2)надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
3)кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
4)запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;
5)субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.
До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
1)погашення основної суми боргу відповідно АРК та місцевого самоврядування;
2)капітальні вкладення;
3)внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.
Величина перевищення видатків місцевого бюджету над його постійними доходами становить дефіцит місцевого бюджету. За статтею 72 Бюджетного кодексу:
- бюджет АРК та місцеві бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку;
- дефіцит бюджету АРК та місцевих бюджетів покривається за рахунок запозичень;
- затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.
Відповідно до Бюджетного кодексу Українивидатки бюджету класифікуються за:
1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);
2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
3) ознакою розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків).
Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави та органів місцевого самоврядування;
2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення функцій держави та органів місцевого самоврядування;
За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.
Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне Казначейство України веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
При складанні бюджету за програмно-цільовим методом застосовується програмна класифікація видатків бюджету.
Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, поділяються на:
1) видатки здійснення державних неделегованих повноважень – це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню;
2) видатки здійснення делегованих державних повноважень – це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
3) видатки на здійснення власних повноважень – видатки на реалізацію прав, обов'язків та відповідальності місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законодавством України.
Джерела забезпечення повноважень.
Видатки на неделеговані державні повноваження виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Делеговані та власні повноваження виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Держава може передати видатки на повноваження, визначені цим Кодексом як делеговані, до місцевих бюджетів лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків, зборів, обов’язкових платежів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Органи влади зобов’язані планувати та здійснювати фінансування видатків на виконання делегованих повноважень з відповідних бюджетів з додержанням розподілу цих видатків, визначеного цим Кодексом.
Критерії розмежування делегованих повноважень між бюджетами місцевого самоврядування.
Розмежування видів видатків по делегованих державних повноваженнях між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності із урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:
1) перша група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів;
2) друга група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;
3) третя група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування специфічних програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.
Видатки першої групи здійснюються з бюджетів міст, селищ, сіл в межах виділених державою бюджетних ресурсів.
Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського та обласного значення, а також районних бюджетів.
Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.
Структура видатків місцевих бюджетів протягом останніх років засвідчує їх чітко окреслену соціальну спрямованість. Тобто значну частку в структурі видатків займають витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення, утримання об'єктів соціально-культурної сфери. На ці цілі витрачається майже 3/4 усіх коштів місцевих бюджетів України.
Бюджетний кодекс України передбачає, що внутрішня будова і державного і місцевих бюджетів складається із загального та спеціального фондів.
У загальному фонді акумулюються кошти, які мають загальнодержавний характер і підлягають подальшому перерозподілу. У спеціальному фонді зосереджуються кошти, які не підлягають перерозподілу і використовуються за цільовим призначенням.
У складі місцевих бюджетів обов'язково виділяють бюджет розвитку, який є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів. У ньому зосереджені бюджетні ресурси, призначені для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності.
Підбиваючи підсумок викладеного, зазначимо, що місцеві бюджети є важливою економічною категорією і в цій якості виконують у фінансовій системі держави такі функції: розподільчу, контрольну, регулюючу та стимулюючу.
Місцеві бюджети становлять фінансову основу місцевого самоврядування і забезпечують виконання самоврядних функцій. Водночас, структура доходів місцевих бюджетів засвідчує їх значну фінансову залежність від обсягів міжбюджетних трансфертів центрального уряду, що безпосередньо впливає на становлення та розвиток самого інституту місцевого самоврядування. Для забезпечення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування необхідно надати їм права щодо мобілізації, володіння та розпорядження фінансовими ресурсами, розмір яких повинен відповідати функціям і завданням, що покладаються на ці органи.
2. Структура доходів та видатків місцевих бюджетів
Нинішня модель бюджетних відносин в Україні характеризується надмірною централізацією фінансових ресурсів, асиметрією між зобов’язаннями та доходами органів місцевого самоврядування, складністю та неефективністю механізмів бюджетних трансфертів та відсутністю системи дієвих стимулів нарощування доходів у регіонах. Видатки місцевого самоврядування в Україні складають 13,5 % ВВП, тоді як середній показник у ЄС – 24 %. Для прикладу, у Данії він складає 54,6 %, Швеції - 44,3 %, Ірландії - 40,1 %, Латвії - 25,8 %, Польщі - 22,2 % [13, с.24]. Це свідчить, що розподіл фінансових ресурсів в Україні відбувається в більшій мірі централізовано через державний бюджет, тоді як практика економічно розвинутих країн тяжіє до передання повноважень на місцевий рівень (рис. 4). Доходи ж місцевих бюджетів в Україні взагалі складають лише 7,4 % ВВП при тому, що в Україні через Зведений бюджет перерозподіляється майже 48 % ВВП (з урахуванням державних позабюджетних фондів).
Рис. 4 - Структура доходів місцевих бюджетів у 2004-2009 роках
За підсумками 2009 року у структурі доходів місцевих бюджетів спостерігається подальше зростання частки податкових надходжень до 83,3 % (на 3,0 в. п.), неподаткових надходжень (на 0,5 в. п.) та зменшення питомої ваги доходів від операцій з капіталом (на 2,5 в. п.) і цільових фондів (на 1,0 в. п.) (див. рис. 6). Щодо відповідних показників попереднього року збільшення номінальних надходжень до місцевих бюджетів демонструють лише неподаткові надходження – на 1,0 %. За доходами від операцій з капіталом, надходженнями до цільових фондів та податковими надходженнями відмічається зменшення фактичних обсягів відповідно на 43,3 %, 34,3 % та 0,2 % [2].
На зменшення обсягів податкових надходжень значно вплинула динаміка надходжень податку з доходів фізичних осіб, що у номінальному вираженні зменшилися порівняно з показниками 2008 року на 3,1 % та склали 44,5 млрд. грн. Поряд з цим протягом звітного періоду зберігається тенденція до збільшення частки цього податку (до 62,5 %) у загальному обсязі доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів).