МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економічного аналізу і фінансів
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«ІНВЕСТУВАННЯ»
варіант № 8
Виконала: студент гр.
Перевірила: асистент
Кривий Ріг
2008 р.
ЗМІСТ
1. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ ТА ЇХ РОЗРАХУНКИ…3
2. УМОВИ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ…………………………………………………………………………..6
3. ЗАВДАННЯ № 8………………………………………………………………12
задача 1…………………………………………………………………………...12
задача 2…………………………………………………………………………...12
задача 3…………………………………………………………………………...12
задача 4…………………………………………………………………………...13
1. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ ТА ЇХ РОЗРАХУНКИ
Інвестиційна ситуація - це становище в країні з точки зору іноземних підприємців, що вкладають у її економіку свої капітали. Вона складається з великого числа елементів (так званих факторів ризику), які можна об'єднати в такі групи:
1. Соціально-політична ситуація у країні та її перспективи.
2. Внутрішньоекономічна ситуація та перспективи її розвитку.
3. Зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи в країні.
Кожен фактор ризику має свою питому вагу й оцінюється в балах. Тому стає можливим кількісне вимірювання як окремих груп факторів ризику, так і інвестиційної ситуації в цілому.
Згадані вище групи факторів ризику визначають ситуацію в найважливіших для іноземного підприємця сферах життя тієї країни, в якій він збирається вкласти (або вже вклав) свій капітал. З точки зору іноземного підприємця, це фактори, що характеризують різні види ризику, з якими він зустрічається в цій країні. У даному випадку ризик – це ймовірність втрати коштів, вкладених потенційним інвестором. Тому замість терміну "фактор ризику" може вживатись просто "ризик", а замість соціально-політичної ситуації (внутрішньоекономічної, зовнішньоекономічної) у країні та перспективи її розвитку можна говорити про соціально-політичні (внутрішньо-економічні, зовнішньоекономічні) ризики.
Соціально-політичний ризик оцінюється виходячи, насамперед, з того, наскільки стала ситуація у країні з точки зору соціально-політичних змін. Аналогічно можна визначити й внутрішньоекономічний та зовнішньоекономічний ризики.
Як приклад можна привести оцінку інвестиційної (підприємницької) ситуації у Росії, яку дає на майбутній рік російське інформаційне агентство "ЮНІВЕРС" з періодичністю в кілька місяців. Агентство застосовує десятибальну шкалу (від 1 - краща оцінка, до 10 - гірша). Усі фактори інвестиційної ситуації на майбутні 12 місяців (визначається як середньовизначена по трьох групах) за станом на 20 липня 1992 р. оцінювались у 5,81 балів, на 20 жовтня 1992 р. - 6,21 балів, на 20 січня 1993 р. - 6,28 балів, на 10 травня 1993 р. - 6,22 балів, на 10 вересня 1993 р. - 5,88 балів, на 30 грудня 1993 р. - 6,05 балів та на 30 квітня 1994р. - 5,81 балів, тобто підприємницька ситуація у Росії для іноземних інвесторів була в цілому несприятлива, хоч і мала в 1993-1994 рр. тенденцію до поліпшення.
Існує й часто використовується й інший підхід до класифікації ризиків. Виділяють такі три групи:
1. Політичні ризики (включаючи й деякі соціальні).
2. Фінансові ризики, що визначають в основному платоспроможність країни з точки зору надання їй та її юридичним особам позикового капіталу.
3. Ризики операцій, особливо:
а) ризики для зовнішньоторговельної діяльності (зовнішньоторговельний ризик)-
б) ризики для виробничої діяльності (виробничий ризик).
Оцінка ризиків надзвичайно важлива для будь-якого інвестора, але особливо - для здійснюючого капіталовкладення за кордоном, оскільки він потрапляє у незнайоме середовище. Тому йому слід виразно уявляти переваги та вади систем оцінки інвестиційної ситуації:
- вибір факторів ризику та їх питома вага в будь-якій системі не можуть бути цілком об'єктивними. Тому доцільно приділити особливу увагу тим, з якими він буде зустрічатись частіше;
- усі вищезазначені системи оцінки ділових ризиків недостатньо конкретні та слабо спеціалізовані по галузях, у яких фірма планує здійснити інвестиції.
