Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених цим Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.
Державний орган з питань банкрутства:
сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;
організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);
забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутньогоборжника;
здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;
готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженогооргану висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивногобанкрутства або доведення до банкрутства щодо державнихпідприємств чи підприємств, у статутному фонді яких часткадержавної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;
готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України увстановленому порядку типові документи щодо здійснення процедурбанкрутства;
здійснює інші передбачені законодавством повноваження.
Справи про банкрутство розглядаються виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін – це фізична особа, в тому числі така, що не є суб’єктом підприємницької діяльності. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
Боржниками можуть бути лише юридичні особи, а кредиторами – як юридичні, так і фізичні особи.
Ініціаторами порушення справи про банкрутство можуть бути як кредитори підприємства-боржника, так і саме підприємство. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор.
Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо вимоги кредитора до боржника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
Для ініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору достатньо надіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні докази неплатоспроможності боржника.
Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі і повинна містити:
найменування господарського суду, до якого подається заява;
найменування та поштові адреси боржника та кредитора;
ідентифікаційний код кредитора як платника податків і зборів;
викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання і розміру неустойки;
перелік документів, що додаються до заяви.
Якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації.
З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в рішенні господарського суду призначається розпорядник майна. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає попередньо встановленим вимогам.
Розпорядниками майна не можуть призначатися особи, які:
здійснювали раніше управління боржником-юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;
мають судимість за вчинення корисливих злочинів.
Розпорядник майна призначається на шість місяців. Проте цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням кредиторів чи самого розпорядника майна.
Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство. На цьому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
За результатами розгляду господарський суд виносить рішення, в якому зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів та призначається дата проведення зборів кредиторів.
Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.
У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки.
Санація (з лат. sanatio - оздоровлення, лікування) – це система заходів щодо попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.
Протягом трьох місяців з дня винесення рішення про санацію боржника комітету кредиторів необхідно подати для схвалення план санації. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника.
Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника можуть бути:
реструктуризація підприємства;
перепрофілювання виробництва;
закриття нерентабельних виробництв;
ліквідація дебіторської заборгованості;
продаж частини майна боржника;
інші способи відновлення платоспроможності боржника.
План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається в чотирьохмісячний строк з дня винесення господарським судом рішення про санацію.
План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів .
Схвалений комітетом кредиторів план санації подається в господарський суд на затвердження не пізніше 5-ти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.
Якщо протягом 6-ти місяців з дня винесення рішення про санацію до господарського суду не буде подано плану санації боржника, суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Підставами для ліквідації підприємства можуть бути:
закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;
рішення власника;
рішення суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;
рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;
рішення суду про скасування державної реєстрації підприємства через неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до законодавства;
інші підстави.
Строк ліквідаційної процедури становить 12-ть місяців, однак господарський суд може продовжити цей строк на 6 місяців.
З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконання всіх грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;
припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законодавством.
Якщо ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника (самоліквідація), то її загальна процедура складається з наступних дій.
Ухвалення рішення про ліквідацію підприємства.
Створення ліквідаційної комісії.
Складання ліквідаційного балансу.
Подання заяви про зняття з обліку в фондах соціального страхування (10-й день після ухвалення рішення про ліквідацію).
Подання ліквідаційного балансу до органу ДПС (13-й день після ухвалення рішення про ліквідацію підприємства).
Зняття з обліку як платника податків в органах ДПС.
Складання балансу після проведення ліквідаційних заходів та підтвердження його достовірності аудитором.
Передача документів довгострокового зберігання до архіву.