Види грошей. Кредитні гроші. Кредитна система України. Функції та операції Центрального банку (стр. 3 из 5)

Багато сучасних економістів характеризують рівняння обміну як рівність: МV = РQ. Ця рівність, з їх точки зору, виражає акт обміну: Г — Т стосовно всієї маси товарів, тобто сума грошей, на які куплені товари, рівна (тотожна) сумі цін куплений товарів. Однак це тавтологія, і формула обміну не може служити для пояснення сукупного (абсолютного) рівня цін (рис. 5.1). Формула обміну, як вважають прихильники кількісної теорії, пояснює абсолютну величину ЕQо (в той час як механізм попиту і пропозицій пояснює лише відносні відхилення від неї).

Ціна

Обсяг продукції

Рис. 1.1 - Абсолютний рівень цін з позицій кількісної теорії

Фішер та його послідовники прагнули пояснити, що швидкість обігу грошей (V) і рівень виробництва (Q) не залежать від кількості грошей (М) та рівня цін (Р). Швидкість обігу грошей, з їхньої точки зору, знаходиться в залежності перш за все від демографічних (щільність, густота населення тощо) і техніко-економічних параметрів (суспільний поділ праці, наявність природних ресурсів, розвиток транспорту тощо). Рівень виробництва визначається головним чином умовами, що складаються на ринку праці, й не залежить від рівня цін і кількості грошей в обігу. Очевидно, що в умовах ринкової економіки такі посилання носять нереалістичний характер.

Поява кредитних грошей сприяє економії засобів обігу. Враховуючи цю обставину, Фішер доповнив свою формулу обміну. Він розглянув більш складний варіант, в якому врахував не тільки масу грошей, що знаходяться в обігу, але і суму грошових коштів на чекових рахунках в банках.

Математичне рівняння обміну Фішера з врахуванням депозитного обігу записується у вигляді наступної формули:

MV + M'V' = PQ ,

де, М' — сума грошових коштів на чекових рахунках;

V' ― швидкість обігу грошових залишків на рахунках протягом даного періоду.

Як різновид кількісної теорії грошей, варіант Фішера поділяє всі переваги і недоліки цієї теорії. Платіжні засоби є органічною складовою частиною сучасної грошової маси, однак із формули Фішера випливає, що вони безпосередньо впливають на товарні ціни, що не відповідає дійсності.

З розвитком кредитного обігу відбувається зближення грошової маси з фінансовими активами. З'явилася реальна альтернатива використовувати засоби або в грошовій формі (яка не приносить дохід), або в негрошовій формі, що, як правило, приносить доход. Однак в останньому випадку з'являється небезпека, що повністю і в короткі строки капітал не вдається знову перетворити в гроші. Здатність багатства швидко і без втрат перетворюватись в гроші і виконувати їх основні функції називається ліквідністю. Основи теорії ліквідності були розроблені в працях представників кембріджської школи: А. Маршала (1843-1924 рр.), A.C. Пігу (1877-1959 рр.) та інші. Вчені цього напрямку використовують мікроекономічний підхід. Це виражається в тому, що вони враховують мотиви поведінки господарюючих суб'єктів, і в їх прагненні зберігати активи в ліквідній, тобто грошовій формі. На відміну від І. Фішера, А. Пігу спробував визначити масу грошей через величину кінцевого продукту за допомогою показника ліквідності:

М = kPQ,

де, М — кількість грошових одиниць (пропозиція грошей);

Q — величина суспільного виробництва у фізичному виразі за одиницю часу;

Р — ціна виробленої продукції;

К— частина кінцевого продукту РQ, якій люди віддають перевагу;

КРQ — попит на гроші.

Ця формула отримала назву кембриджського рівняння. Графічно воно може бути інтерпретовано наступним чином. Відкладемо на осі ординат величину суспільного виробництва у фізичному виразі, а на осі абсцис — кількість грошей. Тоді kPQ буде представляти собою лінію, що виходить з початку координат. Тангенс кута нахилу kPQ до осі абсцис буде дорівнювати V= 1/k (рис. 5.2).

