Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, місткості або загальної маси транспортного засобу з вантажем, режиму переміщення й встановлені в євро. Але цей платіж сплачують у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов'язаних із здійсненням митного під час транзиту вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, і витрат, пов'язаних із відновленням автомобільних доріг.
Єдиний збір справляють одноразово, залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), за єдиним платіжним документом, форму й порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба.
Єдиний збір у повному обсязі перераховують до Державного бюджету України.
ЗБІР ЗА ВИКОРИСТАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ
УКРАЇНИ
Збір за використання радіочастотного ресурсу є загальнодержавним збором, що передбачено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюють на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року. Справляння цього збору має на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні.
Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме — юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язано з використанням радіоелектронних засобів та/чи радіовипромінювальних пристроїв.
Об'єкт оподаткування — 1 МГц смуги радіочастот.
Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу встановлює Кабінет Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях окремо для кожного регіону України (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) й залежать від виду радіозв'язку та діапазону радіочастот.
Збір сплачують з дати фактичного використання радіочастотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожного поточного місяця. Суму платежу розраховують платники самостійно, відповідно до розмірів встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України.
Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ресурсу України у вигляді зборів, зараховують до Державного бюджету України.
ЗБОРИ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ
ОСІБ
Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року.
Платникам збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — банки — юридичні особи, які зареєстровано вДержавному реєстрі банків, що веде Національний банк України, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Окрім того, такі суб'єкти повинні виконувати встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу й платоспроможності та можуть виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.
Законодавством виокремлено такі види збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний. Початковий збір встановлено в розмірі 1% зареєстрованого статутного капіталу банку. Його сплачують бан-ки-учасники протягом ЗО календарних днів із дня отримання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.
Регулярний збір встановлено в розмірі 0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та ЗО червня поточного року. Отже, нарахування регулярного збору здійснюють банки-учасники двічі на рік. Сплату його здійснюють щоквартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.
Спеціальний збір встановлюють у разі, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо обслуговування й погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків-учасників Фонду. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада Фонду за погодженням із Національним банком України. Внесення спеціального збору банками-учасниками проводять у строки й згідно з умовами, що також встановлює адміністративна рада Фонду. Законодавством встановлено тільки загальний розмір спеціальних зборів, які мають сплатити банки-учасники протягом року — він не повинен перевищувати розмір щорічного регулярного збору.
ГАСТРОЛЬНИЙ ЗБІР
Цей загальнодержавний збір встановлено Законом України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року. Платниками збору за проведення гастрольних заходів на території України є організатори гастрольних заходів, за винятком організаторів благодійних гастрольних заходів.
Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації квитків на гастрольний захід.
Ставку збору встановлено в розмірі 3% об'єкта оподаткування.
Платники цього збору протягом 10 календарних днів після дати проведення гастрольного заходу подають до органу державної податкової служби за місцем його проведення розрахунок збору за формою, встановленою центральним податковим органом. Збір сплачують одним платіжним дорученням протягом двадцяти календарних днів, наступних за датою проведення гастрольного заходу, якою вважають дату його фактичного завершення.Надходження від збору розподіляють так: 30% нарахованих сум залишають на спеціальних рахунках управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим і в областях і використовують на підтримку гастрольних заходів у зазначених регіонах; 70% перераховують на спеціальний рахунок Державного казначейства України й використовують на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів на загальнодержавному рівні.
ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ
З 1998 року в Україні почали з'являтися альтернативні форми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємницької діяльності з придбанням спеціального патенту1 та спрощена система оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва. Обидва способи передбачають можливість добровільного обрання. Стосовно фіксованого сільськогосподарського податку, то він, хоч і передбачає спрощене оподаткування, але його застосовують не за вибором платника. Іншими словами, він не є альтернативним.
Визначення платників щодо сплати за патенти наведено в п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року: суб'єктами правовідносин, що підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти й нерезиденти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою ч. 1 ст. 1 Закону.
Відповідно до наведеного визначення, є три групи платників:
— юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання й форми власності;
— громадяни-підприємці;
— відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), проте ні місце їхнього розташування, ні наявність окремого банківського рахунку чи відокремленого балансу в цьому випадку значення не мають.
Обов'язковою умовою, за якої перераховані категорії резидентів і нерезидентів класифікують як суб'єктів патентування, є здійснення ними кожного з видів діяльності, яка підлягає патентуванню.
Об'єкт патентування містить у собі чотири укрупнених види підприємницької діяльності.
1. Торговельна діяльність за готівкові кошти й по кредитним карткам на території України. Слід звернути увагу, що об'єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торгова діяльність, під якою відповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і правилами торгового обслуговування населення, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року[25], розуміють роздрібну й оптову торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (громадське харчування).
2. Діяльність із надання побутових послуг.
Об'єктом регулювання згідно зі ст. З Закону про патентування є діяльність із надання побутових послуг, під якими розуміють «діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також із використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки».
3. Діяльність із обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками).
Під торгівлею готівковими валютними цінностями слід розуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених у іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток у обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також у обмін на іншу іноземну валюту.