Системи оцінки ризиків спрямовані на те, щоб допомогти потенційному інвесторові тільки на початковій стадії інвестиційного проекту: при відкритті фірми за кордоном, коли треба приймати рішення типу "де" (вибір країни розміщення капіталовкладень), та "коли" (залежно від передбачуваного "строку життя" проекту); при вже функціонуючій за кордоном фірмі, коли слід вирішити, чи потрібно розширювати їй свою діяльність на цьому ринку, збут якої продукції там слід планувати та чи не повинна вона цілком або частково піти з цього ринку.
Можливі різні методи зниження ризиків, а саме:
1) додавання "премії за ризик" до вартості проекту. Так, якщо рівень загального інвестиційного ризику по країні складе 90 – 100 балів ( за 100-бальною системою), то інвестор звичайно не закладає до вартості проекту істотної "премії за ризик". Якщо цей рівень становить 80-89 балів, то доцільно реальну (тобто очищену від інфляції) ставку дисконту збільшити на 3 відсоткових пункти. Якщо ж рівень нижчий 60 балів, то доцільно додавати не менше 11 відсоткових пунктів до ставки дисконту. Можлива корекція ставки через додавання "премії за ризик" до вартості авансованого початкового капіталу або ж до внутрішньої норми прибутковості;
2) створення (розширення) резервного фонду фірми як страховки від можливих втрат від інвестиційної діяльності за кордоном;
3) страхування від політичного ризику через приватні страхові компанії, а також через державні та напівдержавні організації та служби. У США - це експортно-імпортний банк (ЕХІМ Ваnk) і особливо корпорації зарубіжних приватних інвестицій (ОРІС-OverSeasPrivateInvestmentCorporation), у Росії – це державна інвестиційна корпорація та інші організації. Під егідою Всесвітнього банку діє Багатостороннє агентство гарантування інвестицій, учасником якого є й Україна. Наша країна має також кілька угод із зарубіжними країнами про заохочення та взаємний захист капіталовкладень;
4) добір такого проекту, який явно потрібний приймаючій країні (з новою технологією, з експортною спрямованістю) і тому буде "опікатись" за кордоном;
5) "переведення" ризику, засноване на використанні неакціонерних форм власності;
6) диверсифікація ризику через географічне розосередження портфеля зарубіжних активів фірми.
Можливі й багато інших способів зменшення ризику, але найбільш поширений полягає в тому, що інвестори просто утримуються від ризикованих країн та проектів.
2. УМОВИ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії створюються в Україні згідно із Законом України "Про господарчі товариства" та Указом Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Вони являють собою комерційні акціонерні товариства і здійснюють свою діяльність виключно в галузі інвестування народного господарства України.
1. Інвестиційний Фонд - це юридична особа; він засновується у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність виключно у сфері спільного інвестування.
Спільним інвестуванням визнається діяльність, яка проводиться в інтересах та за рахунок засновників і учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і виконання операцій з цінними паперами. Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків загального майна фонду.
Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на одержання доходу у вигляді дивідендів.
Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.
Інвестиційний сертифікат містить такі реквізити:
- місцерозташування;
- найменування цінного паперу ("інвестиційний сертифікат") та його порядковий номер;
- дату випуску;
- вид інвестиційного сертифіката та його номінальну вартість;
- ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифіката);
- строк виплати дивідендів;
- підпис інвестиційного керуючого або іншої уповноваженої на це особи;
- печатку інвестиційного фонду.
Засновники фонду несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду, які зберігаються в депозитарії інвестиційного фонду і не можуть пропонуватись для продажу.
Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали його інвестиційні сертифікати. Учасникам може видаватись сертифікат на сумарну номінальну вартість інвестиційних сертифікатів.
При створенні інвестиційного фонду засновники укладають установчий договір та затверджують статут фонду. Вони зобов'язані зареєструвати інвестиційний фонд у порядку, який встановлений для реєстрації акціонерних товариств. Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної зі створенням інвестиційного фонду, а також відповідальність перед учасниками та перед третіми особами.
На даний момент в Україні створено ряд інвестиційних фондів закритого типу. Серед них найбільший і досить успішно розвивається Український народний інвестиційний фонд. Він являє собою закрите акціонерне товариство, що діє виключно у сфері інвестування економіки України.
Основними напрямком в роботі фонду є надання послуг населенню по вкладенню приватизаційного майнового сертифіката. Приватизаційний сертифікат - це боргова розписка держави кожному громадянинові України, що підтверджує право його власності на частку загальнонародного майна. Майновий сертифікат може бути використаний для придбання цінних паперів підприємств, що приватизуються, або інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.