- ризик зміни цін постачальників;
- ризик затримки платежів за реалізовану продукцію;
- ризик неадекватного менеджменту тощо.
Форс-мажорні обставини включають:
- ризики землетрусу, повені, бурі, урагану, ін. стихійних лих;
- ризики виникнення міжнаціональних конфліктів;
- ризик втрати майна при пожежі.
Інвестори повинні бути впевненні, що прогнозованих доходів від проекту вистачить для покриття витрат, виплат заборгованостей та забезпечення окупності капіталовкладень. Мова йде про ризик нежиттєздатності проекту.
Інвесторів хвилює і ризик додаткових витрат, які пов’язані з несвоєчасним завершенням будівництва проекту через інфляцію, коливань курсів валют, екологічних проблем. Тому перед початком будівництва учасники проекту повинні прийти до згоди відносно гарантій його своєчасного завершення.
Ризик непередбачених змін вартісних оцінок проекту в результаті зміни початкових управлінських рішень, а також змін ринкових та політичних обставин носить назву динамічного. Зміни можуть привести як до втрат, так і до додаткових доходів.
Ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності та незадовільної організації називається статичним. Цей ризик призводить лише до втрат.
Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і пов’язані з ним втрати в майбутньому.
Необхідно також провести аналіз чутливості інвестиційного проекту. Він полягає в тому, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, виконується розрахунок ще для декількох екстремальних випадків:
- розрахунок за найгіршим сценарієм – коли зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;
- розрахунок за найкращим сценарієм – коли зовнішні фактори максимально сприяють здійсненню проекту.
За найгіршого сценарію реалізації проекту, повинна бути забезпечена прибутковість, яка гарантує виконання зобов’язань перед кредиторами або партнерами.
Обмеженість фінансових ресурсів інвестиційного проекту приводить до необхідності залучення додаткового позикового капіталу.
Велика доля позикового капіталу при здійсненні проектів підвищує ризик порушення принципу ліквідності підприємства, тобто існує фінансовий ризик. Взагалі, фінансовий ризик поділяють на ризик ліквідності та ризик рентабельності. Договірні виплати платежів по кредиту, як правило, необхідно проводити і тоді, коли проект здійснюється не так успішно, як було заплановано.
Результатом може бути ліквідація проекту, продаж за безцінь майна та втрата власного капіталу. При фінансуванні власним капіталом можна припинити виплату дивідендів та заплановані погашення аж до покращення ситуації з ліквідністю.
З іншого боку, отримання додаткового капіталу підвищує рентабельність власного капіталу. Це виникає тоді, коли проценти за додатковий сторонній капітал менші від прибутку від капіталу. Частіше не можливо взагалі відмовитись від використання в проекті стороннього капіталу, так як не вистачає прибутків для покриття витрат на необхідні інвестиції. Якщо отримані кошти зі сторони не ведуть до збільшення прибутку, то може скластися ситуація, коли рентабельність власного капіталу значно зменшується і в екстремальному випадку можна втратити і власний капітал. Навіть успішні проекти не можуть бути захищені від коливань. Тому планові щорічні доходи від проекту повинні перекривати максимальні річні виплати по заборгованості. При цьому для зниження ризику, який має назву ризик несплати заборгованості, формують резервний фонд, як можливість додаткового фінансування проекту, шляхом відрахувань визначеного відсотку від реалізації продукції проекту.
1.3.5 Розробка капітального бюджету в умовах інфляції
На основі даних фінансового планування в бізнес-плані інвестиційного проекту в щорічних капітальних бюджетах враховується уточнення об’єму та структури капітальних витрат, що пов’язані зі зміною цін в звітному періоді, тобто фактор інфляції [74].
Оскільки капітальні витрати відображаються, як правило, в бізнес-плані в цінах на початок бюджетного періоду в поточній вартості, для того, щоб в найвищій степені залучити вплив фактора інфляції, об’єм капітальних витрат в національній валюті перераховується в одну з твердих іноземних валют(з мінімальним рівнем інфляції) за діючим курсом Національного банка.
1.4 Стратегія прийняття інвестиційних рішень
Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів.
Стратегія дає відповіді на головні питання організації інвестиційної діяльності [80]:
1. Глибина довгострокового планування інвестиційного процесу.
2. Поточний стан об’єкта, для якого розроблюється стратегія.
3. Джерела та обсяги коштів для інвестування.
4. Стратегічна мета та етапи просування до неї.
5. Проміжні цілі та суміжні завдання.
6. Пріоритетні сфери та об’єкти для інвестування.
7. Прогнозна оцінка зовнішнього середовища для інвестування.
8. Прогнозна оцінка розвитку фінансового ринку.
