Російський професор І. Янжул у своїх працях про державні доходи додає до чотирьох правил А. Сміта п’яте: "…держава не повинна вводити податків, що суперечать принципам морального кодексу (податок на євреїв, розкольників, повій тощо)".
Всі ці принципи були розвинені й доповнені А. Вагнером, який також систематизував їх за рядами ознак:
1. Етичні принципи оподаткування:
все загальність податків;
недоторканість особистої свободи при оподаткуванні;
сумірність оподаткування з платіжною здатністю.
2. Принципи управління податками:
визначеність оподаткування;
зручність оподаткування та стягнення для платників;
дешевизна стягування й мінімум податкового навантаження.
3. Фіскальні принципи:
комбінування сукупності податків у таку систему, яка б при можливому дотримуванні етичних принципів і принципів управління забезпечувала достатність їх надходження й гнучкість на будь-який випадок надзвичайних державних потреб.
Вагнер при розгляді сукупності джерел податків вважав за доцільне оподаткування капіталу на відміну від А. Сміта, який вважав недоречним використання капіталів як джерела оподаткування за рахунок зменшення можливостей розвитку виробництва. Але водночас А. Сміт був переконаний у необхідності оподаткування всіх видів доходів: прибутку, заробітної плати та земельної ренти. Дехто з учених дотримується думки, що саме з питання стосовно джерел оподаткування почалася розробка його принципів.
Накопичений досвід створення податкових систем та їх функціонування в країнах Західної Європи дає змогу доповнити традиційні принципи такими положеннями:
мінімізація витрат на обчислення, сплату і контроль за мобілізацією податків до бюджету;
уникнення подвійного оподаткування з метою активізації податкових важелів у регулюванні економіки;
обмеження втручання у діяльність платників податків у процесі нарахування та сплати податків;
одержання платних благ і послуг від держави має узгоджуватись з сумою сплачених податків;
ставка оподаткування має знаходитись в оптимальних межах і становити майже третину доходу;
підставою для появи нових або підвищених ставок діючих податків повинно бути збільшення відповідних державних витрат, а не ліквідація бюджетного дефіциту.
Дещо інші принципи або властивості ефективної податкової системи наводить Дж. Стігліц відомий американський спеціаліст у галузі економіки державного сектору. Це:
економічна ефективність (податкова система не повинна перешкоджати ефективному розподілу ресурсів);
адміністративна простота (податкова система має бути простою і порівняно недорогою);
гнучкість (податкова система повинна бути здатною швидко (у деяких випадках автоматично) реагувати на зміну економічних обставин);
політична відповідальність (податкова система має бути спроектована так, щоб індивіди були переконані в доцільності своїх податкових виплат);
справедливість (податкова система повинна бути справедливою для всіх індивідів).
Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів оподаткування, що відповідають певному рівню розвитку соціально-економічного життя конкретної країни, поступово відбирала найдієвіше й найефективніші серед них. Якщо розглядати принципи формування податкової системи з точки зору її основного призначення, а саме мобілізації коштів для виконання державних функцій, то на першому місці буде такий її критерій, як достатність, або здатність забезпечувати функціонування державних витрат, джерелом яких є податки. З цього критерію податкової системи виходить наступний її рухомість, тобто здатність за короткий строк збільшувати або зменшувати податкові надходження за відповідного збільшення чи зменшення фінансування бюджетних витрат.
З часів А. Сміта не втратив актуальності й принцип справедливості оподаткування, який можна поділити на загальність і рівність. Загальність це оподаткування для всіх платоспроможних осіб, а рівність рівне оподаткування для різних осіб за рівних умов і обставин, причому за різних обставин воно має бути диференційованим, тобто таким, коли відбувається збільшення податкового навантаження при збільшенні ступеня платоспроможності платника податків і навпаки. Слід відзначити наявність таких принципів, як прозорість, стабільність, раціональність податкової системи. Їх складовими є визначеність, зрозумілість, наочність, економічність, практичність. Отже, система оподаткування має бути прозорою й зрозумілою як для платника податків, так і для державного апарату, який її формує. Всі складові оподаткування повинні бути чітко визначеними і незмінними хоча б протягом одного бюджетного року. До того ж податкові надходження повинні перевищувати витрати на функціонування податкового апарату, і податкова система має бути практичною.
