Фінансові посередники (стр. 5 из 6)

Рис.2.1. Особливості створення холдингової компанії у процесі корпоратизації та приватизації

Поглинання одного суб’єкта господарювання іншим не допускається, якщо:

а) суб’єкт господарювання, що поглинається, та холдингова компанія реалізують третім особам взаємозамінні товари та їхня сукупна частка на відповідному ринку перевищує 35%

б) холдингова компанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів, які виробляє суб’єкт господарювання, що поглинається, і частка цього суб’єкта на відповідному ринку перевищує 35%

в) суб’єкт господарювання, що поглинається, здійснює збут товарів, які виготовляє холдингова компанія або будь-яке дочірнє товариство, і частка першого на відповідному ринку в момент поглинання перевищує 35%.

Холдингова компанія, понад 25% акцій якої належать державі, не має права збувати продукцію дочірніх підприємств, передавати дочірнім підприємствам право на збут продукції ін. дочірніх підприємств, регулювати у будь-якій формі ціни на товари дочірніх підприємств.

Дочірнє підприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії у будь-якій формі. У разі, коли понад 50% активів холдингової компанії, що створюється, становлять фінансові активи, то до її статутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити тільки те майно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апарату управління цієї компанії.

Контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фонду компанії, не можуть перевищувати 30% відповідних статутних фондів цих підприємств. Така холдингова компанія має право здійснювати лише інвестиційну діяльність.

В Україні як початкову прийнято модель рівноправної участі всіх інвестиційних інститутів в операціях на ринку цінних паперів, але практично не визначено поняття "інвестиційний банкір" (інвестиційний банк). Комерційні банки, як і всі інші фінансові посередники, мають практично рівні права щодо здійснення операцій на фондовому ринку.

Треба відзначити, що інвестиційна діяльність на ринку України має високий потенціал. По-перше, зростає обсяг акціонерного капіталу, по-друге, на українському ринку постійно зростає потреба значних довгострокових інвестицій із надійними гарантіями повернення та доходності вкладів. Однак при значній кількості професійних учасників фондового ринку залишається практично незайнятим широкий сектор, призначений для інвестиційних банків.

На ринку цінних паперів України комерційні банки можуть виконувати практично всі функції: емітента, інвестора, фінансового посередника, інфраструктурного учасника.

2.2. Аналіз функціонування посередницьких фінансових інститутів на світовому фондовому ринку

У світовій практиці відомі так звані чисті холдингові компанії. Вони мають тільки один вид основної діяльності – участь у капіталі й управлінні інших компаній. Як приклад можна назвати відому американську фірму "Ексон", до складу якої входить центральна холдингова компанія та ряд територіальних (можлива також наявність компаній на базі продуктового ринку, орієнтованого на спеціальну групу споживачів). Для другого типу холдингів характерним є, крім участі у капіталі, безпосереднє здійснення виробничої діяльності. Прикладом такого холдингу може бути товариство "Америкен Телефон енд Телеграф" (АТТ), яке має багато дочірніх фірм і займається самостійним виробництвом продукції. Можлива і складна ситуація, коли у холдинг-компанію входять "чисті" холдинги і субхолдинги, які утримують акціонерні портфелі, а також ворибночо-фінансові групи: мішані холдинги: акціонерні компанії, які безпосередньо здійснюють виробничо-збутову діяльність. Яскравим прикладом може бути структура італійського автомобілебудівного концерну ФІАТ, у якому основним є "чистий" холдинг "Італійське фінансове товариство". Він володіє контрольним пакетом акцій "мішаного" холдингу ФІАТ. У свою чергу, останній утримує контрольні пакети акцій субхолдингів і дочірніх акціонерних компаній типу "Альфа-Ромео".

Створення таких структур у своїй основі має на меті можливість збільшення автономності комерційної діяльності окремих структурних підрозділів при початковому інвестуванні холдингом дочірніх компаній, та майбутне посилення контролю за використанням прибутку. Крім того, холдинг-компанії концернів використовують функцію управління активами через купівлю прибуткових та продаж неприбуткових підрозділів.

Досвід розвинення країн свідчить, що холдингові компанії не обов"язково повинні володіти абсолютним контрольним пакетом акції дочірніх компаній. Такий пакет може бути у межах 10% загальної кількості акцій з правом голосу. Це зв"язазано , по-перше, з широкою дисперсією акцій, або наявністю великої кількості дрібних акціонерів: по-друге, з поступовим зростанням впливу на ту чи іншу компанію (рис.2.2.).

