по фінансовому праву
на тему
Правові основи валютного регулювання на Україні
Вступ
Становлення сучасної високоефективної української економіки неможливо без розвинутого фінансового ринку, складовою частиною якого є валютний ринок. Будучи формою організації руху валютних цінностей в Україні, валютний ринок в останні роки розвивався дуже швидкими темпами, тому валютні відносини потребують надзвичайної уваги з боку держави.
Сучасна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції, зміна валютного режиму державної монополії на режим валютних обмежень тощо.
Дана галузь дослідження має свої актуальні проблеми і перспективи вдосконалення та подальшого розвитку. Це підтверджується тим, що на розгляді у Верховній Раді перебуває проект закону «Про валютне регулювання», який визначений Президентом як невідкладний.
Проблеми, що властиві системі валютного регулювання і валютного контролю України, тісно пов’язані з загальною економічною і політичною ситуацією в країні і по своїй суті є логічним наслідком процесів, що відбуваються в суспільстві. Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки тому, що держава відіграє тут головну роль, але і тому, що цей процес впливає на економічні показники діяльності, зачіпаючи певною мірою інтереси кожного з нас. Враховуючи обмеженість об’єму роботи автор ставив перед собою задачу дослідити загальні положення валютного регулювання в Україні, валютних правовідносин, режиму, контролю, відповідальності за порушення валютного законодавства, висвітлити деякі проблеми валютного регулювання, зробити висновки і викласти певні перспективи розвитку валютного регулювання.
Загальні засади валютного регулювання і валютного контролю
В юридичній літературі під поняттям валютного регулювання на думку багатьох вчених розуміється сукупність різноманітних форм і засобів юридичного впливу держави на поведінку суб’єктів суспільних відносин, який здійснюється в інтересах всього суспільства або певного колективу з метою підпорядкувати поведінку окремих суб’єктів встановленому в суспільстві порядку.
Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію валютних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:
1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
3) організація внутрішнього валютного ринку;
4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;
6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.
Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:
• дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;
• девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;
• диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;
• отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;
• низки адміністративних заходів.[1][2]
Основними напрямами валютного регулювання є:
1) курсоутворення, захист та забезпечення певного ступеня конвертованості національної грошової одиниці, регулювання внутрішнього валютного ринку;
2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних фінансових інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
3) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
4) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій, обмеження щодо кредитних операцій із нерезидентами;
5) встановлення режиму та обмежень на ввезення-вивезення через кордон валютних цінностей.[2][3]
Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти.
Особливості правового регулювання валютних відносин
Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і довести це можна тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.[3][4]
На думку Є.О. Алісова валютні відносини мають деякі специфічні особливості:
1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її організуючою роллю з розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних фондів.
2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання в суспільстві необхідних валютних фондів. Вказані фонди за своїм змістом є грошовими, але з властивою для них специфікою, яка полягає в тому, що гроші в цих відносинах виступають в якості валюти, як міжнародний платіжний засіб.
3) об'єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими треба розуміти предмети, що слугують засобом платежу в міжнародних розрахунках або ж які можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових засобів, тобто гроші. Те ж саме можно сказати і щодо зобов’язань, пов’язаних з використанням валютних фондів.
Є.О. Алісов додає ще дві особливості валютних відносин, які характеризують їх владно-майнову сутність:
4) особливість валютних відносин владно-майнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової форм між суб'єктами выдтворення. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;
5) комплексність валютних правовідносин
Галузь валютних відносин складається, з одного боку, з широкого комплексу міжнародних валютних відносин, з іншого — різноманітних внутрішньодержавних (внутрішніх) валютних відносин.
Таким чином валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.
Поза правовідносинами валютні відносини не існують і як будь-які фінансові правовідносини, як зазначає Л.К.Воронова, в механізмі правового впливу виконують три функції: 1) вказують на коло осіб, на яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів в сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих і децентарлізованих валютних фондів, якої вони мають дотримуватись; 3) є умовою можливості використання засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Під механізмом валютного регулювання розуміється сукупність спеціальних інститутів, органів, осіб, що беруть участь в процесі відносин валютного регулювання (суб’єктивна складова), а також набір форм і методів їх діяльності (функціональна складова).[4][5]
Валютне правове регулювання здійснюється на двух рівнях: нормативному та індивідуальному. Нормативно-правове регулювання полягає в створенні (розробці і затвердженні) правових норм, об’єктом яких є суспільні відносини, пов’язані з валютою. Індивідуально-правове регулювання – це застосування правових норм до конкретних життєвих обставин, що тягне за собою виникнення, зміну и припинення валютних правовідносин.
Як вже було сказано, виходячи з особливої владно-майнової природи валютних відносин, що визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України, для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).