5. Елементи системи оподаткування
Система оподаткування базується на відповідних законодавчих актах держави, котрі установлюють конкретні методи побудови та стягнення податків, тобто визначаються елементи податку. До них належать:
1) суб’єкт оподаткування, або платник;
2) об’єкт оподаткування;
3) ставка оподаткування.
Платниками податків та зборів є юридичні й фізичні особи, на яких, згідно з законами України покладений обов’язок сплачувати податки та збори. Облік платників здійснюється державними податковими органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків лише за умов пред’явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у державному податковому органі, та в триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.
Усі платники податків та зборів зобов’язані:
вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність та забезпечувати її зберігання в термін, установлений законом;
представляти згідно з законом у державні податкові органи й інші державні органи декларації, бухгалтерську звітність і інші документи та відомості, пов’язані з розрахунком і сплатою податків;
сплачувати необхідні суми податків та зборів в установлений законом термін;
допускати посадових осіб державних податкових органів до обслідування приміщень, використовувати для отримання доходу або пов’язаних з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань нарахування та сплати податків.
Крім обов’язків, платники податків мають певні права:
надавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, встановленому законами України;
отримувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведеними державними податковими органами;
оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податків та дії їх посадових осіб.
Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків та зборів й дотримання законів про оподаткування несуть, згідно з законами України, платники.
Фінансові санкції про результати документальних перевірок і ревізій, здійснюваних органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються в розмірах, передбачених законодавчими актами, діючими на день завершення таких перевірок або ревізій.
Об’єктом оподаткування є доход (прибуток), добавлена вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції, в тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб, інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.
Податкова ставка це визначення розміру податку на одиницю оподаткування. Розрізняють тверді (фіксовані), пропорційні, прогресивні та регресивні ставки. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування незалежно від розмірів доходу (наприклад, на тону нафти чи газу). Пропорційні діють в однаковому процентному відношенні до об’єкта податку без урахування диференціації його розміру (наприклад, діючий в СРСР до 1.07.1990 р. податок на заробітну плату). Прогресивні середня ставка прогресивного податку збільшується у міру збільшення доходу (прибутковий податок з фізичних осіб). Регресивні середня ставка регресивного податку зменшується у міру зростання доходу.
У загальних рисах видно, що прогресивні податки це ті податки, тягар яких найсильніше давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільш тяжко вдаряють по фізичним та юридичним особам, що мають незначні доходи.
Ставки податків та зборів в Україні установлюються Верховною Радою України, Верховною радою Автономної Республіки Крим та сільськими, селищними, міськими радами згідно з законами України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів.
Усі розглянуті елементи оподаткування створюють основу податкових відносин. У цих відносинах задіяні різні суб’єкти, їх можна розділити на такі групи:
1) підприємства, установи й організації всіх форм власності та фізичні особи, визнані платниками податків;
2) ДПАУ, ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, ДПІ в районах, містах, районах у містах, а також міжрайонні та об’єднані ДПІ;
3) Державну податкову міліцію та її підрозділи;
4) Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління в областях, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях;
5) Державну митну службу України, регіональні митниці, спеціалізовані митні управління й організації;
6) органи місцевого самоврядування, які здійснюють контроль за сплатою податків;
7) НБУ та його підвідомчі установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи;
8) Головне управління Державного казначейства України, управління цього органу в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями в районах, містах і районах у містах;
9) Контрольно-ревізійну службу України.
Підсумовуючи викладене раніше, слід указати на те, що розвиток оподаткування в Україні має своє наукове обґрунтування й базується на принципах, які прийняті в усьому світі. Це надає податковій системі тих рис, які роблять її в умовах розвитку економіки дійсно необхідною та діючою.