З метою усунення диспропорцій між реальною і фінансово-посередницькою сферами слід було б обмежити надприбутки тих фінансово-посередницьких структур, які безпосередньо не вкладають кошти у розширення виробництва, а займаються високодохідними і високоліквідними операціями, встановивши для них ставку податку на прибуток на 5-10 процентних пунктів вищою від базової ставки. Разом з тим доцільно створити пріоритетне середовище для тих структур, які сприяють проведенню активної інноваційно-інвестиційної політики. Диференційований підхід до оподаткування прибутку різних видів діяльності застосовується, наприклад, в Росії [38,6].
На сьогодні, актуальною для України є розробка механізму, заснованого на принципі регресивного оподаткування галузей, які нарощують виробництво продукції, що має перспективу збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Суть цього методу полягає в тому, що при збільшенні суми оподатковуваного прибутку ставка податку знижується. При такому методі понижуюча прогресія ставок стимулюватиме показувати оподатковувану базу в повному обсязі, оскільки чим більша сума одержуваного прибутку, тим менша ставка податку.
Для підвищення дієвості регулюючої функції податків необхідно використовувати податкові пільги як найважливіший в умовах ринкової економіки інструмент державного регулювання соціально-економічного розвитку. Цей процес не повинен завершитись повною ліквідацією податкових пільг. Поряд з нераціональними пільгами існують і необхідні податкові преференції аналогічні тим, що широко використовуються в зарубіжній практиці і є елементом будь-якої нормальної податкової системи. Зокрема, мова йде про такі пільги, як інвестиційний податковий кредит, податкові "канікули", спеціальний режим оподаткування (фіксований податок), а також спрощений податковий режим для малого бізнесу.
Основними вимогами до пільг повинні бути: цілеспрямованість, гнучкість, ефективність, строковість. За допомогою пільг держава повинна спонукати об'єкти господарювання здійснювати такі варіанти розвитку, які відповідають загальнодержавним інтересам. Об'єктом пільгового оподаткування повинен стати конкретний проект, що реалізує пріоритети (ключові напрями), визначені державними програмами. Суб'єкти господарювання в рамках програм повинні брати на себе чіткі зобов'язання по використанню коштів, зекономлених в результаті наданої пільги (зниження витрат, реструктуризація виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій тощо).
Одне з ключових завдань податкової політики - підвищення збираності податків і запобігання ухиленню від них. Нерідко головна причина ухилення від сплати податків бачиться у високому рівні обкладання. Відповідно, і спосіб підвищення збираності - зниження податків. Безумовно, зв'язок між рівнем податків і ступенем їх сплачуваності є. Але він не йде ні в яке порівняння з прямою залежністю ухилень від можливості уникнути податку і якщо така можливість є, платник уникне податку незалежно від його величини.
У цьому зв'язку необхідно суттєво поліпшити техніку і технологію оподаткування (включаючи і методи податкового адміністрування) усунути колізії і дефекти правової бази податкового регулювання, а головне, зробити ухилення від сплати податків економічно невигідним для громадян і підприємств.
Для підвищення сплачуваності податків слід було б змістити акцент у відповідальності за податкові порушення з підприємств на конкретних посадових осіб, які відповідальні за фінансовий стан підприємств. Крім того, потрібно налагоджувати партнерські відносини з платниками податків, до яких підходити диференційовано, враховуючи функціональні можливості, платоспроможність, самодисципліну. Один із дійових напрямів співробітництва - відстрочка податкових платежів для підприємств, які добросовісно виконують вимоги законів і свої зобов'язання з метою підвищення платоспроможності та запобігання фінансовому краху цих підприємств, надання їм змоги використати власні обігові кошти на потреби виробництва. Порівняно з загальним зниженням податкових ставок або скасуванням податків така селективна податкова політика має перевагу. Платники, які претендують перейти на пільговий податковий режим на законній основі повинні виконати ряд умов: провести реструктуризацію боргів; закрити безперспективні виробництва; виключити невиправдані витрати; перейти на нормальну систему бухгалтерського обліку (на облік реалізованої продукції в міру її відвантаження) і менеджменту. Виконання цих умов дозволить легалізувати "тіньові фінансові потоки" і перекрити "випадаючі" бюджетні доходи.
Крім селективної політики, можлива практика заключення між податковими органами і платниками податків угод, що передбачають постійний моніторинг фінансового стану останніх і виконання ними умов надання податкових преференцій. У разі порушення умов преференцію відзивають, а недоїмки по сплаті податків і податкових кредитів негайно погашаються.
