Більш деталізоване правове регулювання видатків місцевих бюджетів було запроваджено лише в 1995 р. з прийняттям Закону України “Про бюджетну систему України”. Згідно із ст.18 цього Закону кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів могли витрачатися лише з тією метою і в тих межах, які затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами. Уперше видатки всіх бюджетів було поділено на поточні та на видатки розвитку.
Згідно із Законом, поточні видатки - це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення, тощо. Встановлено також, що у складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених щойно об’єктів.
Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це також фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення, структурної перебудови народного господарства субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.
У Законі “Про бюджетну систему України” вперше розподілено видатки між бюджетами різних рівнів бюджетної системи. Більш детально це зроблено щодо державного бюджету України, видатки місцевих бюджетів визначено лише фрагментарно.
Зазначеним Законом України встановлено, що розмежування видів видатків між бюджетами, які входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами, районними і міськими (міст із районним поділом) радами. Проте це положення суперечить принципам місцевого самоврядування, оскільки кожен рівень влади повинен нести видатки, визначені законом.
У Законі України “Про бюджетну систему України” вперше запроваджено порядок пропорційного скорочення бюджетних видатків.
Окремі зміни здійснення видатків внесено Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, прийнятим у травні 1997 року. Статтею 64 Закону встановлено, що розмір і цільове спрямування видатків, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, визначаються ними самостійно із місцевих бюджетів.
В обласних і районних бюджетах передбачено видатки, пов’язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів із забезпечення спільних інтересів територіальних громад. Ці видатки визначаються відповідними обласними і районними бюджетами. Закон передбачив виділення у видатковій частині місцевих бюджетів окремо видатків поточного бюджету і видатків бюджету розвитку. Але на практиці до 2002 року (до введення в дію Бюджетного кодексу України) місцеві бюджети не мали ніякого бюджету розвитку - це були бюджети виживання. Крім того, встановлено, що видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: на видатки, пов’язані з використання власних повноважень місцевого самоврядування, і на видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Окремі зміни щодо здійснення видатків внесено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийнятим у травні 1997 року. Статтею 64 Закону встановлено, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їхній розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад.
В обласних і районних бюджетах передбачено видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів із забезпечення спільних інтересів територіальних громад. Ці видатки визначаються відповідними обласними і районними бюджетами. Закон передбачив виділення у видатковій частині місцевих бюджетів окремо видатків поточного бюджету і видатків бюджету розвитку. Крім того, встановлено, що видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: на видатки, пов'язані з використанням власних повноважень місцевого самоврядування, і на видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Важливе значення для забезпечення самостійності місцевих бюджетів має порядок використання вільних бюджетних коштів і повноваження місцевих органів влади щодо його встановлення.
В обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди виконавчих органів обласних, міських, районних рад у розмірі до 1 відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.
Вільні бюджетні кошти утворюються в місцевих бюджетах на початку бюджетного року і не враховуються при затвердженні бюджету поточного року. Вони включають: вільний залишок коштів; суми, додатково одержані в процесі виконання бюджету; суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення доходів чи економії видатків або з інших джерел.
Законом про бюджетну систему України встановлено, що вільні бюджетні кошти не може бути вилучено органами державної виконавчої влади вищого рівня. Рішення про використання їх приймають місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Ці рішення затверджуються відповідними радами.
Вільні бюджетні кошти може бути використано на господарські заходи, на купівлю акцій або інших цінних паперів для надання відсоткових чи безвідсоткових бюджетних позичок, на інші заходи. Гарантії прав щодо самостійного використання вільних бюджетних коштів збережено і в Законі "Про місцеве самоврядування" від 1997 року.
Отже, тільки після прийняття Бюджетного кодексу було законодавчо закріплений склад видатків місцевих бюджетів. Згідно із ст. 70 Бюджетного кодексу видатки місцевих бюджетів включають встановлені рішенням про місцевий бюджет бюджетні призначення на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією відповідних програм.
Видатки бюджету класифікуються за:
1. Функціями, з якими пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків).
Функціональна класифікація видатків визначає видатки бюджетних коштів на здійснення функцій держави чи місцевого самоврядування (освіта, охорона здоров'я, культура тощо). Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни видатків різного функціонального призначення та прогнозувати видатки на наступні періоди. Функціональна класифікація видатків має два рівні деталізації: перший - розділи, другий - підрозділи га групи. У розділах визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій (наприклад, освіта), в підрозділах та групах конкретизується спрямування бюджетних коштів (наприклад, підрозділом є вища освіта, а групою - вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації).
2. Економічною характеристикою операцій, які потребують здійснення певних видів видатків (економічна класифікація видатків).
Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, виплати населенню тощо). За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування. Поточні видатки забезпечують фінансування поточної діяльності підприємства, установи та організації (оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, оплата послуг, видатки на відрядження, представницькі видатки, оплата комунальних послуг тощо). Капітальні видатки - це платежі з метою придбання активів тривалого використання.
3. Ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків).
Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів, вона ж є основою реєстру всіх розпорядників бюджетних коштів у Державному казначействі.
Завданням відомчої класифікації є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного планування.
4. За бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету програмно-цільовим методом.
Розмежування видатків між бюджетами здійснюється за такими принципами:
Принцип територіальної відповідності - видатки бюджету охоплюють цілісне адміністративно-територіальне утворення, де представники державної та місцевої влади несуть відповідальність за надання державних послуг населенню, тобто означає відповідність видатків до певного рівня місцевого самоврядування, відповідність до доходів, то формують місцевий бюджет певного рівня та відповідальність органів влади відповідного рівня за здійснення видатків у повній мірі та надання послу населенню певної адміністративно-територіальної одиниці.
Принцип субсидіарності (максимального наближення рівня надання бюджетної послуги до її одержувачів) - передбачає передачу виконання державних послуг на нижчі рівні бюджетної системи, де формуються потреби в цих послугах та місцеві органи влади краще орієнтовані з можливостями їх задоволення.
Принцип максимальної ефективності надання бюджетних послуг — цей принцип передбачає підхід, при якому витрачання бюджетних коштів буде забезпечувати найбільш раціональну і ефективну реалізацію власних та делегованих повноважень, при тому враховується рівень концентрації бюджетних коштів на виконання тих чи інших послуг (наприклад, чи робити фельдшерсько-акушерські пункти в кожному селі та селищі, чи робити ці послуги більш концентрованими та покращувати їх технічне оснащення тощо).
Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.