Управління внутрішнім державним боргом в країнах з розвинутим ринком тісно пов’язане з операціями центральних банків по проведенню відповідної монетарної політики. Як відомо, інструментами та засобами здійснення грошової політики в цих країнах є, так звані, обов’язкові резервні виплати, маніпулювання центральним банком дисконтною ставкою та операції центрального банку на відкритому ринку.
Перший інструмент – резервні вимоги передбачає, як пише американський економіст П. Самуельсон, “резерви, що встановлені законом на рахунку в своєму окружному федеральному резервному банку”.
“Резерви, передбачені законом” (П.Самуельсон) є досить сильним інструментом грошової політики, який використовується для зміни темпів економічного зростання. Через механізм підвищення або зниження норми резервних вимог центральний банк контролює діяльність банків. Торкаючись своєї країни П. Самуельсон стверджує, що передбачені законом резервні вимоги “Становлять важливу частину того механізму, за допомогою якого Федеральна резервна рада контролює банківські гроші.”
Наступний інструмент грошової політики – дисконтна ставка. Підвищення або зниження її центральним банком по короткострокових позичках справляє вплив на рух міжнародних потоків капіталу, а отже на платіжний баланс і курс національної валюти. Дисконтна ставка не такий сильнодіючий засіб як “резервні вимоги” для здійснення впливу на економічну кон’юнктуру.
Операції з державними цінними паперами на відкритому ринку – третій інструмент грошової політики, найбільш гнучкий, придатний для “тонкої наладки” ринкової кон’юнктури засіб. За допомогою операцій на відкритому ринку можна порівняно в короткий відрізок часу досягти значних змін в динаміці економічного зростання без певних руйнівних наслідків, як це могло б мати місце за умов підвищення чи зниження процента по строкових депозитах (депозитах до запитання), а ще більше за умов змін норми резервних вимог.
Хоча в цілому метою грошової політики, а отже застосування фінансових інструментів її здійснення є регулювання грошей, що знаходяться в обігу, динаміки цін, вона одночасно органічно пов’язана з управлінням внутрішнім державним боргом. При проведенні грошової політики відбувається поєднання управління державним боргом та відповідальності за стан грошового обігу. Управління державним боргом повинне, в свою чергу, задовольняти вимоги регулювання грошового обігу.
В Україні лише відпрацьовується механізм управління державним внутрішнім боргом, при цьому становлення цього механізму та відпрацювання інструментів регулювання боргу відбувається паралельно з формуванням ринкової фінансової інфраструктури.
Управління державним внутрішнім боргом в Україні здійснює Міністерство фінансів у порядку, погодженому з Національним банком. Національний банк України, як безпосередній учасник ринку державних цінних паперів виконує обов’язки: генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення ОВДП та проведення платежів за ними; контролюючого органу; депозитарію за облігаціями внутрішньої державної позики, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електоронного обігу цінних паперів; ділера на вторинному ринку.
Національний банк України виконує на підставі договору з Міністерством фінансів також функції генерального агента з обслуговування випуску ОВДП та проведення платежів за ними. НБУ також організовує продаж ОВДП на первинному ринку, який може проводитись у формах аукціону з оголошенням та без оголошення обсягу ОВДП, що виставлені на продаж, а також продажу з оголошенням та без оголошення обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні. Проведення аукціонів без попереднього оголошення обсягів емісії ОВДП не дає змоги інвесторам визначити стратегію і структуру вкладення коштів і сприяє непрозорості ринку.
Покупцями державних зобов’язань на торгах, які проводяться Національним банком України є комерційні банки, їх філії та небанківські фінансові установи.
В Україні система оформлення та розміщення випуску ОВДП слідуюча.
Емітує облігації внутрішньої державної позики Міністерство фінансів України. Гарантом своєчасності погашення державних облігацій від імені Кабінету Міністрів України також виступає Міністерство фінансів. Генеральним агентом по розміщенню та обліку прав власності на облігації є Національний банк України. У ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же через комерційні банки здійснюється обслуговування випуску. Емісія визнається здійсненою вже при 20% розміщення. Причому НБУ може, за спеціальною домовленістю з Міністерством фінансів України, скупити ту частину випуску, яка залишилася для подальшого перепродажу.
Загальний обсяг випуску державних цінних паперів регулює Верховна Рада України, характер і умови випуску визначаються Кабінетом Міністрів України за погодженням із НБУ.
На даний час ринок державних цінних паперів в Україні має недостатню інформаційну забезпеченість, недостатньо висвітлюється інформація про кількість і склад учасників ринку, про результати угод вторинного ринку. Непрозорість ринку державних цінних паперів перешкоджає його повноцінному функціонуванню.
