Основні типи та моделі побудови кредитних систем
У результаті реалізації вартості грошові кошти розподіляються й перерозподіляються між учасниками виробництва здебільшого не відповідно до реальної потреби в них. При цьому в одних з них виникають тимчасово вільні кошти, в інших – вільні матеріальні ресурси, а в третіх – нагальна потреба в цих ресурсах за відсутності грошей для їх купівлі. Щоб штучно не стримувався процес виробництва чи споживання, функціонують економічні відносини кредиту.
Кредит – система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою.
Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин і невід’ємного елементу процесу розширеного відтворення є функціонування кредитної системи.
Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.
Сучасна кредитна система – це сукупність різних кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу [4, с. 178].
Сучасна кредитна система включає два основні поняття, які виражають її сутність:
1. Сукупність кредитово-розрахункових і платіжних стосунків, які базуються на певних, конкретних формах і методах кредитування.
2. Сукупність функціонуючих кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній та ін.).
Перше поняття, як правило, пов'язане з рухом позикового капіталу у вигляді різних форм кредиту. Друге означає, що кредитна система через свої багаточисельні інститути акумулює вільні грошові кошти і направляє їх підприємствам, населенню, уряду. Частіше використовується друге визначення, що є більш вузьким та точніше характеризує інституційну форму організації кредитних відносин в суспільстві через кредитні установи, які акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позику.
Процес формування і розвитку кредитної системи визначається двома об’єктивними економічними передумовами: на певному етапі суспільного розвитку з’являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку; розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність його організації і технічного обслуговування [3, с. 488].
Перша передумова пов’язана з виникненням власне кредитних відносин, що визначаються нерівномірністю та асинхронністю індивідуальних процесів відтворення. Незбіг у часі між частиною здійснюваних витрат і надходженням необхідних для цього доходів, викликаний об’єктивними економічними причинами, є характерним для переважної більшості суб’єктів ринку. У результаті, з одного боку, нагромаджуються значні суми тимчасово вільних від обороту коштів, а з іншого, відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв’язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, у яких акумулюються тимчасово вільні кошти підприємств, держави, населення, що використовуються на засадах повернення з метою задоволення економічних та соціальних потреб суспільства. Крім того, у діяльності кредитних установ як специфічній формі підприємницької активності виявляється перевага об’єднання багатьох індивідуальних ризиків, що призводить до їх загальної мінімізації та сприяє оптимальному переливу капіталів між суб’єктами господарювання.
Друга передумова формування кредитної системи визначається особливостями взаємодії суб’єктів ринку між собою, що здійснюється через кругооборот матеріальних цінностей і грошових коштів в економіці. Потоки товарів і послуг в господарстві повинні врівноважитись відповідними грошовими потоками, які, крім того, обслуговують фінансову систему, маючи односторонній характер, а також забезпечують рух капіталів на грошовому й фондовому ринках. Безпосереднє спрямування грошових потоків від одних суб’єктів ринку до інших є часто-густо економічно недоцільним, а зростаючі масштаби товарного виробництва і обігу роблять таку практику неможливою із-за значних витрат. Дані обставини зумовили об’єктивну потребу в упорядкуванні й технічній організації руху грошових коштів в економіці, що і здійснюють інститути кредитної системи, виконуючи роль основних посередників у забезпеченні руху грошових коштів між різними суб’єктами ринку. Тим самим створюються базові передумови для організації економічного циклу, оскільки від своєчасного отримання коштів залежить ефективність господарювання не лише окремих економічних суб’єктів, але і темпи економічного росту країни в цілому.
Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.
Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи [2, с. 384]:
1) центральний банк;
2) банківський сектор;
3) спеціалізовані кредитні установи.
Як правило, кредитна система має трирівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.
Кредитна система функціонує через кредитний механізм, який являю собою:
1) систему зв'язків по акумуляції і мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;
2) стосунки, пов'язані з перерозподілом грошового капіталу між самими кредитними інститутами в рамках діючого ринку капіталу;
3) стосунки між кредитними інститутами і іноземними клієнтами.
Кредитний механізм включає також всі аспекти позикової, інвестиційної, акумуляційної, засновницької, посередницької, перерозподільницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.
Через кредитну систему реалізується суть і функції кредиту.
Кредит – це рух позикового капіталу, тобто грошового капіталу, який віддається в позику на умовах зворотності за певний відсоток. Кредит виконує наступні функції:
1) акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;
2) перерозподіл грошового капіталу;
3) економію витрат;
4) прискорення концентрації і централізації капіталу;
5) регулювання економіки [4, с. 178].
На ринку реалізується дві основні форми кредиту: комерційний і банківський.
Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу.
Банківський кредит надається банками і іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позик.
В даний час існує декілька форм банківського кредиту.
1. Споживчий кредит надається торгівельними компаніями, банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами для придбання населенням товарів і послуг з розстрочкою платежу.
2. Іпотечний кредит видається на придбання та будівництво житла або покупку землі.
3. Міжнародний кредит відображає рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних і валютно-фінансових відносин.
4. Лізинговий кредит – це стосунки між юридично самостійними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого і нерухомого майна на певний термін.
5. Державний кредит – сукупність кредитних стосунків, в яких позичальником є держава, а кредиторами – юридичні і фізичні особи [4, с. 179].
Сучасна кредитна система, яка є основним елементом ринку позикових капіталів, складається з наступних інституційних ланок або ярусів [4, с. 180].
1. Центральний банк, державні і напівдержавні банки.
2. Банківський сектор:
- комерційні банки;
- ощадні банки;
- інвестиційні банки;
- іпотечні банки;
- спеціалізовані торгівельні банки.
3. Страховий сектор:
- страхові компанії;
- пенсійні фонди.
4. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути:
- інвестиційні компанії;
- фінансові компанії;
- добродійні фонди;
- трастові відділи комерційних банків;
- ощадно-позичкові асоціації;
- кредитні спілки.
Така система є типовою для більшості промислово розвинених країн – в основному для США, країн Західної Європи, Японії. Її зазвичай називають чотирьоярусна або триярусною (у ряді випадків страховий сектор об'єднують з четвертим ярусом, який йде під загальною назвою спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових установ).
Проте по мірі розвиненості тих або інших ланок окремі країни істотно відрізняються одна від одної. Найбільш розвинена кредитна система США. Тому на неї орієнтувалися всі промислово-розвинені країни Заходу при формуванні кредитної системи в післявоєнний період.
Кредитні системи країн, що розвиваються, в цілому, за рідким виключенням, розвинені слабо. У більшості цих країн існує двох'ярусна система, представлена національним банком і системою комерційних банків [5, с. 134].