а) до двох років;
б) від двох до трьох років;
в) від трьох до п’яти років;
г) понад п’ять років.
Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.
Такі цілі, як “розвиток підприємства”, “удосконалення виробництва”, “розвиток науково-технологічного потенціалу”, “виробництво державно-важливої продукції”, “збереження наукомістких технологій”, “вирішення соціальних питань”, “створення нових робочих місць”, “розвиток економічного потенціалу”, не стоять на першому місці в інвестора. Якщо досягається зростання капіталу, то вирішуються й ці завдання. Але стратегічною метою інвестора залишається примноження активів, капіталу. Досягається це через реалізацію нових технологій, створення нових робочих місць, через виробництво конкурентоспроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіталу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих цілей.
Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати першим методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід забезпечує логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвестування.
Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвестування, придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості активів інвестора.
Об’єкти інвестування позначаються також терміном “інструменти інвестування”. Вони можуть бути реальними (матеріальними) та фінансовими активами: нерухомість, основні фонди, товарно-матеріальні запаси, пайові та боргові цінні папери, кошти.
Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох типових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розміщення свого капіталу [71]:
· формування інвестиційних намірів (або політики) щодо використання капіталу для його зростання;
· аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для інвестування;
· формування інвестиційної програми, або інвестиційного портфеля;
· управління портфелем за рахунок своєчасних змін його структури (об’єктів інвестування);
· моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.
Залежно від ситуації на інвестиційному ринку і на кожному об’єкті (інструменті) інвестування ці дії інвестора постійно повторюються з метою підтримки найвищого з можливих рівня ефективності інвестування. Оцінка ефективності інвестування має бути комплексною, за багатьма критеріями, з урахуванням параметрів дохідності, часу, ресурсів і ризику.
Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність. Кількісне визначення дохідності будується на співвідношенні активів (коштів) інвестора на початок і на кінець періоду. Темп приросту активів дає рівень дохідності їх використання.
Отже, інвестування є процесом такого використання коштів, при якому їх вартість за певний період часу зростає. І цей процес за організаційною формою тісно переплетений з конкретними формами фінансово-господарської діяльності, що використовуються економічними суб’єктами. Якщо у підприємства є прибуток, то обов’язково на якомусь етапі вирішується питання щодо його розподілу, і це є елементом управління інвестиціями.
Операції з об’єктами інвестування здійснюються на інвестиційному ринку, який у свою чергу поділяється на кілька сегментів залежно від специфіки об’єктів (інструментів), що на них купуються та продаються.
1. Ринок реальних (матеріальних) інвестиційних об’єктів (ринок нерухомості, ринок обладнання, ринок ремонтно-будівельних робіт, ринки сировини та матеріалів).
2. Фінансовий ринок (грошовий ринок, кредитний ринок, ринок цінних паперів).
Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, організація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведення проекту до запроектованих кінцевих результатів) забезпечується інвестиційним менеджментом.
Ринкові механізми збалансування попиту й пропозиції сприяють постійному врівноваженню на інвестиційному ринку. Як наслідок, не буває прибуткових проектів з невеликим ризиком. Якщо з’являється такий об’єкт для інвестицій, попит на нього з боку капіталів зростає, збільшується ціна і зменшується дохідність. Ситуація на ринку досягає рівноваги. Можна вважати, що чим більша очікувана дохідність інвестування, тим вищим є ризик інвестування. Інше можливе лише короткочасно, поки інформація щодо перспективності об’єкта не стає доступною більшості учасників ринку.
Ефективне використання факторів виробництва визначається як відношення результату до затрат. Існує багато коефіцієнтів продуктивності, тому що є безліч методів виміру результатів і витрат.
Метод дисконтування грошових потоків або метод поточної вартості – найкраща існуюча основа для аналізу грошових потоків від інвестиції [74].
