В англійському законі передбачено, що якщо вексель виставлений за кордоном, але з платежем у Об'єднаному Королівстві і сума платежу за векселем не виражена в валюті Об'єднаного Королівства, то сума, при відсутності особливих вказівок, повинна бути вирахована за курсом для тратти по пред'явленню в місці платежу на день оплати векселя, тобто повинна бути сплачена у фунтах стерлінгів (ст.72 ЗПВ).
Згідно з американським законом зобов'язання або наказ сплатити певну суму, виражену в іноземній валюті, можуть бути виконані шляхом сплати доларів за чековим курсом, що діє на день строку платежу за векселем. Якщо ж вексель передбачає іноземну валюту як засіб платежу, то повинен бути сплачений в цій валюті (ст. 3-107 УТК).
Відповідно до УВЗ відмова платника в оплаті векселя повинна бути засвідчена у визначений строк актом, складеним в публічному порядку (протестом у неплатежі), крім випадків, коли вексель був раніш опротестований у неакцепті, об'явлення платника неспроможним, об'явлення неспроможним трасанта за векселем, що не підлягає акцепту, включення до векселю трасантом, індосантом або авалістом і підписаного ними застереження («без протесту») звільняє держателя від здійснення протесту для здійснення права регресу (ст.ст.11,46,53 УВЗ).
За англо-американським законодавством протест у неплатежі є необхідною умовою настання відповідальності трасанта або індосантів тільки у випадку «іноземних векселів» (ст.51 ЗПВ, ст. 3-501 УТК). «Іноземний вексель» за англо-американським законодавством той, що виставлений або сплачуваний за межами відповідно Об'єднаного Королівства або США. У випадку виникнення неплатоспроможного акцептанта іноземного векселя до строку платежу держатель може вчинити протест у цілях більш надійного забезпечення своїх інтересів, тобто своїх прав по відношенню до трасанта індосантам (ст. 51 ЗПВ, ст. 3-501 УТК).
В деяких країнах протест у неплатежі дає держателю процесуальні та інші переваги при здійсненні примусового стягнення за несплаченими векселями (спрощена судова процедура, попередній арешт майна акцептанта, блокування коштів на його рахунках в банку). Крім того, так як у деяких країнах вексельним протестам надається гласність (про опротестовані векселі дається публікація в пресі та ін.) протест може негативно вплинути на ділову і моральну репутацію вексельного боржника.
Згідно з УВЗ, протест у неплатежі векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання чи пред'явлення повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, наступних за днем, в який вексель підлягає сплаті; векселі строком за пред'явленням — на протязі одного року з дня складання векселя, якщо трасантом або індосантом не встановлені інші строки, або наступного дня, якщо пред'явлення мало місце в останній день цього строку (ст.44 УВЗ).
За англійським законом протест у неплатежі іноземного векселя повинен бути здійснений в день, коли вексель був несплачений. За американським законом зобов'язання здійснення протесту банком настає в той же робочий день, будь-якою іншою особою — на протязі трьох робочих днів після відмови платника від платежу(ст. 3-508 УТК).
Відповідно до УВЗ за будь-яку відповідальну за векселем особу може бути даний аваль — спеціальне вексельне поручительство, за допомогою якого гарантується платіж (повністю або частково). Аваль дається на векселі або додатковому аркуші (алонжі), виражається словами «вважати за аваль» або іншим подібним формулюванням і підписується авалістом. Кожний підпис таким векселем, є товарна угода, комерційний кредит, що надається продавцем покупцю при реалізації товару. В цій якості вексель може виступати, з однієї сторони, як знаряддя кредиту, а з іншої — виконувати функції розрахункового засобу, багато разів переходячи із рук в руки та обслуговуючи в якості замінника грошей численні угоди купівлі-продажу товарів.
Вексель як міжнародний фінансовий документ за час свого існування може переходити від однієї особи до іншої на територіях різних держав. Звідси виникнення цілої низки зобов’язань, підлягаючих виконанню, охороні, а у випадку суперечки – судовому розв’язанню не тільки в різний час, але й на територіях дії різних вексельних законів. Таким чином, для суду території одного вексельного закону часто буває необхідним вирішувати проблеми про вексельну суперечку з врахуванням також і чужих вексельних законів
1.3. Основні документи регулювання вексельних відносин в Україні.
Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюються законодавством про вексельний обіг. Розрізняють простий і переказний.
Розрахунки за допомогою векселів - одна з найскладніших форм розрахунків, адже вона вимагає знання досить великого за обсягом вексельного законодавства й вільного володіння термінами, що вживаються при таких розрахунках.
З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів на конференції в Женеві (Швейцарія) були розроблені й 07.06.1930 р. прийняті три вексельні конвенції:
Конвенція №358, що встановлює Уніфікований закон про переказний і простий вексель ;
Конвенція №359, яка має за мету вирішення деяких колізій законів про переказні й прості векселі;
Конвенція №360 про гербовий збір щодо переказних і простих векселів.
Радянський Союз приєднався до Женевських вексельних конвенцій 25.11.36 р., а постановою ЦВК і РНК СРСР у 1937 р. на території СРСР набрало чинності Положення про переказний і простий вексель, яке текстуально майже повністю збігалося з Уніфікованим законом про переказний і простий вексель.
Законом України від 18.06.91 р. "Про цінні папери і фондову біржу" вексель був визнаний цінним папером в Україні. А Законом України від 12.09.91 р. "Про правонаступництво України" і Постановою Верховної Ради України за тією ж датою "Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР" фактично підтверджено дію названих конвенцій і Положення на території України.
Пізніше, прийнявши три закони від 06.07.99 р., Україна вже самостійно приєдналася до всіх трьох Женевських вексельних конвенцій. Згідно з повідомленням Генерального секретаря ООН на адресу Міністерства закордонних справ України, Женевські вексельні конвенції 1930 р. набрали сили закону для України 06.01.2000 р.
Вексельне право в нашій країні було розвинуте в Законі України від 05.04.2001 р. "Про обіг векселів в Україні". У ньому в основному подаються застереження до Уніфікованого закону про переказний і простий вексель. Цим же Законом передбачено прийняття ще кілька вексельних законів.
Відповідно до Женевської конвенції 1930 р. прості і переказні векселі введено в господарський оборот України Постановою ВР "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17.06.92 р. №2470-XII. Цією ж постановою було доручено КМУ та НБУ розробити та затвердити правила виготовлення і використання вексельних бланків.
Основні документи, якими регулюється випуск та використання векселів у господарському обороті України на даний час:
1. Постанова ВР України "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17.06.92 р. №2470-XII.
2. Указ Президента України "Про сплату державного мита за вексельні бланки" від 02.11.93 р. №504/93.
3. Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів" від 26.07.95 р. №658/95.
4. Правила виготовлення та використання вексельних бланків, затверджені постановою КМУ та НБУ від 10.09.92 р. №528.
5. Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 р. №104/1341.
6. Роз'яснення НБУ щодо використання векселів у господарському обороті (лист НБУ від 22.02.95 р. №150010/48).
7. Лист Міністерства фінансів України "Про бухгалтерський облік вексельного обігу" від 12.08.92 р. №18-4116.
8. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. №1201-XII
1.4. Особливості заповнення та використання векселів.
Правила заповнення та використання векселів були затверджені постановою КМУ і НБУ від 10.09.92 р. №528. Ними встановлено, що до затвердження Порядку випуску та обігу векселів використання вексельних бланків здійснюється відповідно до Положення про переказний та простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 р. №104/1341, з урахуванням деяких особливостей. Українське вексельне право встановлює такі, на відміну від Уніфікованого закону про переказний і простий вексель ,особливості заповнення і використання векселів:
- використовувати векселі, а також виступати векселедавцями , акцептантами , індосантами й авалістами можуть лише юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Однак Закон України від 05.04.2001 р. "Про обіг векселів в Україні" зазначає, що з 01.01.2002 р. ними можуть бути й фізичні особи;
- умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково передбачається у відповідному договорі й у разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов’язання за платежами за цим договором і виникають зобов’язання платежу за векселем. Особи, винні в порушенні цих вимог, несуть відповідальність згідно із законом;