МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ТЕХНОЛОГІЙ ТРАНСПОРТУ
КАФЕДРА «ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ І ФІНАНСІВ ТРАНСПОРТУ ”
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
„ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ ”
ТЕМА:
«ВЕКСЕЛЬНА ФОРМА РОЗРАХУНКІВ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ»
ВИКОНАЛА:
студентка заочної форми навчання
групи 4–ОА-2 Код 690
Колесніченко Н.В.
КИЇВ 2006 РІК
ПЛАН
| №п/п | ||
| Вступ | ||
| 1. | Визначення векселю | |
| 1.1. | Історія виникнення векселю | |
| 1.2. | Вексельне право і його основні системи | |
| 1.3. | Основні документи регулювання вексельних відносин на Україні | |
| 1.4. | Особливості заповнення та використання векселів | |
| 2. | Умови та особливості обігу векселів | |
| 2.1. | Правова природа векселів та умови обігу | |
| 2.2. | Особливості обігу | |
| 2.3. | Учасники вексельної форми взаєморозрахунків, організація та технологія. | |
| 2.4. | Види векселів за економічною природою | |
| 3. | Індосамент | |
| 3.1. | Призначення індосаменті і його юридична природа | |
| 3.2. | Фоми і види індосаменту | |
| 3.3. | Основні функції індосаменту | |
| 3.4. | Приклади оформлення індосаменту | |
| 4. | Акцепт векселю | |
| 5. | Аваль векселю | |
| 6. | Передача векселів в сплату боргу | |
| 6.1. | Ломбардна операція | |
| 6.2. | Комісійна операція | |
| 6.3. | Депозитна операція | |
| 6.4. | Акцептна операція | |
| 6.5. | Гарантійна операція | |
| 7. | Оплата векселів | |
| 8. | Опротестування векселя | |
| 9. | Податковий вексель | |
| 9.1. | Умови використання податкового векселя | |
| 9.2. | Хто має право видати податковий вексель у сплаті ПДВ | |
| 9.3. | Як отримати довідку про статус відповідності вимогам закону | |
| 9.4. | Видача податкових векселів | |
| 9.5. | Погашення податкових векселів | |
| 10. | Векселя при внесенні інвестицій до статутного фонду і веденні спільної діяльності | |
| 10.1. | Порядок видачі та обліку векселів | |
| 10.2. | Погашення векселів | |
| 11. | Місце НБУ в регулюванні вексельного обігу | |
| 12. | Комерційні банки і вексельний обіг | |
| 13. | Дисконт і оподаткування векселів | |
| 14. | Приклади заповнення векселів | |
| 14.1. | Реквізити переказного векселя. | |
| 14.2. | Практичні рекомендації щодо заповнення векселів. | |
| 15. | Характеристика підприємства та приклад використання векселя у веденні діяльності | |
| 16. | Недоліки вексельного обігу та шляхи удосконалення | |
| Висновок | ||
| Використана література | ||
ВСТУП.
Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігу певною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівкову форму. Роль і значення векселя завжди підтримувалися вексельним правом і забезпечувалися державою. Векселі активно використовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.
Нині, на жаль, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.
У колишньому СРСР вексель набув широкого поширення в період НЕПу. У подальші роки використання векселя було обмежене через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин: монополії державної власності на засоби виробництва, адміністративно-планової економіки, цільового фінансування народного господарства. У подальшому, при проведенні фінансово-кредитної реформи вексель взагалі був практично виключений з товарно-грошового обігу. Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних перебудовою в СРСР, у процесі виникнення різних форм власності, розвитку підприємницької діяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і інших фінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю. Вексель є інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-розрахункові відносини, що виникають у цивільно-правовому обігу.
В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств стають об'єктами біржових торгів. За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.
Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і ,зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.
Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.
Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні починається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем. Все це і визначає мету, задачі та актуальність теми даної курсової роботи.
1.Визначення векселю.
1.1. Історія виникнення векселю.
Вексель — можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста — Генуя, Венеція, Флоренція — перетворювались у великі європейські центри ремесел, промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого ряду економічних нововведень, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням.
Спочатку відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобов'язань за договором займу.