Міжнародний валютний фонд створено спільно з Світовим банком як агенцію Організації Об¢єднаних Націй. Прямо МВФ не підпорядковується ООН, це незалежна, організація, яка входить до загальної системи ООН.
Управління МВФ здійснюють 24 директори, кожний із яких представляє певну групу країн. Деякі директори представляють одну окрему державу. Як правило, свого прямого представника мають найбільш вагомі індустріальні країни – США, Японія, Великобританія. Але більшість країн світу розподілені за територіальними об’єднаннями. Найчастіше до складу такої групи входять 5-6 країн, інколи – 10. Україна включена в об’єднання, до складу якого входять Білорусь, Вірменія, Голландія, Грузія, Ізраїль та Молдова.
Репрезентує інтереси цієї групи країн і координує їхню діяльність у структурі МВФ директор – представник Голландії.
Мета створення МВФ відрізнялась від мети, за ради якої створювався Світовий банк. Світовий банк мав займатись вирішенням проблем розвитку економіки країн світу шляхом розробки проектів, шляхом, так би мовити, фізичних інвестицій, які допомагали б розвитку країн-членів Банку. Метою ж заснування МВФ було створення та підтримка стабільної міжнародної фінансової системи, в рамках якої могла б процвітати міжнародна торгівля. Тобто головні завдання Фонду – це підтримка фінансової стабільності і свободи міжнародних платежів. Тому одним із основних зобов’язань, які бере на себе країна, вступаючи до Міжнародного валютного фонду, є створення можливостей вільного переказу коштів за поточними платежами, щоб не було будь-яких фінансових обмежень на експорт і імпорт товарів.
З часом функції Фонду зазнали певної еволюції. Діяльність фонду переключилась більшою мірою на роботу з конкретними країнами, на підтримку економічної стабільності кожної з країн з урахуванням місцевих особливостей. Тому сьогодні МВФ у взаємовідносинах з країнами-членами звертає увагу насамперед на фінансову стабільність відповідної країни. Це означає, що сьогодні МВФ не намагається жорстко координувати економічну політику країн-членів. Досягнення фінансової стабільності кожною країною призведе до фінансової стабільності у світовій системі.
МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.
У рамках такої еволюції можна зрозуміти роботу МВФ і з Україною. Тут працюють обидва елементи. По-перше, Україна як держава на сьогодні не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування Україна може отримати тільки з офіційних джерел. А головне офіційне джерело – це МВФ. І навіть те можливе однобічне фінансування від таких країн як США, Японія, як правило, пов’язано з домовленостями з Фондом.
По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов’язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію в Україні. Тобто не на спроби якось звести обмінний курс українського балансу або ввести цей курс у певну обмінну систему, а – на досягнення фінансової стабілізації в Україні.
Європейський банк реконструкції та розвитку засновано в 1991 році. Мета діяльності банку – фінансове сприяння переходу країн Центральної і Східної Європи, включаючи країни колишнього Радянського Союзу, до ринково орієнтованої економіки та демократичних принципів врядування. До акціонерів Банку входять 59 країн-учасників Європи та Америки, Європейська Спільнота, Європейський Інвестиційний Банк, а також країни операцій ЄБРР. Основний капітал Євробанку складає 10 млрд. ЄВРО. Найбільший акціонер ЄБРР – США, частка якого становить 1 млрд.ЕКЮ. Внесок України як акціонера дорівнює 80 млн. ЄВРО. [30 , c.47 ]
Основні функції ЄБРР – сприяння переходу до ринкової економіки через фінансування життєздатних проектів у державному та приватному секторах економіки, а також сприяння в здійсненні державних програм структурної перебудови та приватизації.
Банк відіграє роль каталізатора економічних змін, сприяє залученню іноземних та місцевих інвестицій, а також допомагає іншим установам державного та приватного секторів. ЄБРР є унікальним поєднанням комерційного банку та інвестиційного банку розвитку. За Статутом не менше ніж 60% обсягу фінансування Банку повинні бути спрямовані на реалізацію проектів у приватному секторі. Хоча Банк також розглядає і фінансує комерційно життєздатні проекти в державних галузях економіки.
