому управлінні
2. Аналіз процесу управління фінансовою безпекою ВАТ «Донецькгірмаш»
2.1 Характеристика діяльності підприємства
2.2 Аналіз управлінських підходів до фінансової безпеки підприємства
2.3 Класифікаційна оцінка фінансової безпеки підприємства
2.4 Інтеграція систем забезпечення промислової безпеки в загальну систему фінансового менеджменту підприємства
3. Обґрунтування рекомендацій щодо підвищення ефективності політики антикризового фінансового управління ВАТ «Донецькгірмаш»
3.1 Рекомендації з попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків
3.2 Рекомендації щодо використання діагностики в антикризовому управлінні підприємством
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Фінансово-економічні кризи роблять, негативний вплив на потенціал промислових підприємств: скорочуються (або взагалі припиняються) інвестиції в процесні і продуктові інновації, старіє і зношується основний капітал, виснажуються науково-технічні заділи, ідуть найбільш кваліфіковані і молоді працівники.
Перед підприємствами виникає актуальна задача внутрішньої самооцінки і прогнозування свого стану з погляду виконання властивих їм виробничих функцій, уживання заходів захисту цих функцій, тобто забезпечення фінансової безпеки виробництва від різних проявів зовнішнього і внутрішнього походження, що впливають на потенціал підприємства, створення системи моніторингу індикаторів безпеки, обґрунтування і встановлення їхніх граничних значень, уживання заходів протидії погрозам.
Проблеми власної фінансової безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і при роботі в стабільному економічному середовищі, комплекс розв’язуваних при цьому цільових задач має істотне розходження.
У режимі стійкого функціонування підприємство при рішенні задач своєї фінансової безпеки акцентує головну увагу на підтримці нормального ритму виробництва і збуту продукції, на запобіганні матеріального і/або фінансового збитку, на недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації і руйнування комп’ютерних баз даних, на протидії несумлінної конкуренції і кримінальних проявів.
Виробнича сфера ефективно працюючого підприємства, якщо вона вчасно піддається необхідної модернізації, не є джерелом економічного неблагополуччя (фінансової небезпеки) як для колективу підприємства і його власника, так і для тих агентів ринку, що користуються продукцією підприємства, тобто його суміжників і споживачів. Таким чином, серед першочергових завдань фінансових менеджерів підприємств стоїть вирішення питання забезпечення фінансової безпеки. Зазначене підтверджує актуальність обраної теми дослідження.
Об’єктом дослідження є Відкрите Акціонерне Товариство «Донецькгірмаш» (далі ВАТ «Донецькгірмаш»).
Предмет дослідження складає процес управління фінансовою безпекою підприємства.
В роботі поставлено наступні цілі:
- систематизувати теоретичні основи управління фінансовою безпекою підприємства;
- проаналізувати процес управління фінансовою безпекою ВАТ «Донецькгірмаш».
Досягнення цілей забезпечує вирішення наступного кола завдань:
- визначити управлінські підходи до фінансової безпеки підприємства;
- охарактеризувати економічні підходи до управління безпекою підприємства;
- визначити соціально-економічні передумови удосконалення організаційно-економічного механізму управління підприємством;
- проаналізувати управлінські підходи до фінансової безпеки ВАТ «Донецькгірмаш»;
- дати класифікаційну оцінку фінансової безпеки ВАТ «Донецькгірмаш»;
- проаналізувати процес інтеграції систем забезпечення промислової безпеки в загальну систему фінансового менеджменту ВАТ «Донецькгірмаш».
За результатами дослідження в роботі розроблено рекомендації з попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків, рекомендації щодо використання діагностики в антикризовому управлінні підприємством що можуть бути доцільним для запровадження в практичну діяльність ВАТ «Донецькгірмаш».
1. Теоретичні основи формування політики антикризового фінансового управління підприємством
1.1 Сутність фінансової безпеки підприємства
Фінансово-економічні кризи роблять, негативний вплив на потенціал промислових підприємств: скорочуються (або взагалі припиняються) інвестиції в процесні і продуктові інновації, старіє і зношується основний капітал, виснажуються науково-технічні заділи, ідуть найбільш кваліфіковані і молоді працівники.
