Загальнодержавний єдиний (фіксований) податок є сукупністю податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, а саме:
податку на прибуток підприємств;
плати (податку) за землю;
податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;
комунального податку;
збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;
збору на обов'язкове соціальне страхування;
збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
плати за придбання торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності;
збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо використання води для потреб сільського господарства).
Платниками єдиного податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, які здійснюють діяльність із виробництва, переробки та збуту сільськогосподарської продукції (колективні й державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі — підприємства), в яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства.
Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовують рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства для розведення, вирощування й вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах).
Ставку єдиного податку встановлюють за галузями в грошовій формі з кожного гектара угідь із диференціацією його відповідно до бонитетної оцінки ґрунтів у середньому по району з урахуванням коефіцієнта родючості гектара оранки кожного господарства.
Сплату єдиного податку провадять щомісяця протягом ЗО календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку.
Мито
МИТО
Мито — вид митного платежу, що справляють із товарів, які переміщують через митний кордон держави (ввезених, вивезених або слідуючих транзитом). Поряд із чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних стосовно національних, або в яких держава не зацікавлена.
Платниками мита є особи, які ввозять (вивозять) чи переміщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. За характеристикою платника мито поділяють на:
а) те, що сплачують юридичні особи;
б) те, що сплачують фізичні особи. В цьому випадку досить значно різняться ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки відносно невеликі) чи виробничого (рівень ставок вищий).
Об'єкт мита становить митну вартість переміщуваних товарів, щодо яких повинні нараховувати мито. Митну вартість перераховують у національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.
Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає їхнього різноманіття[23]:
а) адвалорна — ставка, яку нараховують у відсотках до митної вартості товарів, які обкладено митом;
б) специфічна — ставка, яку нараховують у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускає знеособлений предмет обкладання;
в) комбінована (змішана) — ставка, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Змішані мита використовують як доповнення до специфічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовують, наприклад, у Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митну ставку встановлюють як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;
г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввезення й вивезення з території держави сезонних товарів. Здебільшого термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;
д) особливі — являють собою ставки, що реалізують захисні функції мита.
Механізм застосування пільг щодо сплати мита досить різноманітний і включає:
1) звільнення від сплати мита визначених категорій платників;
2) зменшення ставок мита;
3) повернення раніше сплачених сум мита;
4) звільнення від мита певних предметів.
Порядок сплати й ставки мита визначає Єдиний митний тариф України. Митний тариф становить собою систему ставок мита, які застосовують до товарів, що переміщують через митний кордон.
ДЕРЖАВНЕ МИТО
Державне мито становить плату, яку справляють за здійснення юридично значущих дій у інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами й видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулює Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року[24].
Платниками державного мита виступають юридичні й фізичні особи, які звертаються до відповідних органів і в інтересах яких останні здійснюють юридично значущі дії і видають документи, що підтверджують це. Об'єктом оподаткування виступають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).
Державне мито справляють:
1) із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження й скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;
2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, які подають до господарських судів, і апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їхній перегляд за нововиявленими обставинами;
3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами й виконавчими комітетами, а також за видачу Дублікатів нотаріально засвідчених документів;ключній (морській) економічній зоні, родовищах, які було заздалегідь оцінено і за згодою зацікавлених надрокористувачів передано їм для промислового освоєння.
Розмір відрахувань залежить від виду мінеральної сировини (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольорові метали, рідкі метали тощо). Одиницю виміру для мінеральної сировини визначають у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами під час видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість. Є два види розрахунку:
— розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (за добутими корисними копалинами, частину яких реалізують у не переробленому, а частину в переробленому вигляді);
— розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (під час видобутку водних ресурсів).
Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільнено власників землі, землекористувачів, що здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб (тобто без реалізації добутої мінеральної сировини або продукції її переробки) чи надра, що використовують для господарських і побутових потреб, на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.
Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляють при видобутку:
1) раніше погашених запасів корисних копалин, які віднесено в процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;
2) вуглеводневої сировини з нерентабельних свердловин з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населених пунктах нафтогазопромислових районів;
3) підземних вод, що не використовують у господарстві, видобуток яких є технологічно змушеним, у зв'язку з видобутком інших корисних копалин у обсягах, погоджених із відповідними органами Державного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього природного середовища;
4) копалин, що здійснюють для усунення забруднення надр;
5) копалин для усунення їхньої шкідливої дії (засолення, заболочування, забруднення тощо).
Вартість добутої мінеральної сировини визначають виходячи з обсягів видобутку й ціни одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.
ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ
РЕСУРСІВ
Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тому, що його назва відбиває смислове навантаження платежу, але не дає його визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:
1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;
2) плата за спеціальне використання водних ресурсів;
3) плата за спеціальне використання надр. Справляння плати за спеціальне використання природнихресурсів здійснюють відповідно до статей 89 — 91 Лісового кодексу України. Використання лісових ресурсів підрозділяють на спеціальне й загальне. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюють тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один або кілька тимчасових лісокористувачів у тому випадку, якщо використовують кілька лісових ресурсів. Дозволено здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: заготівлю деревини під час порубки головним користувачем; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових матеріалів (луб, кора й інше); побічне лісове використання.