9. Альтернативні напрями використання коштів.
10. Цільові настанови щодо очікуваної дохідності інвестицій.
11. Фактори ризику та довгострокові заходи їх нейтралізації.
12. Прогнозні сценарії розвитку інвестиційного ринку та розвитку інвестора.
13. Бажані результати інвестиційної діяльності (стан активів інвестора, мережа підприємств, права власності і т. ін. ) на кінець стратегічного періоду.
Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора. Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система концептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забезпечує високий результат не стільки “сьогодні”, скільки в цілому за стратегічний період часу.
До цільових установок при формуванні стратегії розвитку можна зарахувати:
- збереження капіталу (у несприятливих фінансових умовах);
- приріст вартості капіталу;
- приріст поточних доходів від капіталу;
- зміна структури активів інвестора;
На сьогоднішній час існує три основних типи базової конкурентної стратегії одиночного бізнесу [101]:
- цінові лідерства,
- диференціація,
- фокусування.
Достоїнствами стратегії низько цінового лідерства є можливість для лідера запропонувати більш низьку, ніж конкуренти, ціну при тому ж самому рівні прибутку, а в умовах цінової війни здатність краще витримати конкуренцію завдяки кращим стартовим умовам.
Таблиця1.2
Основні характеристики базових стратегій [101]
| Цінове лідерство | Диференціація | Фокусування | |
| Продуктова диференціація | Низька (в основному за ціною) | Висока (в основному по властивостях) | Від низкою до високої (ціни або властивості) |
| Сегментація ринку | Низька (масовий ринок) | Висока (багато ринкових сегментів) | Низька (один або небагато сегментів) |
| Відмітна компетентність | Виробництво і керування матеріалами | НИОКР, збут і маркетинг | Усі види відмітної компетентності |
Ціновий лідер вибирає низький рівень продуктової диференціації й ігнорує сегментування ринку. Він працює на середнього споживача, забезпечуючи знижену ціну. Ціновий лідер захищений від майбутніх конкурентів своєю ціновою перевагою. Його більш низькі ціни означають також, що він менш чутливий, ніж конкуренти, до зростання тиску постачальників на вході і покупців на виході. Більш того, тому що цінове лідерство звичайне вимагає ринку великих розмірів, зміцнюється його позиція в "торгівлі" з постачальниками. При надходженні на ринок продуктів-замінників, ціновий лідер може знизити ціну і зберегти частку ринку. Перевагою цінового лідера є наявність бар'єрів входу, тому що інші компанії нездатні ввійти в галузь, використовуючи ціни лідера. Таким чином, ціновий лідер знаходиться у відносній безпеці, поки він зберігає цінову перевагу. Принциповою небезпекою для нього є застосування конкурентами шляхів зниження своїх витрат (наприклад, при зміні технології).
Метою стратегії диференціації є досягнення конкурентної переваги шляхом створення продуктів або послуг, що сприймаються споживачами як унікальні. При цьому компанії можуть використовувати підвищену (преміальну) ціну. Достоїнством стратегії диференціації є безпека компанії від конкурентів доти, поки споживачі зберігають стійку лояльність до її продукції. Це забезпечує їй конкурентні переваги. Диференціація і широка лояльність покупців створюють бар'єри входу інших компаній, яким для цього необхідно виконувати конкурентоздатні розробки.
Основною проблемою такої компанії залишається підтримка унікальності в очах споживачів, особливо в умовах імітації і копіювання. Погроза може також виникнути через зміну запитів і смаків споживачів.
При стратегії фокусування вибирається обмежена група сегментів. Маркетингова ніша може виділятися географічно, типом споживача, сегментом з діапазону продуктів. Вибравши сегмент, компанія використовує в ньому або диференціацію, або низькоціновий підхід. Якщо вона використовує низькоціновий підхід, то конкурує з ціновим лідером у тім сегменті ринку, де останній не має переваги. Якщо компанія використовує диференціацію, то вона виграє на тім, що диференціація використовується в одному або деяких сегментах. При цьому найчастіше використовується відмітна перевага у виді якості на основі своєї компетентності у вузькій області.
Інвестиційна стратегія відноситься до суми ресурсів, людських і фінансових, котрі повинні дати конкурентні переваги. Базові стратегії забезпечують конкурентні переваги, однак їх треба розвивати і підтримувати. Диференціація з цього погляду найбільш складна, тому що компанія вкладає ресурси в багато функцій (НДДКР, маркетинг) для розвитку відмітних переваг. Приймаючи рішення по стратегії інвестицій, компанії повинні враховувати їхню віддачу при даній конкурентній стратегії. Два фактори є критичними у виборі стратегії інвестицій: