Друга категорія планування є короткотривалим поточним плануванням, яке відображає сьогочасну ситуацію в регіоні та визначає щорічний поточний бюджет. Це планування охоплює значно менший період часу - зазвичай не більше року. Базується при тому на намаганні оцінити поточні доходи регіону та відповідно до них планувати видатки, враховуючи необхідність забезпечення найбільш ефективного використання місцевих ресурсів. Таке планування передбачає дисципліну управління, адже вимагає регулярної оцінки методів виконання завдань довготермінового планування, а також за його допомогою встановлюють критерії оцінки діяльності керівників місцевих органів влади.
Згідно із Бюджетним кодексом розрахунок видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних здійснюється на основі фінансового нормативу бюджетної забезпеченості.
1. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується для визначення розподілу між бюджетних трансфертів.
2. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.
3. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.
4. При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об’єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.
Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості
1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:
1) кількості населення та споживачів соціальних послуг;
2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.
2. Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.
З прийняттям Бюджетного кодексу стає обов'язковою необхідність складання прогнозу на три наступні бюджетні періоди на відміну від попереднього планування, яке здійснювалось на один рік. Точкою відліку при розробленні прогнозу має бути оцінка запланованої стратегії діяльності з урахуванням програм та рішень місцевих органів влади та існуючої економічної ситуації в регіоні. Прогнози є інструментом фінансового управління, які здатні оцінити майбутній фінансовий вплив поточної політики регіональних економічних тенденцій.
Фінансове прогнозування - це процес складання органами місцевого самоврядування прогнозу доходів і видатків майбутніх років, що базується на економічних припущеннях і специфічних припущеннях з фінансової політики. Прогнози є інструментами фінансового управління, що можуть припустити майбутній фінансовий вплив поточної політики, економічних тенденцій і припущень. Застосовані поза річним бюджетом прогнози пов'язують річний дохід із іншою, більш довготерміновою роботою по місцевому плануванню і розвитку. Фінансові прогнози доходів і видатків пов'язують річний дохід із капітальним бюджетуванням, борговим плануванням та соціально-економічним розвитком.
Прогнозування слугує двом цілям, а саме:
- розраховує впливвиробленої бюджетної політики на конкретні показники доходів та видатків місцевого бюджету;
- визначає і аналізує можливості впливу на соціально-економічний розвиток території.
Прогнозування місцевих бюджетів складається з прогнозування доходів та видатків, що передбачає використання спеціальних методів. Прогнозування доходів місцевого бюджету починається з аналізу факторів, що впливають на доходи. До таких факторів належить:
- недоотримання коштів у попередні періоди та аналіз їх причин; виплата заборгованої заробітної платина підприємствах та бюджетних установах та з'ясування термінів їх повернення;
- зміна бюджетних надходжень у результаті зміни кількості суб'єктів господарювання та їх форми оподаткування;
- повнота та вчасність взаємних розрахунків між бюджетами; повнота зарахування до бюджету відсотків, що сплачуються установами банків за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів;
- збільшення чи зменшення податкових пільг підприємств, установі організацій;
- перегляд кількості та величини ставок місцевих податків та зборів. Загалом, процес прогнозування доцільно розділити на 4 етапи:
- аналітичний: аналізується дохідна та видаткова частина бюджету Впопередні періоди і в теперішній час, фіксуються відомі тенденції розвитку;
- пошуковий: виявляються нові можливості з огляду на прийняття нових рішень, нової політики місцевими органами влади, формуються нові цілі;
- програмний: визначаються шляхи та умови досягнення намічених цілей, робиться їх оцінка;
організаційний: здійснюється розподіл завдань між конкретними виконавцями, визначаються ресурсні можливості формування бюджету, які повинні забезпечити досягнення поставлених цілей.
При розробленні прогнозів та концепцій, а також завдань, які з них випливають, знаходять застосування низка методів. Найдоцільнішими є такі:
а) інформованого судження або експертної оцінки;
б) техніка часових рядів;
в) детерміністичний підхід;
г) економетричне моделювання.
Інколи використання одного методу для прогнозування деяких видів доходів бюджетів є недостатнім. У цьому випадку може використовуватись комбінація з декількох методів. Але і такий підхід не забезпечує абсолютної точності прогнозованих показників. Чим більше довготривалий прогноз, тим менша точність прогнозованих показників. Однак за цього довготермінове прогнозування має і свої переваги: по-перше, воно забезпечує можливість завчасно коригувати показники і попередити фінансові проблеми місцевого уряду; по-друге, прогнози Дають можливість поетапного вирішення окремих проблем території, по-третє, якщо є потреба у збільшенні доходів у майбутньому, то зміну податкових ставок або введення додаткових податків можна робити поступово. Таким чином, потенційна користь довготермінового планування є очевидною. Але необхідно ще раз наголосити, що чим довший прогноз, тим менша його точність, чим довший прогнозний період, тим більше несподіваних неочікуваних ситуацій відбудеться в певному регіоні, що необхідно враховувати при формуванні прогнозів. Прогнози, на відміну від поточного річного бюджету, можуть бути незбалансованими. Завищення плану доходів призведе до його недовиконання і виникнення кредиторської заборгованості в ході виконання, а заниження - до безпідставного скорочення планових видатків із початку року, створення соціальної напруги в бюджетній сфері і накопичення невикористаних залишків на кінець бюджетного року
Бажана точність прогнозу становить 2 - 5%, що свідчить про правильний підбір методів прогнозування. Така точність прогнозу може бути не кожного року та не по кожному джерелу доходу, але це - реалістична мета та добрий показник ефективності бюджетного прогнозування.
3.2 Перспективи розвитку фінансування видатків місцевих бюджетів
Практика, що склалася у формуванні місцевих бюджетів, залишається багато в чому недосконалою, в ній до теперішнього моменту намітились істотні протиріччя.
Перш за все слід відмітити протиріччя між процесами формування місцевих бюджетів і їх виконанням. Воно зводиться до того, що діюча практика місцевих бюджетів зберегла в своїй основі старі державні функції планового керівництва народним господарством, тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової економіки, що розвивається, з властивими їй негативними атрибутами ( ростом інфляції і цін, підвищенням рівня безробіття, падінням життєвого рівня населення). В результаті місцеві бюджети різних рівнів перетворені практично в умовні кошториси, в яких постійно спостерігається відмінність дохідної і видаткової частини, що не може сприяти покращенню економічної ситуації і реалізації соціальних програм при переході до ринку.
Дисбаланс між дохідною і видатковою частинами бюджетів пояснюється також і тим, що в сучасних умовах відбуваються два протилежних процеси: перший – це спад виробництва, що призводить до скорочення дохідної частини місцевих бюджетів, при неконтрольованому рості заробітної плати, що негативно впливає на грошово - кредитну систему, посилюється інфляція і зростають ринкові ціни, а другий – необхідність збільшення видатків на соціальні програми при обмеженості бюджетних асигнувань для їх фінансування.
В такій ситуації збалансувати доходи і видатки бюджетів, і тим самим домогтися фінансової стабільності в регіонах України стає практично нездійсненою задачею.
Протиріччя в рішенні проблеми фінансування забезпеченості регіонів заключається втому, що:
по-перше, всі джерела доходів бюджетів формуються по затвердженим нормативам, із врахуванням фіксованих цін, а витрачання бюджетних коштів - по ринковим цінам, при відсутності, як відомо, окремих державних (стосовно до бюджету) цін для бюджетних організацій;
по-друге, бюджетними коштами користуються всі громадяни, причому, всі мають рівні права на їх розмір ( відвідування лікарень, шкіл, дитячих садків...), в той час, коли доходи населення різко поляризовані. Це зумовлює необхідність збільшення затрат на невиробничу сферу.