Рис. 1.2 - Графічна інтерпретація кембріджського рівняння

В "Трактаті про грошову реформу" (1923 р.) Дж. М. Кейнс запропонував новий варіант кембріджського рівняння, в якому пов'язав ліквідність з нормою обов'язкових банківських резервів:

М = Р (К + rК')

де, М — грошова маса (кількість паперових грошей або інших платіжних засобів);

Р — ціна одиниці споживання (індекс "вартості життя");

К і К' — еквіваленти кількості одиниць споживання, які люди бажають зберігати в грошовій формі (відповідно, в формі готівкових грошей та банківських депозитів);

r — норма обов'язкових банківських резервів.

Позначивши через КY частину національного доходу, яка зберігається в ліквідній формі, представники кембріджської школи виводять формулу: М = КY, яка описує умови рівноваги між пропозицією (емісією) грошей і попитом на них.

В 1960-1980 рр. спостерігається відродження кількісної теорії грошей у вигляді однієї з неокласичних течій в політичній економії монетаризму. Визначена одна з найглибших характеристик сутності грошей. Гроші почали розглядатися економічною теорією як не просто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію — виступає в ролі загального вартісного еквіваленту.

Сучасний монетаризм — один з найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який з кінця 1970-х — на початку 1980-х рр. багато в чому визначав зміст економічної політики провідних країн світу — США, Англії та інших.

Слід зазначити, що ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки, зародились ще в 1920-х рр. Однак як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960-і рр. Поза сумнівом, найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідмен — професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки 1976 р., автор більш як 270 праць, в тому числі майже 30 монографій.

Згідно з даною теорією кількість грошей в обігу є визначним фактором формування господарської кон'юнктури, оскільки існує прямий зв'язок між змінами грошової маси в обігу і величиною валового національного продукту.

Монетаристська теорія виникла в середині 50-х років в США як "чикагська школа", лідером якої був М. Фрідмен. Він вважав, що стихійному товарному господарству притаманна особлива внутрішня стійкість, обумовлена дією ринкових механізмів конкуренції та ціноутворення. Прихильники цієї теорії виступають противниками кейнсіанської концепції втручання держави у господарські процеси. Вони стверджують, що державні заходи по стимулюванню попиту, рекомендовані кейнсіанцями, не тільки не поліпшують стан економіки, але й породжують нові диспропорції та кризові спади.

Широкого поширення монетаризм набув у 70-ті роки, коли він використовувався урядовими органами для боротьби із стагфляцією і став теоретичною основою для державних програм грошово-кредитного регулювання економіки.

Незважаючи на те, що монетаризм має ряд напрямів і теоретичних послідовників (К. Бруннер, А. Мельцер, Д. Лейдлер та інші), найбільш популярним є варіант М. Фрідмена, що включає:

1) кількісну теорію грошей, що обґрунтовує причинний зв'язок між кількістю грошей в обігу та рівнем товарних цін;

2) монетарну теорію промислових циклів, згідно з якою коливання господарської кон’юнктури визначається попередніми змінами грошової маси;

3) особливий "передавальний" механізм впливу грошей на реальні фактори відтворення (не через норму відсотка, як вважали кейнсіанці, а через рівень товарних цін);

4) положення про неефективність державних заходів економічного регулювання в зв'язку з присутністю змінних витрат (лагів) між змінами грошових показників та реальних факторів виробництва;

5) "монетарне правило" (або правило відсотків), згідно з яким відбувається автоматичне збільшення грошової маси в обігу на декілька відсотків у рік незалежно від стану господарства, фази циклу тощо;

6) систему плаваючих валютних курсів для "саморегулювання" зовнішньоекономічної рівноваги.

Застосування на практиці монетаристських ідей урядами Великобританії, США, ФРН та інших країн хоча й сприяло уповільненню інфляційних процесів, але посилило розвиток кризових явищ в економіці, стимулювало зростання безробіття в цих країнах.

2 КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ. ФУНКЦІЇ ТА ОПЕРАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

2.1 Кредитна система України

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи: