1. документальні - здійснюються, зокрема, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, кошторисів бюджетних установ;
2. фактичні - здійснюються за допомогою таких засобів: інвентаризація матеріальних цінностей і коштів; візуальний нагляд шляхом обстеження приміщень і виробничих підрозділів; експертна оцінка спеціалістами фактичних обсягів і якості виконаних робіт, наданих послуг, правильності списання матеріалів і коштів тощо;
За послідовністю дослідження одних і тих самих питань:
1. первинні - проводяться за певною програмою вперше;
2. додаткові - призначаються у тому разі, коли в процесі попередньої (первинної) перевірки не розкриті всі питання, які були включені у програму проведення перевірки, або на вимогу, наприклад, правоохоронних чи слідчих органів для підтвердження отриманих попередньо фактів;
3. повторні - призначаються так само, як і додаткові ревізії.
Ревізії бувають також планові і позапланові. На суб'єктах господарської діяльності найчастіше такі ревізії проводять органи ДКРС.
Планова ревізія міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації за ініціативою органів ДКРС може проводитися не частіше, ніж один раз на рік. Ревізію за дорученням правоохоронних органів може бути проведено в будь-який час. Дата початку проведення планової ревізії суб'єкта підприємницької діяльності погоджується з податковим органом, при цьому суб'єкт господарювання письмово повідомляють про це не пізніше, ніж за 10 днів до початку ревізії.
На проведення кожної ревізії працівникові органу ДКРС видається спеціальне посвідчення встановленого зразка, підписане керівником відповідного підрозділу служби чи його заступником, і скріплене печаткою цього підрозділу. Службові особи ДКРС зобов'язані пред'явити керівникові підприємства (установи, організації), яке ревізуватимуть, посвідчення на право проведення ревізії.
Термін ревізії зазвичай не перевищує 30 робочих днів. Цей строк може бути продовженні! керівником контрольно-ревізійного органу, з ініціативи якого проводиться ревізія. При цьому перевіряльнику необхідно мати посвідчення з подовженим у встановленому порядку терміном проведення ревізії чи нове посвідчення на право проведення ревізії.
Суб'єкт фінансового контролю в Україні – контрольно-ревізійна служба та її функції
У системі Міністерства фінансів України існує спеціальна служба, яка здійснює фінансовий контроль, - контрольно-ревізійна служба, що діє на підставі Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.93р.
Закон визначає загальні завдання, які стоять перед органами державної контрольно-ревізійної служби. Коло завдань, що покладені на Головне контрольно-ревізійне управління України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, визначає Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, затверджене Указом Президента України від 28.11.2000 р.
Завдання, що ставлять зазначені вище нормативні акти, є загальними і можуть бути актуальними протягом тривалого проміжку часу. Однак перед органами державної контрольно-ревізійної служби на кожному етапі її розвитку постають більш конкретні завдання, які є найактуальнішими для даного періоду, на виконання яких спрямовуються їх зусилля, і ці завдання викладаються у певних нормативних актах. Так, наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2000 р. № 118 затверджено основні завдання державної контрольно-ревізійної служби в Україні на 2000-2004 рр. («Стратегія діяльності державної контрольно-ревізійної служби»)[7]. Ця Стратегія діяльності державної контрольно-ревізійної служби розроблена на виконання завдань, що містяться у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століття», і включає систему правових, організаційних, методологічних і кадрових заходів. Одним із основних завдань, що визначає Стратегія діяльності державної контрольно-ревізійної служби, від виконання якого залежить належне здійснення всіх інших завдань, є вдосконалення чинного законодавства. У період до 2004 р., враховуючи недосконалість Закону, належить підготувати і забезпечити прийняття нормативно-правових актів щодо надання органам державної контрольно-ревізійної служби повноважень з певних питань. Зокрема, наприклад, передбачено надати повноваження органам державної контрольно-ревізійної служби з питань здійснення контролю за виконанням дохідної та видаткової частин бюджетів усіх рівнів, які входять до бюджетної системи України. З такою позицією важко погодитися, оскільки якщо надати право державній контрольної ревізійній службі контролювати доходну і видаткову частини бюджетів, то це означатиме, що вона підмінятиме інші органи фінансового контролю, або органи державної податкової служби, або органи Державного казначейства, або Рахункову палату, і буде дуже важко розмежовувати їх повноваження, а це, в свою чергу, впливатиме і на здійснення фінансового контролю.
