Досвід свідчить, однак, що переваги ПІІ набагато переважають їх недоліки. Усвідомлюючи певні витрати у разі залучення ПІІ, більшість країн-реципієнтів все-таки дійшла висновку про домінування їхнього позитивного ефекту в прискоренні економічної динаміки.
2. Засади здійснення прямих іноземних інвестицій
Причини експорту та імпорту прямих зарубіжних інвестицій дуже різноманітні. Головні з них — це прагнення інвесторів розмістити капітал у тій країні й у тій галузі, де він буде приносити максимальний прибуток, скоротити рівень оподатковування і диверсифікувати ризик. Багатовимірні економетричні дослідження, що проводилися під егідою економічних служб ООН, показали, що специфічні причини експорту та імпорту прямих інвестицій значною мірою перетинаються, однак їх відносна роль різна.
Із міжнародного досвіду можна виокремити такі причини експорту капіталу:
Технологічне лідерство. Що вище частка витрат на НДІКР в обсягу продажів корпорації, то більше обсяг її експорту прямих інвестицій в інші країни. Що нижче частка витрат на НДІКР в обсягу продажів корпорації, то менше вона експортує прямих інвестицій. Здійснюючи прямі інвестиції за кордон, корпорації прагнуть утримати тим самим контроль над ключовою технологією, що дає їм конкурентні переваги. Прямий взаємозв'язок рівня розвитку НДІКР з обсягами експорту капіталу підтверджується практично для всіх розвинених країн.
Переваги у кваліфікації робочої сили. Цей фактор звичайно вимірюється середнім рівнем оплати праці персоналу. Що вище рівень оплати праці в корпорації, то більше вона експортує прямих інвестицій, і навпаки, з низьким рівнем оплати праці корпорація мало експортує прямих інвестицій.
Переваги в рекламі. Цей фактор відбиває накопичений досвід міжнародного маркетингу. Що вище питома вага витрат на рекламу у продажах корпорації, то більше вона експортує прямих інвестицій, і навпаки, з низькою питомою вагою витрат на рекламу у продажах корпорація мало експортує прямих інвестицій.
Економіка масштабу. Що більше розмір виробництва товарів корпорації для внутрішнього ринку, то більше вона експортує прямих інвестицій, і навпаки, з малим розміром виробництва товарів для внутрішнього ринку корпорація, мало експортує прямих інвестицій. Прагнучи вигідно вкладати капітал в інші країни, більшість корпорацій спочатку якнайповніше використовують можливості економіки у межах внутрішнього ринку.
Розмір корпорації. Що більше розмір корпорації, то більше вона експортує прямих інвестицій, і навпаки, малий розмір корпорації дає змогу їй експортувати лише незначну частку прямих інвестицій.
Ступінь концентрації виробництва. Що вище рівень концентрації виробництва певного товару в межах корпорації, то більше вона експортує прямих інвестицій, і навпаки, розпорошеність виробництва певного товару в межах корпорації не дає їй змогу експортувати більше прямих інвестицій.
Забезпечення доступу до природних ресурсів. Що вище потреба корпорації в певному природному ресурсі, то більше вона експортує прямих інвестицій у ту країну, де є цей ресурс. Низька потреба корпорації в певному природному ресурсі не стимулює експорт її прямих інвестицій у ту країну, де є цей ресурс.
Інші причини експорту капіталу. До них належать такі причини: скорочення транспортних витрат на доставку товару споживачу за рахунок створення підприємства в безпосередній близькості від нього; подолання імпортних бар'єрів зарубіжної країни за рахунок створення підконтрольного виробництва на її території.
Вивчення міжнародного досвіду дає змогу визначити такі причини імпорту капіталу: технологічне лідерство, рівень кваліфікації робочої сили, переваги в рекламі, економіка масштабу, розмір корпорації, потреба в капіталі, кількість національних філій, витрати виробництва, рівень захисту внутрішнього товарного ринку, розмір ринку та ін.
Такі фактори, як технологічне лідерство, рівень кваліфікації робочої сили, переваги в рекламі, розмір корпорації однаково впливають на експорт і імпорт прямих інвестицій. Водночас великий розмір виробництва товарів корпорації для внутрішнього ринку і ступінь концентрації виробництва зменшують обсяг імпорту прямих інвестицій.
Потреба в капіталі. Що вище потреба корпорації в капіталі, то більше вона імпортує прямих інвестицій, і навпаки, за малої потреби в капіталі вона мало імпортує прямих інвестицій.
Кількість національних філій. Що більшу кількість підрозділів має корпорація усередині країни, тим більше вона імпортує прямих інвестицій, і навпаки, що менше підрозділів вона має усередині країни, то менше імпортує прямих інвестицій.
Витрати виробництва. Що нижче витрати виробництва у країні, то більше обсяги імпорту прямих інвестицій, і навпаки, зростаючі витрати виробництва у країні, що приймає, зменшують обсяги імпорту прямих інвестицій.
Рівень захисту внутрішнього товарного ринку. Оскільки імпорт капіталу є альтернативою імпорту товарів, то за високих рівнів митного та іншого захисту внутрішнього товарного ринку країни збільшується імпорт прямих інвестицій, і навпаки, низький рівень захисту внутрішнього товарного ринку країни спричинює зменшення імпорту прямих інвестицій.
Розмір ринку. Що більше розмір внутрішнього ринку країни, то більше обсяг імпорту прямих інвестицій, і навпаки, малий розмір внутрішнього ринку країни не стимулює імпорт прямих інвестицій.
Зазначимо, що на рівень експорту та імпорту прямих інвестицій впливають експортна орієнтація промисловості, що базується на іноземних прямих інвестиціях, а також певні урядові програми економічного розвитку.
Як видно, чинники, що визначають експорт та імпорт прямих інвестицій, багато в чому збігаються, що спричинює потік перехресних інвестицій. Переваги в розвитку НДІКР, рівень кваліфікації робочої сили, переваги в рекламі, що відбиває накопичений досвід міжнародного маркетингу, і розмір корпорації є одночасно чинниками як експорту, так і імпорту прямих інвестицій. Економіка масштабу, високий рівень концентрації виробництва і потреба у природних ресурсах, навпаки, є чинниками експорту, але не імпорту прямих інвестицій. Потреба в капіталі, значна кількість національних філій, низькі витрати виробництва, високий захист внутрішнього ринку і його значний розмір, у свою чергу, є чинниками імпорту прямих іноземних інвестицій.
3. Роль і значення прямих іноземних інвестицій та їх активи
Ідеальної стратегії розвитку, яка використовує прямі іноземні інвестиції для всіх країн одночасно, не існує. Придатна стратегія має містити у собі специфіку, відбивати рівень економічного розвитку, ресурсний потенціал, специфічні технологічні риси та конкурентні умови.
До того ж кожна стратегія має враховувати можливості уряду. Так, відповідна стратегія для країни з розвиненим індустріальним і трудовим потенціалом та добре розвиненим адміністраційним апаратом має відрізнятися від стратегії для країни з рудиментарною індустрією, дефіцитом робочої сили та слабкою адміністративною структурою. Узявши до уваги ці загальні положення та прийнявши конкурентоспроможність за довгострокову ціль, доцільно визначити роль прямих іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, і в Україні зокрема.
Більшість країн, що розвиваються, вважають прямі іноземні інвестиції важливим джерелом розвитку. Однак економічні ефекти від прямих іноземних інвестицій майже неможливо виміряти з високою точністю. При оцінюванні ефективності розвитку від застосування прямих іноземних інвестицій використовують один з двох основних підходів:
– економетричний аналіз відносин у структурі ПІІ та різноманітні засоби відображення економічної ефективності;
– кількісний аналіз аспектів внеску ПІІ без спроб урахування нової норми прибутку.
Політика використання ПІІ має протистояти двом тенденціям ринкових невдач. Перша випливає з інформації або координації невдач в інвестиційному процесі, яка може призвести країну до залучення неефективних ПІІ або до їх недостатньої кількості. Друга стає актуальною, коли власні інтереси інвесторів не збігаються з економічними інтересами країни, що їх залучає. Це може призвести до того, що ПІІ негативно впливатимуть на розвиток або дадуть позитивні, але статичні результати.
Приватні та суспільні інтереси звичайно можуть бути різними у кожному конкретному випадку місцевих або іноземних інвестицій: політика спрямована на те, щоб нейтралізувати розбіжності у поглядах усіх інвесторів. Однак деякі розбіжності можуть бути специфічними для іноземних інвесторів. Уряди багатьох країн також відчувають, що закордонна власність має бути контрольована з неекономічних причин, наприклад для того, щоб тримати руку на пульсі культурної та стратегічної діяльності тощо.
Отже, втручання у ПІІ може мати не тільки економічне забарвлення, а й соціальне та політичне.
У своєму розпорядженні ПІІ мають набір активів. Деякі з них є власністю інвестора, інші – можливо, запозичені ним. Власні активи є тим, що літературний термін визначає як "переваги прав власності" функціонування скрізь.
Невласні активи – це фінанси, капітал, поточні витрати та інші, що можуть бути залучені на ринках, принаймні їх частина.
Власні активи можуть залучатися лише від фірм, які їх створюють. Вони можуть бути відтворені іншими фірмами, але вартість ПІІ тут буде надзвичайно високою (особливо у країнах, що розвиваються, та у таких, де залучені провідні технології). До речі, з усіх власних активів найпривабливішими є технології. Але існують також інші ознаки привабливості: торгова марка, кваліфіковані кадри, можливість організовувати та об'єднувати виробництво в межах кількох країн або засновувати ринкові мережі.
Крім того, перевагою є привілейований доступ до ринків непривласнених активів. Загалом ці переваги означають, що можна успішно співпрацювати з країнами базування, що розвиваються, якщо ці країни зможуть використати свої переваги у відповідній формі.