Очевидним є те, що для управління дочірньою компанією завжди достатньо 51% її акцій. Але на практиці можлива ситуація, коли контрольний пакет акцій є значно меншим. У деяких країнах залежно від ступеня впливу розрізняють окремі види акціонерних товариств. Наприклад, у Франції володіння компанією 10-50% акцій іншого товариства визначається як участь у володінні капіталом, а у випадках, коли пакет акцій становить понад 50%, то це вже буде філія.

5

4

3

2

1

Рис. 2.2. Рівні впливу холдингу на процес управління іншою компанією

Якщо компанії попадають під другий, третій, четвертий і п"ятий рівень впливу, таку групу називають фінансовою. Ці групи можуть мати централізовану або децентралізовану систему прийнятих рішень. Найвижливіший рівень централізації пекомендується для фінансових груп, що в них фірми виробляють однотипні товари або надають аналогічні послуги. Повна децентралізація рекомендується холдингам, які заінтересовані, насамперед, у вигідному інвестуванні різних галузей виробництва.

Аналітична оцінка процесу створення та функціонування холдингових компаній у багатьох країнах дозволяє обгрунтувати їх реальні переваги у порівнянні з простою сукупністю підприємств( рис.2.3.)

Рис.2.3. Реальні переваги системи материнських та дочірніх компаній

Підбиваючи підсумки діяльності фінансових результатів діяльності фінансового посередника, не можна забувати, що пріоритетність відносних показників ефективності діяльності над абсолютними не в усіх ситуаціях доречна. В умовах жорстокої конкуренції фінансових посередників в економічно розвинутих країнах має низку рентабельність, але за рахунок здійснення значного обсягу операцій вони мають високі абсолютні показники ефективності діяльності й з упевненістю можна стверджувати, що їхня діяльність високоефективна.

3. Проблеми діяльності посередницьких фінансових інститутів та шляхи підвищення ефективності їх діяльності

На ринку цінних паперів у взаємодії між собою виступають різноманітні учасники, які залежно від виконуваних функцій поділяються на основних та інфраструктурних учасників. До першої групи належить емітенти, інвестори і фінансові посередники – інституційні особи. До найбільш важливих інфраструктурних учасників фондового ринку належать депозитарії, клірингово-розрахункові установи, реєстратори власників цінних паперів, продавці ринкової інформації, біржі й позабіржові торгівельні системи.

У перспективі комерційні банки можуть стати найбільш активними учасниками ринку цінних паперів, серйозним конкурентом інших інвестиційних інститутів. Основними видами конкуренції інвестиційними інститутами можуть стати:

1) конкуренція за обсяги здійснення інвестиційних операцій, за перерозподіл наявних та набуття нових функцій на ринку цінних паперів;

2) конкуренція за залучення фінансових ресурсів потенційних інвесторів. Розвиток ринкової економіки веде до перерозподілу грошових накопичень бізнесу й населення на користь вкладень у цінні папери. Це викликає серйозну конкурентну боротьбу між банками та іншими інвестиційними інституціями за грошові ресурси;

3) конкуренція за сфери діяльності фінансових брокерів і дилерів, якими найчастіше виступають комерційні банки;

4) конкуренція за обсяги послуг із інвестиційного консультування та фінансового посередництва на фондовому ринку;

5) конкуренція за здійснення функцій інфраструктурних учасників фондового ринку.

Досвід зарубіжних країн доводить, що регуляторні зміни здебільшого відбуваються за економічними кризами. Для України в сучасних умовах завдання ефективного регулювання фінансовими потоками і поведінкою посередників дуже актуальне. Здається доцільним акцентувати увагу на таких формах регулятивних змін і контролю:

1. Структурний контроль – нагляд за структурою фінансової системи (моніторинг за процесами злиття і об"єднання компаній, галузеві й географічні обмеження в діяльності різних фінансових інститутів).

2. Протекційний контроль (сприяння) – підтримка надійності фінансових інститутів, стимулювання довіри населення до фінансових посередників, забезпечення захисту прав власності при реалізації партнерських угод, посилення вимог до закриття і поширення фінансової інформації, створення гарантійних фондів і установ із розв"язання суперечок.

3. Контроль за розміщенням – вплив на просторове і галузеве переміщення капіталу на користь пріоритетних напрямків (стимулювання інвестицій, селективне кредитування, податкові, митні та інші пільги).