Наприклад, науковці Академії ДПС України вважають, що доцільно надати органам державної контрольно-ревізійної служби право проводити ревізії надходження і витрачання коштів місцевих бюджетів на договірній основі за зверненням органів державної влади і місцевого, самоврядування, бо, здійснюючи перевірку доходної частини бюджету, органи державної податкової служби використовують метод перевірки, а можливо, краще було б у певних випадках, щоб державна контрольно-ревізійні служба провела ревізію. Щодо Державного бюджету України, то контроль за використанням його коштів здійснює Рахункова палата, яка проводить і ревізії, і перевірки, яку не потрібно підміняти.
На сьогодні важливе значення для чіткої організації роботи органів державної контрольно-ревізійної служби мають різноманітні інструкції, методичні рекомендації, методичні вказівки тощо, в яких приділяється увага конкретним питанням організації та проведення контрольних заходів, накладенню стягнень тощо - це, в свою чергу, деталізує положення Закону і усуває та послаблює його недоліки. Тому підтримання положень зазначеної Стратегії діяльності державної контрольно-ревізійної служби про необхідність продовження роботи з розкриття механізму реалізації положень чинного Закону шляхом підготовки відповідних нормативно-правових актів заслуговує на увагу.
Завдання контрольно-ревізійної служби реалізуються в її функціях. Із самої їх назви можна дійти висновку, що основною їх функцією є контрольно-ревізійна, яка полягає у проведенні ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, у бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів; у проведенні ревізій і перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету; проведенні ревізій та перевірок повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів. Проте чи можна говорити про належне виконання органами державної контрольно-ревізійної служби зазначеної функції, коли у Законі такий метод контролю, як перевірка, визначається як обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій або їх підрозділів. Об'єктивно це не зовсім правильно, оскільки обстеження є самостійним методом фінансового контролю і перевірка не зводиться лише до обстеження. Можливо, доцільно було б дати визначення перевірки як системи контролюючих дій з вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій або їх підрозділів.
Якщо розглядати такий метод фінансового контролю, як обстеження, то тут слід зазначити, що відповідно до п. 2 ст. 10 Закону працівникам контрольно-ревізійної служби надане право безперешкодного доступу до складів, сховищ, виробничих та інших приміщень для їх обстеження і з'ясування питань, пов'язаних з ревізією чи перевіркою. У Законі існує положення (абз. 2 ст. 11), де зазначено, що контроль здійснюється за ініціативою державної контрольно-ревізійної служби. Тобто законодавець вказує у цій нормі на такий вид контролю, як ініціативний, але відповідно до загальних положень фінансового права ініціативний контроль здійснюються в основному на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів У даному випадку Закон вказує, що перевірка або ревізія провадиться за ініціативою державної КРС, що суперечить загальним нормам фінансового права. Тут контроль не є ініціативним, а обов’язковим, оскільки провадиться за рішення відповідних державних органів, у даному випадку за рішенням ДКРС.
До функцій органів державної контрольн ревізійної служби слід також віднести нормотворчу, організаційну, аналітичну, інформаційну та правозастосовчу.
Одним із елементів нормотворчої функції є розробка інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій і перевірок. В основному цю функцію здійснює Головне контрольно-ревізійне управління України. Ця функція на сьогодні відіграє важливу роль, оскільки її виконання спрямоване на вдосконалення проведення фінансового контролю органами державної контрольно-ревізійної служби.
Організаційна функція полягає в організації роботи нижчестоящих контрольно-ревізійних підрозділів, здійснення методичного керівництва та контролю за їх діяльністю.
Особливу увагу слід звернути на аналітичну функцію, яку, до речі, не визначає ні Закон, ні інші нормативні акти. Проте у Стратегії діяльності контрольно-ревізійної служби вказано, що одним із кроків щодо підвищення дієвості державної контрольно-ревізійної служби має стати суттєве посилення аналітичної роботи її органів з питань фінансової дисципліни у державі. Саме аналіз стану додержання фінансової дисципліни здійснює Головне контрольно-ревізійне управління України.