ЧТБ Крива ВСД
ЧТВ = 0 Вартість капіталу = 10%
ВСД
Рис.4 Порівняння ВСД інвестицій з вартістю капіталу.
Вартість капіталу можна розглядати як премію за ризик, що її на ринку інвестори пов'язують з цінними паперами підприємства. Чим вища премія за ризик, тим ризикованіші цінні папери і навпаки. Чим вища премія за ризик, тим дорожче коштує підприємству випуск акцій та облігацій.
Непевненість і ризик спричиняє також час. Чим довший термін вкладання грошей, тим вища вартість капіталу, викликана ризиком часу, зокрема ризиком втрати капіталу через неплатоспроможність.
Розглянемо можливі джерела капіталу для підприємства Х (табл. .3.).
Таблиця 3.
Джерела капіталу та їх вартість
Джерело капіталу | Сума, грн.. | Вартість капіталу кожного джерела, % | Відсоток кожного джерела |
Короткотермінові позики | 2000 | 7,0 | 10 |
Довготермінова заборгованість | 4000 | 8,0 | 20 |
Привілейовані акції | 10000 | 10,0 | 5 |
Звичайні акції | 100000 | 13,5 | 50 |
Нерозподілений прибуток | 30000 | 13,0 | 15 |
Разом заборгованості і власного акціонерного капіталу | 146000 | 100 |
Як бачимо, вартість капіталу зростає із 7% для короткотермінових банківських позик до 13,5% для звичайних акцій. Головна причина того – фактор часу. Банківські позики — це, як звичайно, короткотермінові позики, шо їх сплачують протягом року. Ризик невеликий, і витрати на позику нижчі, ніж у довготермінових позик. Далі йде довготермінова заборгованість, в якої трохи вища вартість капіталу, тому що борги мають бути сплачені у визначений час (для облігацій), та ще тому, що в разі банкрутства спершу розраховуються з власниками облігацій, а потім із власниками звичайних акцій. Власники звичайних акцій ризикують найбільше, бо вкладають гроші на найдовший період — на весь час існування підприємства, тому вони вимагають високу ставку доходу як компенсацію за цей додатковий ризик.
Середньозважену вартість капіталу підприємства визначають так:
Середньозважена Питома вага позичених Питома вага власного
вартість капіталу = коштів х вартість х + капіталу х вартість
(СЗВК) (1 – ставка капіталу) власного капіталу
Питому вагу позичених коштів та власного капіталу вираховують діленням кожної складової частини капіталу на весь капітал.
Приклад.
Таблиця ..4.
Вирахування СЗВК
Джерело фінансування | Вартість капіталу, % | Частка, % | Вартість капіталу* частка, % |
Облігації (1 – ставка податку)' | 7,00 | 35 | 2,45 |
Привілейовані акції | 11,00 | 5 | 0,55 |
Звичайні акції | 13,50 | 60 | 8,10 |
Разом середньозваженої вартості капіталу | 11,1 |
' Якщо вартість капіталу від облігацій становить 10%, а ставка податку — 30%, то вартість капіталу від облігацііі з урахуванням ставки податку дорівнюватиме 7% (10%*0,7).
Зміни відповідних часток різних джерел фінансування або зміни відповідних значень вартості капіталу можуть підвищити або зменшити середньозважену вартість капіталу. Надмірне фінансування за рахунок одного джерела може негативно вплинути на середню вартість капіталу. Особливо відчутне це тоді, коли підприємство має забагато боргів. У такому разі фіксовані фінансові зобов'язання, що зростають, можуть збільшити ризик неплатоспроможності, а це збільшує вартість капіталу за рахунок боргу та загальну вартість капіталу підприємства.
4. Планування структури капіталу
При плануванні структури капіталу визначальними є такі фактори:
1. Стабільність продажів: стабільний продаж забезпечує рівномірний потік грошових надходжень. Тому підприємство зі стабільним обсягом продажів може брати на себе більше кредитних зобов'язань, оскільки його ризик невиплати процентних ставок за кредити є невисокий.
2. Структура активів: окремі активи підходять на роль застави за кредити краще, ніж інші. У зв'язку з цим існує низка правил:
• активи загального використання (наприклад, будівлі, земля) більше підходять, ніж активи спеціального використання (наприклад, спеціальне технологічне обладнання). У разі необхідності перші легше реалізувати, ніж другі, тому вони краще відповідають функції застави.
• активи зі стабільними ринковими цінами (наприклад, обладнання) є кращі, ніж активи зі змінними цінами (наприклад, деякі види сировини). Виторг від перших скоріше погасить кредити, ніж від других.
• як заставу кредитори воліють узяти активи, права власності на котрі легко перевірити (володіння автомобілем) порівняно з активами, склад яких змінюється і перевірити їх важко (наприклад, матеріальні запаси, відтерміновані надходження тощо).
Підприємства, що володіють активами, які більше пасують по ролі застави, мають можливість ширше використовувати кредитне фінансування.
3. Величина операційного важеля. Для підприємств із значною величиною фіксованих активів високий рівень операційного важеля вельми небезпечний: в умовах економічної нестабільності, падіння платоспроможності споживачів кожен процент зниження виторгу підприємством тягне за собою падіння прибутків і входження у зону збитків. Тому підприємство має бути більш консервативне в питаннях, що стосуються використання кредитів.
4. Прибутковість підприємства. Підприємства з високим рівнем прибутковості менше потребують фінансування зобов'язань, оскільки мають можливість фінансування за рахунок власного капіталу. Підприємства, що в якийсь період часу не отримують прибутків і при фінансуванні своїх капітальних витрат використовують здебільшого власний капітал, при залученні кредитів значно збільшують ризик свого банкрутства. Крім того, незалежно від процентів, які підприємство готове заплатити за кредит, кредитора знайти буде дуже важко.
5. Фактор оподаткування. Якщо два підприємства мають однакову величину валового прибутку, то витрати на податкові відрахування підприємства з вищим рівнем оподаткування збережуть більше податків, ніж підприємства з нижчим рівнем оподаткування. Тому чим вищий процент оподаткування, тим більше бажання використати кредити. Якщо ж два підприємства мають однаковий рівень податку на прибуток, то підприємство з більшим прибутком, що його оподатковують, матиме можливість краще використати свої зобов'язання, ніж підприємство з меншим оподатковуваним доходом.
Тема 2:УПРАВЛІННЯ формуванням ПРИБУТКОМ підприємства
1. Охарактеризуйте зміст та завдання управління формуванням прибутку
2. Дайте характеристику методу прямого по асортиментного розрахунку
3. Охарактеризуйте аналітичний метод планування прибутку
4. Визначіть обсяг реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства
5. Назвіть основні завдання фінансового менеджера, які він вирішує на базі системи аналізу “взаємозв’язок затрат, обсягу реалізації і прибутку”.
Прибуток єпоказником, що формується на мікрорівні. Узагальнюючи в собі фінансові результати різних видів діяльності, прибуток формує одне з джерел сплати податків та поповнює джерела формування фінансових ресурсів підприємства. Управління прибутком підприємства розподіляється на дві важливі підсистеми:
1) управління формуванням прибутку;
2) управління розподілом прибутку.
Виконання фінансовим менеджером підприємства основних завдань управління формуванням прибутку підприємства (рис.1) спрямоване на врахування таких особливостей:
• потенційна різноманітність структури прибутку підприємства (рис.2);
• специфічність формування та обліку прибутку підприємства в часі;
• вплив на прибуток звітного періоду збиткових результатів окремих видів діяльності поточного і попереднього періодів господарювання.
Процес управління формуванням прибутку містить етапи його аналізу в передплановий період і прогнозування обсягів та оптимального складу його формування у плановому періоді. Основними типовими елементами аналізу прибутку підприємства в передплановий період виступають: аналіз загальної суми прибутку і показників рентабельності в динаміці; визначення складу загальної суми прибутку за основними його видами; аналіз основних напрямів використання прибутку з метою оцінки достатності прибутку звітного періоду у фінансовому забезпеченні розвитку підприємства та ін. Прогнозування прибутку підприємства проводиться лише в рамках його звичайної діяльності в розрізі визначення сум прибутку від операційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяльності. Особлива увага фінансовими менеджерами підприємства надається плануванню прибутку від основної діяльності (рис .3). Останній є найвагомішим результуючим показником ефективності ведення обраного власниками підприємства бізнесу.