В Україні банківський сектор належить до найбільш прозорих секторів нашої економіки. Однак все-таки не всі банки є добросовісними платниками податків. Більшість із них намагається максимально скористатись "лазівками" у законодавстві для мінімізації сплати податків.
До найбільш відомих податкових "лазівок" належать:
штучне завищення витрат і приховування доходів;
маніпуляція валютно-обмінними операціями з метою виведення їх з оподаткування;
купівля цінних паперів нібито в інвестиційних цілях;
відрахування на резерви по кредитних операціях;
виплата страхових премій страховим компаніям, пов'язаним з банками, або акціонерам.
Ці та інші "лазівки" відомі ДПАУ, Мінфіну, КРУ.
У переважній більшості страхування фінансових і кредитних ризиків має схемно-оптимізаційний характер. Нерідко банки, маючи страхування від кредитних втрат, при неповерненні кредиту навіть не звертаються за компенсацією до страхової компанії. Замість цього вони займаються реалізацією застави і власними силами повертають свою заборгованість. Адже страхові внески пішли до страхової компанії, пов'язаної з банком, і тому отримати за рахунок неї страхову компенсацію означало б перекладання грошей з однієї кишені власників банку, куди вони були завчасно сховані від податку на прибуток, у другу. За таких умов доцільним видається рішення про повну ліквідацію податкових пільг на страхові платежі.
За даними ДПАУ і Мінфіну, із бази оподаткування банківською системою виводиться коло 1 млрд. грн. (600 млн. грн. припадає на резерви по проблемних кредитах і коло 400 млн. грн. - на схеми страхування фінансових і кредитних ризиків) і тому втрати бюджету через пільги по оподаткуванню резервних і страхових відрахувань банків становлять 250 млн. грн. в рік. Окрім того, податківці виявили випадки фіктивного страхування на суму 250 млн. грн. [3, c.8].
На цей час з боку податкової служби висувається ціла низка зауважень до банків як платників податків. По-перше, вказується на неякісну фінансову звітність банків: показники прибутку у фінансовій звітності можуть істотно відрізнятись від прибутків у податковій звітності. Відомі випадки, коли в одних документах показано прибутки, а у других - збитки. Справа в тому, що банки у своїх фінансових звітах можуть вказувати результати переоцінки своїх активів. І за рахунок маніпуляцій такою переоцінкою банки "набувають" свій капітал.
По-друге, податківці стверджують, що банки досить широко використовують метод фіктивно-індикативних угод, за якими, наприклад, 1 м² простих підвальних приміщень оцінюється декількома тисячами гривень, а котирування акцій деяких підприємств на фондових ринках часто у кілька разів перевищує їх реальну вартість.
По-третє, податківці не можуть пояснити феномен як у зведеному звіті фінансових показників за 2004 р. прибутки одного із найбільших українських банків до оподаткування виявився меншим, ніж після сплати податків.
По-четверте, податкові органи заявляють, що майже половина найбільших банків України застосовує некорисні для державної скарбниці методи ведення бізнесу. За даними ДПАУ, у 50-ти із 161-го діючого банка податкове навантаження (відношення сплаченого податку на прибуток до валового доходу) у першому кварталі нинішнього року становило менше 1%. [3, c.8]
По-п'яте, податкова адміністрація вимагає зробити більш суворими вимоги до фінансових показників стійкості банків. Вона пропонує включити у список критеріїв оцінки надійності банку відношення сплачених податків до прибутків банку, і відношення сплаченого податку до доходів банку. Якщо банки у податковій звітності показують збитки, то їх доцільно позбавляти ліцензії на право залучати вклади населення. Якщо банк не має прибутків, то він ненадійний і тому не має підстав дозволяти йому розширяти ресурсну базу за рахунок вкладів фізичних і юридичних осіб.
По-шосте, податкові експерти пояснюють, що нинішню практику резервування треба змінювати, оскільки нерідко банківські резервні фонди існують досить умовно. У разі виникнення реальних форс-мажорних обставин вони виявляються безкорисними для підтримки ліквідності банку і здатності вчасно виконувати платіжні зобов'язання. Саме тому банкам потрібно переходити до реальних резервних фондів, на зразок фонду гарантування вкладів. Для цього кошти повинні зберігатися на спеціальних резервних рахунках. Тоді ніхто не буде заперечувати правомірність віднесення цих резервних коштів на витрати.
По-сьоме, банки "оптимізують" свої фінансові потоки шляхом взаємодії або із засновниками, або з дочірніми структурами, або з акціонерами. У результаті, витрати штучно доводяться до бажаного рівня.
По-восьме, нема серйозних підстав, щоб банки не платили податок з прибутку, як будь-який інший бізнес. Нинішня перевага банків над іншими суб'єктами підприємництва видається необґрунтованою.
Банкіри зі свого боку визнають необхідність відміни пільг щодо страхування фінансових і кредитних ризиків. Однак наголошують на тому, що жоден суб'єкт підприємництва, окрім банків, не ризикує грошима вкладників.
При цьому, банки, володіючи суспільними грошима, кредитують економіку і забезпечують умови для її зростання, покращують добробут нації тощо. Щоб задовольнити потреби у кредитних ресурсах, банки повинні нарощувати свої капітали і на це вони скеровують весь свій прибуток. При цьому прибуток реально іде на формування резервів під кредити. Якщо ж резерви будуть формуватися з прибутку після його оподаткування, то це ще більше обмежить банківський капітал та можливості його нарощування.
