Щодо структури капіталу існують різні погляди. Одні економісти вважають, що співвідношення власного та позичкового капіталу підприємства має становити 1:1. У такому разі загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. Згідно з іншими тлумаченнями правило вертикальної структури капіталу має становити не менш як 60%; для торгівлі50%.Існують також думки, що відношення власного та позичкового капіталу має становити 2:1.
Автори вертикальної структури (1:1) свою позицію обґрунтовують тим, що власники підприємства мають брати участь у його фінансуванні внесками чи рефінансуванням прибутку щонайменше в такому самому обсязі, як і кредитори.
На практиці структура капіталу підприємств значною мірою залежить від галузі виробництва, до якої вони належать, форми організації бізнесу, а також від низки інших специфічних факторів. Порівняти частку власних засобів у загальній структурі капіталу та коефіцієнт заборгованості за окремими галузями виробництва у країнах ЄС та в Україні можна за табл..1
Як бачимо, розмах варіації значень показників, які характеризують структуру капіталу підприємств, досить великий: у тих галузях виробництва, де оборотність засобів висока, коефіцієнт заборгованості вищий, і навпаки – там, де оборотність менша, менший і коефіцієнт заборгованості. На вітчизняних підприємствах можна спостерігати дещо викривлену картину.
Аналізуючи структуру капіталу підприємств за окремими формами організації бізнесу, можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, а особливо в тих, акції яких котируються на біржі, частка власного капіталу майже в двічі більша, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу. Це можна пояснити тим, що звітність акціонерних товариств публікується в пресі, а для інвесторів, які оцінюють ризиковість своїх вкладень, рівень заборгованості підприємства відіграє вирішальну роль. Саме тому акціонерні товариства прагнуть підвищити показник своєї фінансової незалежності.
Таблиця1
Структура капіталу підприємств у країнах ЄС та в Україні
| Коефіцієнтавтономії (власні кошти/валюта балансу) | Коефіцієнт заборгованості (позичковий капітал/власний капітал) | |||
| ЄС | Україна | ЄС | Україна | |
| Промисловість | 0,24 | 0,31 | 3.2 | 2,27 |
| Хімічна промисловість | 0.40 | 0.80 | 1,5 | 0,25 |
| Транспорт | 0.15 | 0,51 | 2,7 | 0,97 |
| Будівництво | 0.06 | 0.70 | 15,6 | 0,44 |
| Торгівля та громадське харчування | 0.03 | 0.17 | 32.3 | 4.96 |
| Постачання та 'збут | 0.15 | 0.25 | 5.6 | 3,04 |
| Сільське господарство | 0.35 | 0.75 | 0.95 | 0.33 |
| Всього по народному господарств} | 0.18 | 0.48 | 4.50 | 0.78 |
Коли йдеться про визначення оптимальної структури капіталу, слід враховувати, що головною метою будь-якого підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Проте якщо проценти за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.
Отже, розрахувати оптимальну структуру капіталу для всієї сукупносіі підприємств неможливо. Навіть для підприємств однієї галузі це робити недоцільно, оскільки оптимальне співвідношення власного та позичкового капіталу залежить від специфічних умов діяльності кожного конкретного підприємства (галузь, форма організації, місцезнаходження, прибутковість активів, процентні ставки за користування позиками, тощо). Існує думка, що оптимальної структури капіталу на практиці не існує взагалі. Обсяг можливої заборгованості підприємства обмежується готовністю кредиторів надавати позики. Ця готовність залежить від рівня ризику неповернення кредитів. Ризики, пов’язані з погіршенням структури капіталу підприємств та коливанням рентабельності власного капіталу, оцінюються з огляду на ефект фінансового левериджу.
Щоб визначити оптимальну структуру капіталу, тобто виявити граничну межу використання позичкового капіталу для конкретного підприємства, розраховують ефект фінансового левериджу. Цей показник доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, маючи на меті визначити відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінити ризики, що при цьому виникають, а також під час розробки такої стратегії фінансування санації, яка дасть змогу оптимізувати джерела залучення фінансових ресурсів.
Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового левериджу. або ефектом фінансового важеля.
