За капіталізму товарне виробництво стає панівним, воно охоплює усі сфери не лише виробництва, а й суспільного життя. І все ж за цих умов існувало, як і тепер існує, натуральне господарство. Воно широко представлене в економічно слаборозвинених країнах, певною мірою має місце у розвинених країнах. Нарешті, прямі безпосередні зв’язки існують усередині капіталістичних підприємств, між їхніми дільницями, цехами, виробництвами. Та й саме товарне виробництво не залишається незмінним.
З переходом від капіталізму вільної конкуренції до монополістичного капіталізму, особливо державно-капіталістичного, відбувається підрив класичного товарного виробництва. Зростання усуспільненої економіки, державної власності, ускладнення господарських зв’язків зумовлюють виникнення і розвиток планомірності, тобто потреби координації розвитку економіки. Це виявляється у розвитку державно-монополістичного регулювання економіки, її плануванні та програмуванні. Воно певною мірою обмежує стихію ринку.
Водночас історичний досвід переконує, що й економічна роль держави має свої межі. Адже державна власність неминуче породжує бюрократизм і консерватизм в управлінні народним господарством, що неодмінно знижує ефективність державних підприємств, їхню конкурентоспроможність. Це особливо виявилось у 70–80‑х роках ХХ ст., коли новий етап розвитку науки і техніки зумовив створення якісно нової техніки, більшу гнучкість у господарюванні, а отже, і певні переваги перед великим виробництвом.
У цей час швидко зростають малий і середній бізнес і одночасно відбуваються роздержавлення і приватизація державних підприємств. Розширюється коло товаровиробників, ринково-конкурентне середовище, що підвищує роль ринку в регулюванні економіки.
Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв’язків еволюціонують разом з розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією праці.
Усе це переконливо засвідчує, що діалектична взаємодія прямих і опосередкованих товарних зв’язків у процесі історичного розвитку зумовлює те, що то одна, то інша форма – пряма чи опосередкована – набирає панівного значення у цій єдності.
Таблиця 1. Еволюція товарного виробництва
| Товарне виробництво | ||
| Просте | Капіталістичне | Сучасне |
| Виникає після першого суспільного поділу праці (скотарство відокремлюється від землеробства).Розвивається у зв’язку з другим і третім суспільним поділом праці.Ґрунтується на:дрібній приватній власності;праці власника засобів виробництва;ручних знаряддях праці.Регулюється в основному традиціями і господарями-панами.Ринок обмежується товарами: золотом, рабами, тканинами, посудом, продуктами харчування, спеціями.Відсутні ринки землі, робочої сили, грошей. | Виникає в ХVI ст. під впливом повсякденного запровадження у економічне життя науки і технології.Розвивається у зв’язку з: первинною механізацією праці (1770–1780 рр.);запровадженням парового двигуна, залізниці (1830–1890);широким використанням електротехнічного та вантажного машинобудування (починаючи з кінця ХІХ ст. до цього часу).Ґрунтується на:великій приватній власності; найманій праці;механічних знаряддях праці.Регулюється в основному ринком, а також державними інституціями. Ринок диференціюється на ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання.Об’єктом купівлі-продажу стають: робоча сила, земля, ліс, паливно-енергетичні та сировинні ресурси, цінні папери, валюта, кредитні ресурси, інформація. | Виникає на рубежі 60–70‑х років ХХ ст. у розвинених країнах (США, Канаді, західно-європейських країнах, Японії) у зв’язку з переходом їх до постіндустріальної цивілізації.Розвивається під впливом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає нематеріальне (особливо духовне) виробництво.Ґрунтується на: різноманітних формах власності (індивідуальній, колективній, державній, змішаних);в основному інтелектуальній праці, носії якої виступають водночас і як власники.Регулюється:по-перше, законами ринкової економіки і;по-друге, – державою;по-третє, – іншими інституціями. |
Усе це переконливо засвідчує, що діалектична взаємодія прямих і опосередкованих товарних зв’язків у процесі історичного розвитку зумовлює те, що то одна, то інша форма – пряма чи опосередкована – набирає панівного значення у цій єдності.
Отож, можна зробити висновок, що товарна організація виробництва є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспільного поділу, спеціалізації виробництва і як результат – до зростання кількості виробленої продукції, тобто продуктивності праці.
2. Структура суспільного виробництва
Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб’єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.
Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються:
· Матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо.
· Матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.
Нематеріальне виробництво – це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються:
· Нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт і зв’язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров’я тощо.
· Духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства і галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажімо, транспорт, торгівля, зв’язок. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв’язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів – матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб’єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.
Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв’язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.
Матеріальне виробництво – це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення, розвиток нематеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.
Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробництва засобів виробництва, важкої промисловості.
Проте, як показує досвід розвинених країн, безумовне слідування переважному зростанню засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найвищих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас набагато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі – електроенергетику, чорну металургію, паливну промисловість – припадає в середньому 20 відсотків промислового виробництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та харчової промисловості.
В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, і передусім на енергоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції, паливної промисловості, чорній металургії зросла. При цьому частка продукції машинобудування, легкої промисловості – значно зменшилася.
Країни з розвиненою економікою у 70‑ті роки під впливом розвитку науки та техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали переходити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інтелектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок.
Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявився ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортанням потужностей в енерго – та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких виробництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин, літаків, промислових роботів, інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв’язку, верстатів з числовим програмним управлінням, високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з числовим програмним управлінням і продуктів тонкої кераміки, близько 3/4 світового випуску понадвеликих інтегральних схем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90 відсотків світового випуску відеомагнітофонів.