Фіскальне значення податкових платежів банків є незначною: в останні роки податкові надходження від банків у консолідованому бюджеті становлять 2-3%. Поміж тим, щоб активізувати банківську інвестиційну діяльність, потрібно використовувати відповідні податкові інструменти і зменшувати податкові ризики.
По-перше, за допомогою податкових пільг можна створити конкурентні переваги інвестиційним операціям банку і сформувати сприятливі умови для активізації інвестиційної діяльності.
По-друге, податкова політика повинна розділити податкові режими для інвестиційних та спекулятивних операцій банку. З макроекономічної точки зору, це зумовлено тим, що банківські інвестиції (особливо довгострокові) забезпечують приріст суспільного капіталу, а спекулятивні операції на фондовому ринку з цінними паперами збільшують тільки дохід окремого банку шляхом перерозподілу суспільного доходу [4].
По-третє, введення для банків особливих пільг може ускладнити систему оподаткування банків і зменшити надходження до державного бюджету. Так, у Росії до 1996 р. звільнявся від оподаткування банківський прибуток, отриманий внаслідок надання довгострокових цільових кредитів (3 роки і більше) підприємствам, які використовували ці кредити для інвестицій у розвиток своєї виробничої бази. Однак банки видали мало таких кредитів, оскільки вони не могли проконтролювати їх цільове використання. Внаслідок цього, кредити, в основному, попадали холдингам, основна діяльність зосереджувалась у сфері обігу, а не у сфері виробництва.
По-четверте, введення податкових пільг для підвищення ефективності інвестиційних операцій буде дієвим тільки за умови повного звільнення від оподаткування інвестиційних доходів. Однак на практиці дуже важко із загального обсягу прибутку банку виділити ту її частину, яка отримана від інвестиційних операцій. Це зумовлено тим, що у наш час при розрахунку прибутку банку доходи і витрати від інвестиційних операцій змішуються з доходами і витратами від інших операцій. Водночас податковий вплив на доходність інвестиційних операцій не обмежується наданням податкових пільг.
Важливе значення має склад витрат банку, які враховуються при обчисленні податку на прибуток, зокрема, витрати на оцінку застави, страхування застави тощо. Істотне значення має облік податкової бази при формуванні створених резервів, наприклад, резерву на можливі втрати за позиками, резерву по сумнівних боргах тощо.
По-п'яте, податкове стимулювання інвестиційної діяльності банків не може обмежуватися підвищенням дохідності даних операцій. Важливим чинником банківської інвестиційної діяльності є інвестиційна пропозиція банку.
Якщо в банку мало "довгих пасивів", то сподіватися на збільшення банківських довгострокових інвестицій не доведеться. Зумовлено це тим, що нині в Україні середня тривалість банківських вкладів становить близько року, а підприємствам кредити необхідні на 5-10 років, водночас для середнього класу іпотечні кредити будуть доступні у випадку надання їх на 25-30 років.
По-шосте, впродовж останніх років набула широкого розголосу теза про необхідність податкового стимулювання зростання банківського капіталу. Зумовлено це передусім тим, що податкове стимулювання власних засобів банків непрямо сприятиме розвитку довгострокових банківських інвестицій. В економічній літературі з метою стимулювання збільшення банківського капіталу пропонують такі податкові пільги: на капіталізований прибуток (для банків); вилучення із бази оподаткування засобів, які спрямовані на покупку акцій банку (для юридичних та фізичних осіб). Безумовно, уведення цих пільг може стимулювати зростання банківського капіталу. Однак треба брати до уваги ще таку обставину, що, в Україні зокрема та й у світі загалом значна частина приросту капіталу (30-50%) є наслідком використання схем його фіктивного збільшення. Своєю чергою, це не дає змоги задіяти даний капітал для реального розширення банківської інвестиційної діяльності.
По-сьоме, доцільною видається система податкових пільг на доходи від капіталу, зокрема: відсоткові доходи по вкладах у банки, дивіденди по цінних паперах. Проте, впродовж останніх років спостерігається світова тенденція щодо скорочення числа країн, в яких відсоткові доходи не оподатковуються податком на прибуток. З 1.07.2005 р. вступила у дію Європейська податкова директива, згідно з якою банки 12-ти країн (Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Португалії, Франції, Фінляндії і Швеції) зобов'язані інформувати податкові служби країн-членів ЄС про наявність рахунків їх громадян. Своєю чергою Австрія, Бельгія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Андорра, а також офшорні центри Джерсі, Гернсі і острів Мен не будуть надавати відомості про вкладників податковим службам інших країн, але за це будуть вилучати податок з банківських доходів нерезидентів (до введення директиви ці доходи податком не обкладались). Ставка податку у 2005 р. становить 15%, з 01.01.2006 р. вона становитиме 20%, з 01.01.2011 р. - 35%. При цьому податкові надходження будуть розподілені: 25% залишаються у державі, в якому отримано даний дохід, а 75% надійдуть в бюджет країни проживання інвестора. Реалізація подібних заходів в Україні привела би до відтоку вкладів населення з банків і зниження інвестиційної активності в економіці. За цієї причини Україна продовжила до 01.01.2010 р. мораторій введення податку на відсотки по банківських вкладах і ощадних сертифікатах фізичних осіб (його ставка запланована на рівні 5%) [4].