Ефект фінансового левериджу характеризує залежність рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх активів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості. Він вимірює ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.
Наявність ознак незадовільного балансу в багатьох країнах, наприклад в Німеччині, Франції, Польщі, є підставою для порушення справи про банкрутство підприємств, які організовані у формі акціонерних товариств чи товариств з обмеженою відповідальністю. Неплатоспроможність таких підприємств настає разом з настанням строків виконання зобов'язань.
Висновки
Ринкова економіка, тобто економіка, коли товари виробляються і розподіляються не в плановому порядку, а завдяки приватній ініціативі незалежних підприємців, орієнтованих на попит споживачів, довела свою життєздатність уподовж довгого часу, оскільки вона:
=> орієнтована на платоспроможний попит споживачів:
=> заснована на приватній ініціативі підприємців, вимушених в цілях максимізації своїх доходів орієнтуватися на споживачів (ринок) і на зниження власних витрат.
Звідси стимули технічного прогресу, ефективності виробництва; конкурентна боротьба підприємців і відсів або банкрутство тих, хто відстає від запитів ринку, що зростають, за якістю і асортиментом товаропропозиції, а також за рівнем власних витрат.
Соціалістична адміністративно-планова економіка також завжди претендувала на високу ефективність. І вона дійсно виявлялася високоефективною, коли концентрувалася на крупних політико-економічних задачах (вихід в космос, будівництво крупного підприємства, створення найефективніших видів озброєнь, тощо). В той же час у сфері виробництва товарів для населення, для масових споживачів планова економіка завжди пропонувала ринку обмежений асортимент, як правило, невисокоякісних товарів, що виготовлялися за застарілими технологіями.
Фактично планова економіка не стільки орієнтувалася на ринок, скільки нав'язувала йому продукти виробництв і технологій, що поволі обновляються, не залишаючи споживачам іншого вибору.
Сучасна економіка напередодні її реформування іменувалася економікою розвиненого соціалізму. Вона формувалася багато десятків років і мала низку специфічних характеристик, невідомих ринковій економіці.
1. На відміну від ринкової економіки, де підприємства створюються і знаходять своє місце на ринку країни як продукт ініціативи підприємців, що зацікавлені в доходах від діяльності, радянська економіка в основному була збудована після 30-х років на основі централізованих планів з розрахунку єдиних і досить низьких енергетичних і транспортних тарифів.
Підприємства будувалися дуже крупними і через це негнучкими. Кожне підприємство зазвичай спеціалізувалося на своїх виробничих функціях. Дублювання (і потенційної конкуренції) допускалося дуже мало.
У результаті створилася мережа дуже великих, малогнучких підприємств з високим ступенем монополізму, з високою енергоємністю і значною залежністю від транспортної мережі. Багато хто з них виявився абсолютно неконкурентоспроможними, коли на український ринок стати надходити імпортні товари.
2. Якщо в одні підприємства вкладалося надмірно багато засобів, інші через дефіцит капітальних вкладень ледве розвивалися. В результаті нагромадилася достатньо висока частка застарілих підприємств, малопродуктивних шахт, сталеливарних заводів, які, на жаль, в умовах ринку виявилися зайвими.
3. Дуже багато заводів будувалися як універсальні виробництва для випуску одиничних і малосерійних виробів. На таких заводах були відсутні конвеєри або виробничі потоки. Подібні заводи, які можна назвати заводами-конгломератами, — це по суті велика добре оснащена майстерня, не здатна, проте, приносити прибуток. В умовах ринку такі підприємства також виявилися неконкурентоспроможними.
4. Соціалістична економіка винайшла особливі форми підприємств, які ніде в світі не існувати, наприклад, колгоспи і радгоспи, які зайняли цілі господарські ніші. Очевидно, що колгоспи і радгоспи в своїй масі, за винятком господарств, що особливо досягли и успіху, неконкурентоспроможні в умовах свободи імпорту продуктів.
Проте реальна перебудова сільського господарства на фермерський спосіб виробництва потребує таких гігантських зусиль і вкладень, які в сьогоднішніх умовах держава не готова навіть осмислити.