Розвиток добродійних фондів пов'язаний з рядом обставин [2, с. 386]:
1) добродійність стала частиною підприємництва;
2) прагнення власників крупних особистих коштів уникнути великих податків при передачі спадків і дарувань;
3) дозволяє крупним власникам вкривати свої капітали від обкладення прибутковим податком і податком на спадок.
Інвестиційні компанії шляхом випуску власних акцій залучають грошові кошти, які потім вкладають в цінні папери промислових і інших корпорацій. Таким чином, вони фінансують різні сфери економіки.
Особливістю накопичення капіталу страхових компаній є надходження страхових премій від юридичних і фізичних осіб, розмір яких розраховується на основі страхових тарифів або ставок, а також доходу від інвестицій.
Монополістична стадія капіталізму зумовила появу нових кредитно-фінансових інститутів, які стали швидко розвиватися після кризи 1929–1933 рр. Сталося повніше розмежування функцій між різними фінансовими інститутами усередині кредитної системи.
Швидко виросли і зайняли найважливіші позиції на ринку позикових капіталів страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації і інші спеціалізовані установи.
Вони стали основним джерелом довгострокового капіталу на грошовому ринку, потіснивши в цій сфері комерційні банки.
Проте падіння питомої ваги комерційних банків не означає зниження їх ролі в економіці. Вони продовжують виконувати найважливіші функції кредитної системи: розрахункові операції, депозитно-чекову емісію, коротко- і середньострокові фінансування, а також певну частину довгострокового фінансування.
Кредитно-фінансові установи здійснюють свої функції в економіці по трьох основних напрямах [4, с. 183]:
- надання позикового капіталу промисловості і державі;
- акумуляція вільного грошового капіталу і грошових заощаджень населення;
- володіння фіктивним капіталом.
Широка мережа спеціалізованих кредитно-фінансових установ дозволила зібрати вільні грошові капітали і заощадження і надати їх в розпорядження торговельно-промислових корпорацій і держави. Таким чином, розвиток кредитної системи виявився однією з найважливіших передумов забезпечення відносно високої норми накопичення капіталу, що сприяло зростанню виробництва і реалізації науково-технічної революції.
Сучасна кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Вона складається з наступних інституційних ланок або ярусів: 1. Центральний банк, державні і напівдержавні банки, 2. Банківський сектор, 3. Страховий сектор, 4. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути. В багатьох країнах останні ланки об’єднані.
Процес формування і розвитку кредитної системи визначається двома об’єктивними економічними передумовами: на певному етапі суспільного розвитку з’являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку; розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність його організації і технічного обслуговування.
Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.
Незважаючи на значні відмінності побудови кредитних систем в різних країнах, можна виділити спільні їх риси: ядро будь-якої кредитної системи – центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політики держави; державні фінансові органи, що разом з центральним банком виконують регулюючі функції в сфері фінансів; фінансові посередники різних типів.
Розвиток кредитної системи є однією з найважливіших передумов забезпечення відносно високої норми накопичення капіталу, що сприяло зростанню виробництва і реалізації науково-технічної революції.
1. Банки України // Бюлетень Національного банку України. – №2 (179). – 2008. – С. 57–59
2. Гроші та кредит: Підручник / За ред. М.І. Славлука. – К.: КНЕУ, 2006. – 744 с.
3. Демківський А.В. Гроші та кредит. Навчальний посібник. – К.: Дакор, 2007. – 528 с.
4. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций. – К.: МАУП, 2001. – 232 с.
5. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К., 2000. – 286 с.