Виділяють наступні організаційні етапи проведення торгів ОВДП: підготовчий; формування та розповсюдження інформаційного повідомлення щодо проведення торгів; здійснення торгів; проведення платежів за результатами розміщення ОВДП. Міністерство фінансів України за погодженням із Національним банком приймає рішення про час, місце і форму проведення торгів, обсяг та умови розміщення ОВДП, що пропонуються на продаж у межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів України. До початку проведення торгів Міністерство фінансів надає Національному банку погоджене з ним повідомлення про їх проведення. Механізм проведення торгів державними борговими зобов’язаннями грунтується на чіткому розподілі повноважень між Міністерством фінансів України та його генеральним агентом Національним банком України. Міністерство фінансів України встановлює цінові умови придбання державних боргових зобов’язань, а НБУ організовує торги ОВДП і здійснює грошові розрахунки за їх результатами.
Згідно Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” обслуговування обігу державних цінних паперів, в тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів здійснює Національний банк України. На спеціальних рахунках депозитарного обліку у депозитарії НБУ ведеться облік прав власності на ОВДП окремо щодо кожного учасника в розрізі державних боргових зобов’язань, що перебувають у власності Національного банку та власності клієнтів. Депозитарій НБУ обслуговує розміщення, укладання угод купівлі-продажу на вторинному ринку, сплати процентів та погашення ОВДП у системі електронного обігу цінних паперів. Депозитарій НБУ виконує функції: ведення рахунків депозитарного обліку депонентів, при розміщенні й обігу ОВДП на біржовому та позабіржовому ринку; відповідального зберігання ОВДП; проведення розрахунків з урахуванням вимог поставки цінних паперів проти платежу між депонентами – учасниками угод з ОВДП; організації грошового клірингу та перерахування належних коштів на відповідні рахунки учасників ринку ОВДП при здійсненні розрахунків за результатами торгів, а також оплаті доходу та погашення облігацій. Облігації внутрішньої позики, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб можуть бути предметом купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках.
Здійснення НБУ функцій платіжного агента Міністерства фінансів у процесі погашення ОВДП і сплати доходу за ними пов’язані із функціонуванням депозитарію. Кошти за ОВДП перераховуються депонентам, що зареєстровані у депозитарії Національного банку України.
Управління державним внутрішнім боргом безпосередньо пов’язане із управлінням грошово-кредитною сферою. До статутної діяльності НБУ належить виконання функцій ділера на вторинному ринку ОВДП. Ці функції пов’язані із регулюванням обсягів грошової маси, що знаходиться в обігу. Такий вплив на обсяги грошової маси здійснюється шляхом укладання угод купівлі-продажу державних зобов’язань на біржовому та позабіржовому ринках.
З липня 1997 року було законодавчо регламентовано діяльність нерезидентів на ринку державних цінних паперів України. Операції з облігаціями проводять на договірній основі з нерезидентами лише уповноважені банки-резиденти, які уклали відповідні договори з НБУ. Таким чином на підставі угоди з уповноваженими банками Національний банк може обмежувати обсяги придбання нерезидентами ОВДП.
На початок 1998 року на користь нерезидентів було виплачено 2,9 млрд. гривень у рахунок погашення та обслуговування ОВДП, в той час як вкладення їх за рік становили 0,6 млрд. гривень. Таким чином, 2,3 млрд. гривень було проконвертовано і репатрійовано за кордон.
Стрімке зростання обсягів боргових зобов’язань уряду у 1996-1997 роках при збереженні високого рівня державних витрат та спаду виробництва знижували довіру до уряду з боку кредиторів, а отже призводили до зменшення терміну залучення коштів і зростання процентних ставок та вартості обслуговування боргу. Основні показники функціонування ринку облігації внутрішньої державної позики у 1995-1998 роках наведені в таблиці 2.7.
Виплата боргу та процентів за облігаціями внутрішньої державної позики постійно зростає, в 1996 році вона склала 15% усіх доходів державного бюджету, а в 1997 році вже 23,7% доходів бюджету та 57,8% від загальної суми залучених коштів із ринку ОВДП. В 1997 році витрати на виплату заборгованості становили більше половини залучених коштів. Особливої гостроти проблема обслуговування боргу набула в 1998 році. Видатки по виплаті боргу та процентів за ОВДП у 1998 році склали 55,5% доходів державного бюджету, та 121,4% до залучених коштів, тобто виплати заборгованості перевищили надходження на 1,555 млрд.гривень. [25, c.23]