Діяльність ЄБРР в Україні та її ефективність значною мірою залежить від економічних реформ і приватизації в Україні. В 1993 році було фінансовано 3 проекти загальною сумою 7,7 млн. ЕКЮ, у 1994 р. 2 проекти на суму 141,4 млн. ЕКЮ, а в 1995 році – 12 проектів на суму 1514,77 млн. ЕКЮ. Взагалі, ефективність значно залежить від стану економічних реформ. Пріоритетними для ЄБРР в Україні є, насамперед, такі напрямки:
- розвиток фінансових установ. Без них економіка України не зможе розвиватися;
- розвиток сільського господарства. В Україні є надзвичайні потужності і можливості значно поліпшити ефективність цього важливого сектора не тільки для українського ринку, але й на експорт;
- реструктуризація енергетичного сектора і впровадження передових технологій; проекти енергозбереження;
- розвиток і відновлення інфраструктури виробництва для поліпшення загальних умов розвитку суспільства та приватного сектора;
- фінансування зростаючого приватного сектора, особливо приватизованих великих підприємств, які стали рентабельними.
Банк зорієнтований на такі важливі сектори як транспорт, система транспортування та розподілу природного газу, впровадження передових технологій у металургійну, хімічну та нафтопереробну і харчову промисловість.
Надання Міжнародним валютним фондом кредитів країнам, що трансформуються, пов’язується з виконанням країнами-дебіторами певних політико-економічних умов. Цей порядок отримав назву принципу “обумовленості” (conditionality) і випливає він із статуту МВФ. Із статутних положень випливають вимоги забезпечити повну впевненість в тому, що використання країнами - членами Фонду наданих їм фінансових ресурсів буде знаходитись “у відповідності з положеннями статей Угоди про створення МВФ та політики, що її провадить Фонд”.
Формально, як відомо, ця політика зводиться до “пом’якшення та усунення труднощів в зовнішніх платежах”. З цією метою МВФ надає тимчасові кредити державам-членам для можливості на протязі 3-5 років ліквідувати порушення платіжного балансу, здійснювати виплати боргових зобов’язань (після відповідної реструктуризації).
Надання кредитів Міжнародним валютним фондом супроводжується Меморандумами економічної політики уряду. Невиконання країною своїх зобов’язань, що знайшли відображення в Меморандумах, призводить до негайного припинення подальшої допомоги з боку МВФ.
Усе це цілком стосується і України. Визначальним для неї є те, що після проголошення в 1991 році свого національного суверенітету соціально-економічна ситуація в країні різко погіршилась і системно-структурна криза набула хронічного характеру.
В Україні в системі зовнішніх платежів виник значний платіжний дефіцит, який із року в рік збільшувався. Це спричинило до того, що Україна втратила можливість виконувати зобов’язання стосовно вже накопичених боргів, які зростали.
Дефіцит платіжного балансу негативно відбивався на стані державного бюджету, дефіцит якого також стрімко зростав. Ці диспропорції, що виникли в платіжній та бюджетній сферах призвели, до того, що Україна дедалі більше втрачала свій міжнародний статус.
Всі ці обставини стали причиною того, що Україна почала втрачати шанси на отримання пільгових кредитних ресурсів Фонду, а також не могла розпочати реалізації програми інвестиційних проектів зі Світовим банком, які могли бути спрямовані на здійснення структурних реформ.
Характеристика ситуації з зовнішніми боргами України мало чим відрізнялася від боргової ситуації в інших незалежних країнах, що утворилися в результаті розпаду колишнього СРСР. Усі ці країни з точки зору існуючих норм міжнародної класифікації належать до країн з порівняно невеликою заборгованістю.
Найбільшими боржниками офіційних та приватних кредиторів є країни, що розвиваються. Як свідчать статистичні дані, що наводяться в щорічнику МВФ в 1995 році загальна сума зовнішнього боргу країн, що розвиваються становила 1748,6 млрд. доларів [67]
Переважна частина боргу – 1437,2 млрд. доларів в 1995 році припадає на довгострокові борги, решта 311,4 – це короткострокова заборгованість. За типами кредиторів боргові зобов’язання країн, що розвиваються, розподіляються в такий спосіб: офіційним кредиторам країни, що розвиваються, заборгували 725,3 млрд. доларів, комерційним банкам – 575,7 млрд. доларів, іншим приватним позичальникам заборгованість становить 447,6 млрд. доларів.
Допомога Заходу країнам, що трансформуються спричиняє зростання заборгованості цих країн. Так, за даними МВФ з 1991 року по 1995 рік заборгованість країн перехідного періоду зросла з 177,3 до 215,5 млрд. доларів.