Отже, для підвищення ролі податкової системи в прискоренні структурної перебудови і відновлення на цій основі економічного зростання необхідний цілеспрямований поворот податкової політики в бік стимулювання вітчизняного виробництва, інноваційно-інвестиційної діяльності, споживчого попиту, а також посилення регулюючої і контролюючої функцій держави щодо сплати податків. Тільки подібний поворот разом з іншими заходами державної економічної політики здатний призупинити подальшу дестабілізацію податкової системи.
В діючу податкову систему необхідно внести ряд змін: замінити два базові податки - податок на прибуток підприємств і ПДВ на податок з обороту, зменшити кількість податків і пільг, знизити ставки базових податків, запровадити спрощений режим оподаткування для ряду сфер.
ВИСНОВКИ
Податкова політика - це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері встановлення та збирання податків і зборів (обов'язкових платежів), яка реалізується через визначення платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справляються на території України, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів надання пільг та звільнення від оподаткування.
Податкова політика, що нині проводиться в Україні, має ряд суттєвих недоліків, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави. У цьому зв'язку особливо актуального значення набуває проблема такої трансформації податкової політики, щоб вона реалізувала свої значні потенційні можливості у подоланні загальної кризи та сприяла сталому соціально-економічному розвитку української держави.
Проаналізувавши податковий стан ДП “Яготинський цукровий завод" потрібно визначити, що при всій своїй збитковості ДП “Яготинський цукровий завод” сплатило до бюджетів всіх рівнів в 2006 році 12651,5 гривні.
При цьому основне податкове навантаження в плані оподаткування має податок на додану вартість. Він складає 57,36% в загальній масі податків. Причому, цей податок зовсім не залежить від ефективної роботи підприємства, а лише від об’єму реалізованої продукції і ціни, що складеться на неї. Цей податок не стимулює підприємство ні до яких заходів тому, що не залежить від виробництва і ніяк на нього не впливає.
Таким чином, з усіх податків, які сплачує підприємство, лише податок на додану вартість ніяк не стимулює підприємство і не має ніякого впливу на його ефективну діяльність. Більше того даний податок по суті є податковим гальмом роботи підприємства.
З метою удосконалення системи оподаткування даний податок необхідно, або скасувати і замінити іншими податками, або докорінно змінити його. Якщо розглядати питання про повне скасування податку на додану вартість, то можна запропонувати введення замість нього податку з обороту, або податку на нерухомість. Дані податки могли б бути по номіналу не менші за ПДВ, але разом з тим, вони були б спрямовані на розвиток виробництва і сприяли б підвищенню ефективності роботи підприємства.
Якщо вести мову про удосконалення податку на додану вартість, то тут скоріше всього могла бути ефективна система регресивного оподаткування. Тобто при збільшенні об’ємів реалізації зменшувати ставку податку. Наприклад, при реалізації на суму 100 тис. грн. – ставка – 20%, а при реалізації 200 тис. грн. – ставка – 18%. В першому випадку підприємство сплатить 20 тис. грн., а в другому – 36 тис. грн. Таким чином, податкові надходження до бюджету збільшуються, але разом з тим підприємство зацікавлене в нарощуванні об’ємів виробництва.
Загалом коефіцієнт податкомісткості для Яготинського цукрового заводу досить високий. У 2005році він склав 3,37, це означає, що у базовому році 3,37грн. податку припадає на 1 грн. реалізованої продукції, а у звітному – 1 грн. Найбільший коефіцієнт частки серед всіх податків припадає на ПДВ (2005р.-0,56; 2006р.-0,57) і на ПНП (2005р.-0,12; 2006р.-0,11), що свідчить про найбільшу обтяжливість цих податків для підприємства. Саме на цих податках ґрунтується податкова система України.
Аналізуючи роботу цукрового заводу можна стверджувати, що особливо обтяжливим для його прибуткової діяльності є податок на додану вартість.
При аналізі фінансового звіту було показано, що цей податок не враховує не тільки специфіку ( сезонність) цукрового виробництва, а й скорочує темпи росту чистого доходу порівняно з темпами зростання валового доходу.
На мою думку, було б доцільно запровадити для цукрових заводів пільги по сплаті ПДВ аналогічні тим, які запроваджені для сільськогосподарських підприємств, оскільки цукровий завод повністю залежний від роботи селян.
Окрім не ефективної політики, щодо ставки ПДВ, існують інші причини через які робота цукрового підприємства не завжди є прибутковою.