Перед підприємствами виникає актуальна задача внутрішньої самооцінки і прогнозування свого стану з погляду виконання властивих їм виробничих функцій, уживання заходів захисту цих функцій, тобто забезпечення фінансової безпеки виробництва від різних проявів зовнішнього і внутрішнього походження, що впливають на потенціал підприємства, створення системи моніторингу індикаторів безпеки, обґрунтування і встановлення їхніх граничних значень, уживання заходів протидії погрозам [47, с.26].
Проблеми власної фінансової безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і при роботі в стабільному економічному середовищі, комплекс розв’язуваних при цьому цільових задач має істотне розходження.
У режимі стійкого функціонування підприємство при рішенні задач своєї фінансової безпеки акцентує головну увагу на підтримці нормального ритму виробництва і збуту продукції, на запобіганні матеріального і/або фінансового збитку, на недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації і руйнування комп’ютерних баз даних, на протидії несумлінної конкуренції і кримінальних проявів.
Виробнича сфера ефективно працюючого підприємства, якщо вона вчасно піддається необхідної модернізації, не є джерелом економічного неблагополуччя (фінансової небезпеки) як для колективу підприємства і його власника, так і для тих агентів ринку, що користуються продукцією підприємства, тобто його суміжників і споживачів [14, с.34].
У кризові періоди розвитку найбільшу небезпеку для підприємства представляє руйнування його потенціалу (виробничого, технологічного, науково-технічного і кадрового), як головного фактора життєдіяльності підприємства, його можливостей. При цьому умови господарювання такі, що не забезпечується здатність потенціалу щодо відтворення. Ресурси задля цього підприємство може здобувати тільки виходячи з результатів своєї діяльності (точніше – амортизаційних відрахувань і прибутку), а також за рахунок позикових засобів. Обоє ці джерела інвестицій у кризовій ситуації в підприємства, як правило, виявляються перекриті.
В даний час більшість українських промислових підприємств, працюючи в нестабільному економічному середовищі, є збитковими, переживають глибокий спад виробництва і знаходяться в критичному або банкрутному стані. Причин депресивного розвитку багато, але головні з них криються в інерції сформованої структури виробництва, його технологічної відсталості і фізичному зносі основних фондів, у відсутності пріоритетів державної науково-промислової політики, визначення яких дозволило б провести необхідну реструктуризацію потужностей, в умовах господарювання, що склалися в результаті неефективних, з погляду реального сектора економіки, перетворень, що не дозволяють підприємствам заробляти засоби на модернізацію.
Таке їхнє положення становить визначену небезпеку як для економіки і соціальної стабільності в регіоні і суспільстві в цілому, так і для потенціалу і колективу кожного конкретного підприємства. Адже промислове підприємство, будучи основним структуроутворюючим елементом економіки, виконує не тільки виробничу функцію, але і дає засоби щодо існування багатьох людей, зв’язаних з ним, тобто несе визначене соціальне навантаження і відповідальність [24, с.88].
Неповне завантаження потужностей, а тому і неефективне їхнє використання, а тим більше руйнування створеного потенціалу підприємства являють загрозу економічним, матеріальним основам життєдіяльності колективу і суспільства, для підтримки яких він створювався і розвивався.
Жодне підприємство не може відчувати себе в фінансовій безпеці, якщо його продукція не затребувана ринком; жодне підприємство, що робить засоби виробництва, не може відчувати себе в безпеці, якщо відбувається тривалий спад у технологічному розвитку країни.
Спостерігається чітко виражена тенденція втрати промисловими підприємствами здатності виробництва складної і наукомісткої продукції, причому не тільки нової, але і той що виготовлялась ними раніше в умовах стабільного розвитку економіки. Це означає, що під загрозою знаходиться технічне переозброєння виробничого апарата таких базових галузей економіки, як енергетика, транспорт, металургія, хімія, видобуток корисних копалин, тому що в міру зносу активної частини основного капіталу цих галузей їхнє повноцінне заміщення новим вітчизняним обладнанням буде утруднене або неможливо (адже промисловість більш ніж на 80% укомплектована машинами й устаткуванням саме вітчизняного виробництва. Їхня заміна масовими імпортними закупівлями з фінансової точки зору навряд чи здійсненна).
Багато підприємств цих галузей просто зупиняться, тому що їхнє складне устаткування (наприклад, в енергетику) має, по-перше, тривалий цикл виготовлення і, по-друге, не буде достатніх виробничих потужностей, щоб відшкодувати обвальне вибуття основних виробничих фондів [26, с.87].