Часто інвестиції протягом того самого або декількох періодів часу характеризуються як доходами, так і витратами. У цьому випадку зручно використовувати наступну термінологію:
- якщо протягом деякого періоду доходи перевищують витрати, то говорять про чисті доходи (net benefits) або про позитивні грошові потоки (positive cash flows);
- якщо ж протягом деякого періоду часу витрати перевищують доходи, то говорять про чисті витрати (net expenditure) або про відтоки грошових коштів(cash outlay);
Уся серія грошових потоків за період експлуатації інвестиції називається потоком коштів (cash flow stream), що складаються з позитивних грошових потоків чистих доходів і негативних грошових потоків чистих витрат.
Одна з базових концепцій інвестиційної економіки комерційного підприємства і теорії прийняття інвестиційних управлінських рішень полягає в тому, що вартість визначеної суми коштів – це функція часу виникнення грошових доходів або витрат.
Оцінка дисконтованої економічної ефективності фінансових інвестицій основана на різноцінності грошових потоків коштів в часі, що пояснюється такими причинами [75]:
- зниження купівельної спроможності й загальне підвищення цін;
- отримання процентного прибутку (якщо гривню віднести в банк);
- ризик (кредитор може не виконати свої боргові зобов’язання).
Так чи інакше відбувається зміна цінності національної валюти, тож у проектному аналізі це необхідно враховувати методом порівнювання різночасових грошей, так званим дисконтуванням [74].
Майбутня вартість (цінність) Бв сьогоднішніх грошей визначається за формулою (дисконтування постнумерандо – приведення поточної вартості до майбутньої вартості на дату кінця всіх періодів дисконтування):
(1.1)де Св – сьогоднішня сума грошей, що інвестуються;
d – постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибутку на капітал;
t – тривалість розрахункового періоду (в роках);
Сьогоднішня вартість (цінність) Св майбутніх грошей визначається таким чином (дисконтування пренумерандо – приведення всіх майбутніх вартостей до сьогоднішньої вартості на дату початку періоду дисконтування):
(1.2 )Перерахунок поточних і майбутніх сум в еквівалентній вартості шляхом дисконтування дозволяє визначити цінність проектів на основі поточних і майбутніх витрат і результатів. Підраховані за кожний рік життя проекту, вони дисконтуються, а потім підсумовуються з метою одержання загального показника цінності проекту, на основі якого роблять висновок щодо прийнятності проекту.
Відповідно до прийнятого у світовій практиці положеннями будь-яка сукупність інвестиційних цінностей, що знаходяться у власності одного інвестора називається інвестиційним портфелем. Складовими інвестиційного портфеля є інвестиційні цінності різних видів. Кожен вид інвестиційних цінностей має відмітні риси, які можна охарактеризувати у такий спосіб [92]:
- по ступеню матеріалізації: матеріальні, нематеріальні;
- по строковості повернення вкладених коштів: короткострокові, середньострокові і довгострокові;
- по ступеню ризику: високого ризику, середнього ризику, низького ризику;
- по обсягу необхідних інвестиційних ресурсів: дорогі, середньої вартості, дешеві;
- по цільовому використанню: спекулятивні, прямої участі.
Керування інвестиційним портфелем здійснюється в рамках загальної фінансової стратегії підприємства, відповідно до портфельних стратегій, сформульованими в рамках інвестиційної стратегії підприємства:
- низького ризику і високої ліквідності;
- високої прибутковості і високого ризику;
- довгострокових вкладень;
- спекулятивна й ін.
Конкретні інвестиційні стратегії визначаються:
1. Фінансовою стратегією підприємства.
2. Типом і цілями портфеля.
3. Станом ринку (його наповненістю і ліквідністю, динамікою процентної ставки, легкістю або утрудненістю залучення позикових засобів, рівнем інфляції).
4. Наявністю законодавчих пільг або, навпаки, обмежень на інвестування.
5. Загальноекономічними факторами (фаза господарського циклу і т.д.).
6. Необхідністю підтримки заданого рівня ліквідності і прибутковості при мінімізації ризику.
7. Типом стратегії (короткострокова, середньострокові і довгострокова).
У дійсності, різні фактори, а, отже, і різні стратегії комбінуються між собою, накладаються один на одного, і внаслідок цього з'являються складні комбіновані варіанти портфельної інвестиційної стратегії.
1.2 Інвестиції як джерела генерації грошових потоків, сутність дисконтованих оцінок грошових потоків в інвестиційному проекті